Російська економіка перебуває у стані стагнації, однак не демонструє ознак значного спаду. Експертні прогнози свідчать, що Кремль здатен підтримувати поточний рівень військових дій щонайменше протягом наступних двох років. Водночас постає питання: що саме зможе зламати економічну стійкість Росії?
Прогнози швидкого краху російської економіки під впливом західних санкцій та величезних військових витрат, які лунали з початку війни, досі не справдилися. Російська Федерація уникла не лише процесу стагфляції, а й рецесії, її модель двошвидкісної економіки — військової й цивільної — хоч і почала гальмувати, але залишається працездатною.
Останні оцінки українських економістів мають песимістичний характер: Кремль здатен підтримувати нинішній темп війни принаймні ще протягом двох років, навіть якщо нафтові ціни знизяться. Наразі ж ВВП Росії зростає, і постає запитання, чи можливо зруйнувати її економіку та підштовхнути до колапсу?
### Санкції залишаються, рецесії немає
На початку масштабного воєнного конфлікту очікування щодо ефективності санкцій США та ЄС проти Росії були завищені. Тож не дивно, що багато хто був здивований відсутністю фінансової та економічної кризи навіть після впровадження десятків жорстких санкційних пакетів.
За словами керівниці Хабу санкційної експертизи KSE Institute Юлії Павицької, «у політичних дискусіях санкції часто описують як безпрецедентно жорсткі, але при детальному аналізі виявляються численні перехідні періоди та винятки, які зменшують їхній потенційний вплив».
Попри значну залежність Кремля від світового ринку та неефективність політики імпортозаміщення, санкції не діяли так, як очікували на Заході. Москва успішно обходила обмеження завдяки механізмам паралельного імпорту техніки і обладнання через треті країни, а також завдяки вільному доступу до «великої фабрики» та найбільшого споживача ресурсів — Китаю.
Директорка з наукової роботи Growford Institute Тетяна Богдан акцентує, що «навіть під санкціями Росії вдалося зберегти значну частину доходів від експорту енергоносіїв завдяки переорієнтації поставок у Китай, Індію та інші азійські країни».
Помилкові очікування швидкого економічного краху породжувалися також недовірою до офіційної російської статистики та сподіваннями на те, що справжня ситуація набагато гірша. Проте це виявилося класичним випадком видавання бажаного за дійсне.
Зайнявши позицію найсанкціонованішої країни світу, Росія в перший рік війни втратила лише 1,4% ВВП. Значні бюджетні витрати та кредити стимулювали розвиток не лише військової економіки, а й цивільного сектору. В результаті за 2023–2024 роки економіка РФ зросла на 9,2%.
Однак у 2025 році темпи зростання уповільнилися — до 1%, а на цей рік очікувалося лише 0,4%. Через високу ціну на нафту Міжнародний валютний фонд у липні підвищив прогноз зростання російської економіки до 1,1%, що виключає можливість рецесії. Юлія Павицька зазначає: «Скоріше за все, російська економіка перебуватиме на межі стагнації, однак наразі немає передумов для швидкого переходу до рецесії».
### Військові витрати та фіскальне стимулювання
Зростання ВВП Росії від початку великої війни підтримувалося фіскальним та кредитним фактором. З 42,9 трлн рублів видатків на 2025 рік понад 16 трлн рублів становили військові витрати, за оцінками Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру.
У першому кварталі 2026 року частка військових витрат сягнула рекордних 65% доходів бюджету. Саме зростання цих витрат стало чинником збільшення бюджетного дефіциту — до війни бюджет був профіцитним.
Через відтік іноземного капіталу та фінансові санкції Центробанк РФ підтримав уряд у формуванні військової економіки й готував систему до тривалої війни на виснаження. Михайло Джус, завідувач відділу грошових ринків Growford Institute, вважає, що «політика Центрального банку РФ забезпечила функціонування економіки у двох напрямах — військовому й цивільному, що допомогло країні пристосуватися до умов війни».
Банки були зобов’язані видавати пільгові кредити підприємствам військово-промислового комплексу (ВПК), котрі також кредитували цивільний сектор, що обслужував війну. Це майже подвоїло обсяг кредитування бізнесу — з 50 трлн рублів у 2021 році до 88 трлн рублів на кінець серпня 2026 року. Навіть коли підтримка цивільних підприємств майже зупинилася, банки не припиняли фінансувати «військову машину».
Тетяна Богдан підкреслює: «У міру вичерпання вільних виробничих потужностей, прояву дефіциту робочої сили та технологічної відсталості ефекти воєнного кейнсіанства вичерпалися, і економіка перейшла у фазу стагнації».
