Суперечливий удар: що стоїть за вбивством аятолли Хаменеї і початком війни США та Ізраїлю проти Ірану
Цими вихідними Сполучені Штати та Ізраїль несподівано відкрили бойові дії проти Ірану, завдавши удару по його верховному лідеру – аятоллі Алі Хаменеї. Хоча ця війна отримала широку критику за відсутність офіційного дозволу Конгресу чи Ради Безпеки ООН, саме ліквідація Хаменеї викликає особливі юридичні питання і неоднозначність.
Що трапилося?
28 лютого США під керівництвом Трампа та Ізраїль під владою Нетаньягу кооперувалися, щоб завдати несподіваного повітряного удару по лідерам Ірану. Ця операція завершилася ліквідацією аятолли Хаменеї — релігійного лідера та правителя країни майже чотири десятиліття. Як виявилося, ЦРУ стежило за його переміщеннями і передало цю інформацію Ізраїлю, який і здійснив вирішальний удар. Військові дії почалися швидше, ніж планувалося, користуючись вікном можливостей.
Який статус мав Хаменеї?
Аятолла формально був цивільною особою, не військовим у формі, але одночасно мав роль верховного командувача Збройних сил Ірану. Аналогічно до президента США, який є цивільним, але водночас головнокомандувачем військ. Цей «гібридний» статус створює серйозні юридичні виклики. Зазвичай військові командири — законні цілі під час війни, а цивільні без військових функцій — ні, якщо вони не беруть участь у бойових діях.
Проте цивільний лідер із контролем над армією перебуває у сірій зоні. За законом війни та збройних конфліктів така особа часто вважається законною ціллю в активній війні, адже бере безпосередню участь у воєнних операціях.
Чи законно було вбивати колишніх лідерів?
У ЗМІ з’явилися повідомлення, що внаслідок удару теж загинув колишній президент Ірану Махмуд Ахмадінеджад. Він, за всіма даними, був цивільною особою та не брав участі в бойових діях. Для законного цільового удару по ньому наразі не існує очевидного правового обґрунтування.
Коли саме почалася війна?
Конфлікт стартував самим ударом по Хаменеї. Це ускладнює питання, чи був він легальною військовою ціллю на момент нападу. У мирний час будь-яке вбивство офіційних осіб супротивної країни є вбивством. Згідно з Хартією ООН, яку США ратифікували, застосування сили без згоди країни, самооборони або санкції Ради Безпеки є незаконним.
Як зазначила експертка Ребекка Інгбер, навіть якщо Хаменеї можна вважати ціллю за законами війни, сам по собі удар залишається злочином, якщо він суперечить Хартії ООН. Законний початок збройного конфлікту — обов’язкова умова для легального застосування сили.
Що означає «невідкладна» загроза?
Для обґрунтування самооборони потрібен факт озброєного нападу або щонайменше неминучої (imminent) загрози. Міжнародне право визнає право на превентивний напад у випадку неминучої небезпеки, але що саме можна вважати неминучою загрозою — питання спірне.
У своїй заяві Трамп говорив про «захист американців від неминучих загроз іранського режиму», але не казав, що Іран готував безпосередній напад. Замість цього він наголошував на небезпеці ядерної зброї та ракет. Спікер адміністрації Марко Рубіо пізніше пояснив, що США вважали можливим напад Ірану на американські бази у відповідь на дії Ізраїлю, тож діяли превентивно.
Чи дотримується адміністрація міжнародного права?
Їхні дії викликають сумніви щодо поваги до міжнародних правових норм. Аналогічні ситуації, як вторгнення американців у Венесуелу для арешту Мадуро, теж суперечили Хартії ООН.
Юридичні документи американського Мін’юсту вказують, що діяння президента можуть узгоджуватись з внутрішнім законодавством, навіть якщо суперечать міжнародним угодам. Іншими словами, пріоритет надається національному праву над міжнародним.
Чи має значення, хто саме вбив Хаменеї?
З точки зору міжнародного права та доктрини державної відповідальності, це не настільки важливо. Якщо одна країна свідомо допомагає іншій здійснити незаконний акт — обидві несуть відповідальність. Отже, якщо вбивство аятолли було нелегальним, і США знали про план Ізраїлю, вони ділять юридичну відповідальність разом із союзником.
Чи була легальна війна з Іраном для США?
Конституція США покладає право оголошення війни виключно на Конгрес. Однак президентські адміністрації все частіше самостійно ведуть обмежені бойові операції без схвалення Конгресу. Виконавчі юристи доводять, що такі дії законні, якщо їх масштаб, тривалість та характер не відповідають офіційному оголошенню війни.
З початку 70-х президентам зазвичай доводилось отримувати дозвіл Конгресу на великі військові кампанії — Війну у Перській затоці, Ірак, Афганістан. Тож конфлікт з Іраном під керівництвом Трампа є наймасштабнішою односторонньою військовою операцією з моменту ухвалення цього закону.
Що з забороною на вбивства (асасинації)?
Після розслідувань у 1970-х, зокрема Комітету Черча, президент Форд видав розпорядження, яке забороняє “проведення або сприяння асасинаціям” з боку урядових структур США. Цей наказ закріплений в Екзекутивному указі 12333, хоча чітко не визначає, що саме є “асасинацією.”
Слід зазначити, що у війні з терористами, яку вести почали після 2001 року, адміністрація вважала, що ліквідації терористичних лідерів не підпадають під цю заборону, оскільки це розглядається як самооборона. Втім, терористи — це не глави суверенних держав.
У 2020 році удар по іранському генералові Касему Сулеймані був виправданий через його відповідальність за смерті американських військових, але в цій справі питання про порушення заборони на асасинації ширше не розглядалося.