Промислове виробництво сповільнилося з 5,6% у 2024 році до 1,1% у 2025-му й до 0,1% у січні-липні 2026-го. Весь цей невеликий приріст зумовлений здебільшого виробництвом озброєння і військової техніки. За даними Growford, темпи зростання ВПК, що вважається «ядром російської економіки», знизилися з 20% до 3–6%.
Галузі цивільного сектору фактично вже демонструють спад: нафтопереробка, металургія, виробництво будівельних матеріалів, машин і обладнання, хімічної продукції, а також будівництво, транспорт та оптова торгівля. Російські інвестиції скорочуються вже п’ятий квартал поспіль — за перші шість місяців 2026 року вони зросли мінус на 9,9%.
Зменшення інвестиційної активності свідчить про серйозні проблеми в економіці агресора, погіршення бізнесових очікувань і високу ймовірність того, що країна вступить у рецесію, зазначає Богдан.
У першому кварталі 2026 року ВВП скоротився на 0,2%, що стало першим падінням за три роки. Однак у другому кварталі, підтриманий високими цінами на нафту, економіка зросла на 1,3%. Оскільки технічна рецесія фіксується після двох кварталів поспіль зі скороченням ВВП, Росія її поки що уникнула.
### Нафтові доходи – основа держфінансів
Паливно-енергетичний комплекс становить найбільшу долю російського експорту, тому динаміка нафтогазових доходів федерального бюджету є важливим індикатором економічних проблем у країні.
Аналітики Growford визначають економіку РФ як «доволі адаптивну» завдяки значним надходженням від експорту енергоносіїв і співпраці з Китаєм, Індією, країнами Близького Сходу та Центральної Азії.
Хоча санкції завдали удару, в 2025 році виручка від експорту нафти та нафтопродуктів знизилася лише на 13,8% порівняно з періодом до війни.
У листопаді 2025-го – лютому 2026-го доходи від продажу нафти знизилися до 9,8–11 млрд доларів на місяць, що призвело до падіння нафтогазових надходжень бюджету на 45% у першому кварталі. Особливою причиною цього стали санкції проти «Роснєфті» та «Лукойлу».
Будь-які зміни на світовому ринку, включно з військовим конфліктом між США та Іраном, впливають на ціну нафти й відповідно на доходи Росії — важливо пам’ятати, що коливання вартості Urals на 10 доларів за барель змінює бюджетні надходження приблизно на 1–1,5% ВВП на рік.
Юлія Павицька підкреслює, що лише за період із квітня по серпень Росія отримала додатково понад 42 млрд доларів експортної виручки від сирої нафти та нафтопродуктів.
Проте ці додаткові кошти не компенсували втрати початку року: за січень-серпень 2026 року надходження від нафтогазового сектору знизилися на 17% порівняно з попереднім роком. Втім, завдяки ціновому ралі російські видатки на покриття дефіциту отримали деяку «передишку».
За оцінками KSE, у 2026 році експортні доходи від нафти можуть зрости ще на 24 млрд доларів.
Водночас частка нафтогазових доходів у федеральному бюджеті зменшилася до 28%. Експерт Growford Institute Костянтин Швабій зауважує, що існує стереотипна думка, нібито бюджет залежить виключно від нафтогазових надходжень. При їхньому падінні влада компенсує дефіцит за рахунок збільшення податків на споживання і доходи громадян.
Під час війни в РФ запровадили прогресивне оподаткування фізичних осіб і посилили податок на прибуток. Це призвело до того, що у 2025 році податки на споживання та доходи забезпечували 46% бюджетних надходжень проти 30% у 2021-му.
У 2026 році податок на додану вартість підвищили з 20% до 22%, що додасть росіянам додаткове податкове навантаження у розмірі 1,2–1,4 трлн рублів.
Однак і цього недостатньо для повного покриття витрат на війну, тому дефіцит федерального бюджету зростає й встановив рекорд у 2025 році — 5,6 трлн рублів (2,6% ВВП). У першому півріччі 2026 року дефіцит склав 5,7 трлн рублів — 74 млрд доларів або 2,7% ВВП.
Однією з причин такого дефіциту є зниження надходжень на 1 трлн рублів (-16,7%) порівняно з аналогічним періодом минулого року. Аналітики прогнозують, що до кінця 2026 року дефіцит досягне 7–7,5 трлн рублів, або 3–3,5% ВВП.
На тлі цих викликів Кремль запровадив більш гнучку політику бюджетного планування, дозволивши Мінфіну змінювати плани видатків і дефіциту без необхідності вносити зміни до бюджету.
### Фінансування дефіциту: проблеми та виклики
До війни бюджет РФ був профіцитним, а надприбутки від нафти акумулювалися у Фонді національного добробуту (ФНБ). Після лютого 2022 року Росія почала використовувати активи Фонду, які досягали 10% ВВП, для покриття дефіциту бюджету. Наразі у ФНБ залишилися активи на рівні 5,6% ВВП.
Станом на тепер у ФНБ зберігаються 13,2 трлн рублів, але ліквідні активи — іноземна валюта та золото — становлять лише 4 трлн рублів. Юлія Павицька припускає, що Росія вже дійшла до «червоної лінії» ліквідності в Фонді, нижче якої не хоче опускатися.
Щодо золотого запасу, повідомлення про його продаж трактується як ознака гострої нестачі коштів у Кремля, проте за 2026 рік було реалізовано лише 56 тонн — це всього 2,4% від загального запасу.
Росія за 2014–2021 роки більш ніж удвічі збільшила золотовалютний запас, який нині становить 73 млн тройських унцій. Зі зростанням ціни на золото з 1800 до понад 4400 доларів за унцію переоцінка в резервах ЦБ РФ підняла його вартість до 333,5 млрд доларів. Для порівняння — близько 300 млрд доларів активів ЦБ РФ наразі заморожено на Заході.
Якщо не брати до уваги заморожені активи і золото, то міжнародні резерви РФ у 769 млрд доларів містять 135 млрд доларів у валюті. Хоча це лише шоста частина офіційних резервів, цей показник лишається стабільним майже впродовж всієї війни.
Вартість золотого запасу оцінюється в 33,6 трлн рублів, що вдвічі вище за бюджети війни на 2025 рік, достатньо для покриття приблизно двох років витрат.
### Проблеми запозичень і зростання вартості боргу
Дефіцит бюджету у січні–червні 2026 року склав 5,7 трлн рублів. Запозичення покривали лише частину — 2,3 трлн, ще 0,5 трлн взяли із ФНБ, а решту покрили коштами на казначейських рахунках.
Оскільки власні кошти швидко вичерпуються, російський уряд дедалі більше залежить від внутрішніх запозичень: з початку 2025 року приблизно 85% фінансування дефіциту забезпечує внутрішній борг, підрахували в KSE.
Після виходу іноземних інвесторів зі ринку, банки залишилися єдиними покупцями державних облігацій, фінансуючи їх за рахунок депозитів населення. За останні чотири роки обсяги депозитів зросли на 81% завдяки політиці ЦБ РФ, що підтримує відсоткові ставки понад 20% річних.
Приплив коштів сповільнюється, хоча ставки залишаються вище за рівень інфляції (6,3%). Від лютого 2026 року банківський сектор зазнає дефіциту ліквідності, який у вересні перевищив 3 трлн рублів. Банки змушені звертатися до Центробанку, використовуючи облігації як заставу, що пояснює процеси на ринку REPO.
Все важче стало Мінфіну залучати кошти: у липні-серпні аукціони з продажу облігацій часто відміняли через відсутність попиту. Лише у вересні вдалося залучити 1,1 трлн рублів, проте з дисконтом і за вищою плаваючою ставкою, тобто на невигідних умовах.
Проблема Росії полягає не стільки у величині державного боргу, який відповідає 18,3% ВВП, скільки у високих витратах на його обслуговування — відсотки за борг споживають 9% доходів бюджету. Юлія Павицька вважає, що необхідно продовжувати ускладнювати фінансування цього боргу, щоб змусити Кремль скорочувати видатки.
Залишається відкритим питання: що стане першим — бюджетна чи банківська криза? Михайло Джус застерігає, що, попри численні повідомлення про кризовий стан банківської системи, офіційна статистика не свідчить про ймовірність серйозної дестабілізації найближчим часом.
Якщо фінансові проблеми загостряться, Кремль може застосувати підвищення податків для додаткового залучення ресурсів на війну. Павицька наголошує, що Росія, хоч і тоталітарна держава, зберігає риси ринкової економіки, і при крайньому погіршенні ситуації може здійснити глибоке підвищення податків і примус громадян до сплати «військового збору».
Поки що витрати на війну позначаються навантаженням на населення через непрямі способи: регіони отримали право фінансувати набір контрактників за рахунок скорочення бюджетних витрат на ЖКГ, а з жовтня очікується підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги. Костянтин Швабій констатує: «Військові витрати витісняють соціальні видатки».
### Перспективи тривалої війни
У світлі вищезазначеного, Кремль зберігає здатність фінансувати поточний рівень військових дій, втім ціна цього постійно зростає. У Growford вважають малоймовірним «неминучий економічний крах», однак відзначають наростання макроекономічних дисбалансів.
Аналітики інституту вважають найбільш імовірним сценарій тривалого виснаження, при якому Росія утримає високі військові видатки ще кілька років. За їхніми оцінками, умови, які включають чинні санкції, підтримку Китаю, військові витрати на рівні 2025–2026 років та нафту по 60–80 доларів за барель, дозволять РФ зберегти нинішнє військове навантаження протягом принаймні двох років. На 23 вересня ціна бареля Brent сягнула майже 100 доларів.
Первинний акцент на воєнних витратах призводить до дедалі більшого витиснення ресурсів із цивільного сектора. Тетяна Богдан очікує «поглиблення рецесії, збільшення економічних дисбалансів і зниження соціальної толерантності населення».
Юлія Павицька додає, що Росії нині вистачає коштів, щоб зберігати статус-кво — вести війну, виснажувати українську економіку та підтримувати власну економіку, але недостатньо, щоб суттєво наростити військові можливості й змінити ситуацію на фронті. Для РФ «закінчився період дешевих грошей», а альтернативи коштують надто дорого або несуть значні ризики.
З огляду на слабкість економіки РФ і її фіскальну вразливість відкриваються нові можливості для посилення санкційного тиску. Водночас після набуття чинності закону Ліндсі Грема не варто очікувати негайного введення максимальних мит на товари головних покупців російської нафти — Китаю та Індії. Експерти припускають, що спочатку запровадять санкції проти російських банків або підприємств ВПК.
За словами Юлії Павицької, «за поточного цінового ралі на світових ринках навряд чи хтось серед партнерів — США, ЄС — захоче вводити додаткові енергетичні санкції, що суттєво зменшать постачання російської сирої нафти та нафтопродуктів».
### Що варто робити Україні?
В інформаційному просторі продовжує панувати надія на швидкий економічний колапс Росії, однак експерти попереджають, що це навряд чи станеться швидко. Влада РФ не відділена від світу, російська економіка має великих партнерів, таких як Китай і Індія, що продовжують закуповувати енергоносії, а Китай експортує до Росії понад 70% критичних компонентів.
Це зумовлює необхідність зміщення акцентів у тиску на Росію від очікування негайного краху до формування середньострокової стратегії економічного виснаження та стимулювання соціальної нестабільності всередині країни, на думку Тетяни Богдан.
Українська стратегія «повернення війни додому», зорієнтована на підвищення різкого дискомфорту для росіян через дефіцит пального, збої в роботі аеропортів та погіршення соціально-економічного становища, є одним із важливих інструментів.
Систематичні удари по нафтопереробних заводах і морській інфраструктурі рубають доступ агресора до важливих ресурсів. Під час пікових атак майже 45% потужностей нафтопереробки були виведені з ладу або працювали із перебоями, що спричинило падіння виробництва бензину на 25%. Паливна криза призвела до заборони експорту нафтопродуктів і обмежила здатність окупантів отримувати надприбутки.
Юлія Павицька відзначає, що «дроном атаковано російську нафтову експортну виручку, яка в середньому з 21 млрд доларів на місяць весною знизилася до 13,5–13,9 млрд у липні-серпні».
Водночас через загострення на Близькому Сході Кремль отримав цінову перевагу: у серпні російська нафта коштувала 66–68 доларів за барель, а за 20 днів вересня середня ціна Urals зросла до 93 доларів. Павицька переконана, що «кінетичні санкції стримують надмірні доходи від експорту».
Серед пріоритетних заходів — будь-які дії, які зменшують рентабельність експорту як нафтової, так і аграрної продукції, ускладнюють обходження санкцій, підвищують вартість логістики. За словами Богдан, удари Збройних сил України мають зосереджуватися на найбільш соціально чутливих об’єктах, тож стратегія руйнування нафтопереробних заводів, морської експорту інфраструктури та електронної торгівлі є виправданою.
Growford рекомендує розпочати скоординовані удари по енергетичних потужностях Московської агломерації та ключових обласних центрах, щоб не допустити безперервного енергопостачання густонаселених цивільних районів і промислових зон.
Наступним кроком може стати припинення авіасполучення у європейській частині РФ, а також кібератаки на інфраструктуру цифрового рубля для підвищення попиту населення на готівкові кошти, що погіршить стан банківської системи.
Це збільшить дефіцит ліквідності і може спровокувати подальші кризові явища, якщо реальна частка проблемних кредитів у банках Росії, особливо у великих корпоративних позичальників і в сегменті іпотеки, виявиться значно вищою за офіційну — 11,8%, — наголошує Михайло Джус.
Поки що Москва отримує значні надходження від експорту нафти і, тим самим, підтримує поточну війну. На думку Юлії Павицької, завдання України — зробити війну максимально дорогою для Росії з точки зору фінансових, людських і часових ресурсів, а також з урахуванням політичної болючості рішень, які Кремль змушений ухвалювати для продовження бойових дій щодня.
