Питання легітимності військових дій США та Ізраїлю проти Ірану викликає занепокоєння не лише у Росії, Китаї та КНДР, а й у деяких країнах НАТО. Втім, це навряд чи вплине на адміністрацію Дональда Трампа, яка має критичне ставлення до Організації Об’єднаних Націй і часто ігнорує думку союзників. Набагато серйознішою викликом для Білої домівки залишається відсутність широкої підтримки операції всередині США та жорстка антивоєнна позиція ультраправих представників Республіканської партії.
Для розуміння масштабу американсько-ізраїльської військової операції проти Ірану варто згадати, що подібний випадок ліквідації лідера іноземної держави останній раз мав місце у 1979 році. Тоді спеціальні підрозділи КДБ СРСР усунули лідера Афганістану Хафізуллу Аміна, що призвело до радянського вторгнення. Смерть іракського диктатора Саддама Хусейна та лівійського автократа Муамара Каддафі не були безпосередньою частиною військових операцій, оскільки Вашингтон і його союзники відмовлялися брати на себе відповідальність за ці вбивства.
Цей випадок значно відрізняється від військових інтервенцій США і НАТО останніх десятиліть. Так, у 2001 році війна в Афганістані відбувалася за згодою ООН, а перед вторгненням до Іраку у 2003 році США і Велика Британія принаймні намагалися заручитися підтримкою Ради Безпеки, союзників у НАТО та міжнародного співтовариства загалом.
Нині Білий дім менше переймається думкою ООН, яку Дональд Трамп неодноразово критикував за бездіяльність і порожні гасла. Також увага Вашингтона до позиції європейських союзників знизилася, особливо після заяв Трампа про те, що європейці не ризикували під час війни в Афганістані. Міністр оборони США Піт Гегсет у підсумку зазначив: «Незалежно від позиції міжнародних інституцій, Америка проводить найсмертоноснішу та найточнішу повітряну кампанію в історії».
### Самооборона чи агресія?
США та Ізраїль обґрунтовують свою операцію проти Ірану як легітимну самооборону, передбачену нормами міжнародного права. З їхньої позиції, ядерна програма Ірану та розвиток балістичних ракет становили екзистенційну загрозу для Ізраїлю і значну небезпеку для США. Офіційні переговори не змогли примусити Тегеран відмовитися від ядерної діяльності та обмежити виробництво ракет, тож Америці й Ізраїлю не залишалося іншого вибору, окрім завдати превентивного удару для запобігання можливій майбутній атаку.
Президент США Дональд Трамп у відеозверненні після початку операції підкреслив:
– «Наша мета — захистити американський народ, усунувши прямий ризик від іранського режиму, який керується жорсткою та безжальною владою».
– «Дії Ірану безпосередньо загрожують США, нашим військовим, закордонним базам і союзникам по всьому світу».
Він також пояснив пряму загрозу тим, що Іран, нібито перебуваючи на порозі створення міжконтинентальних балістичних ракет, міг вражати територію США. Однак агентство Reuters із посиланням на дані американської розвідки спростовує ці звинувачення. У своїх офіційних заявах Білий дім виправдовує війну саме «безпосередньою ядерною загрозою іранського режиму».
Президент Ізраїлю Іцхак Герцог у коментарі BBC підтримав цю позицію, заявивши, що загроза з боку Ірану робить удари законними:
– «Режим аятоли Алі Хаменеї витратив мільярди доларів своїх громадян на створення зброї масового ураження, а також на посів хаосу і терору».
– «Міжнародне право визнає право на самооборону у випадках, коли ворог працює над розробкою зброї, здатної знищити тебе, і відкрито декларує це».
### Різні оцінки війни
Багато міжнародних експертів не поділяють такого погляду. Професор міжнародного права Редінгського університету Марко Міланкович висловлює думку, що ця війна є незаконною, оскільки порушує заборону на застосування сили, встановлену Статутом ООН:
– «Ні Ізраїль, ні США не можуть з упевненістю заявити, що здійснюють право на самооборону відповідно до статті 51 Статуту ООН».
– «Збройного нападу, який би виправдовував застосування сили у власній обороні, з боку Ірану не було».
Аргумент «запобігання майбутній атаці» має базуватися на наявності у Тегерана реальних намірів і можливостей її здійснення, однак Трамп торік заявляв про знищення іранської ядерної програми, зазначає професор.
За словами Скотта Р. Андерсона, колишнього юриста Держдепартаменту США та нинішнього старшого наукового співробітника програми з національної безпеки Колумбійського університету:
– Аргументи США та Ізраїлю про право на самооборону не відповідають міжнародним стандартам.
– Міжнародне право вимагає неминучого або безпосереднього збройного нападу, що підтверджується позиціями Міжнародного суду ООН і більшості країн світу.
– Адміністрація Трампа лише продовжує практику широко трактувати поняття «збройний напад» та «неминучий напад», як це робилося раніше для виправдання атак на іранські нафтові платформи 1987–1988 років.
Китай, Росія та Північна Корея жорстко засудили дії США та Ізраїлю. Західні партнери виявили більш різноманітну та неоднозначну реакцію:
– Війну підтримали Австралія та Канада, незважаючи на певні загрози з боку Трампа щодо останньої.
– Франція і Німеччина висловили підтримку США.
– Прем’єр-міністр Іспанії, навпаки, назвав ці дії порушенням міжнародного права.
Особливу суперечність виявила позиція Великої Британії. Спочатку уряд країни не надав дозвіл на використання своїх баз для ударів по Ірану, змінивши курс лише після того, як іранські контрудари стали загрожувати життю британських громадян. Лондонські ЗМІ повідомляють про побоювання уряду щодо невідповідності операції нормам міжнародного права.
Дозвіл на використання британських баз був наданий за умови, що вони застосовуються для ударів по ракетних установках Ірану, а не по керівникам країни. Дональд Трамп у відповідь заявив про глибоке розчарування прем’єром Кіром Стармером і підтвердив, що питання легітимності операції його хвилювало.
Зміна позиції Великої Британії також спричинена тим, що Іран завдає ракетних ударів по країнах Перської затоки — Об’єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія, Катар, Бахрейн і Оман. Хоча у деяких із цих країн розташовані американські військові бази, вони не використовуються для атак на Іран і не можуть вважатися ціллю для відповідних ударів, додає професор Міланкович. Крім того, іранські дрони та ракети вражають не тільки військові об’єкти, а й цивільні.
За словами Міланковича, «ракетні і безпілотні удари Ірану по країнах Перської затоки є збройним нападом, оскільки виходять за межі правомірної самооборони». Британський уряд поділяє цю логіку:
– «Міжнародне право дозволяє Великій Британії та її союзникам застосовувати силу або надавати підтримку у її застосуванні лише за умови, що самооборона є останнім доступним заходом у відповідь на збройний напад, а застосована сила — необхідною та пропорційною».
### «Операція лють Епштейна»
Одразу після початку операції США та Ізраїлю виникли значні сумніви щодо її відповідності як міжнародному, так і американському законодавству. Сенатори від Демократичної партії назвали дії адміністрації Трампа незаконними.
Критики навіть переінакшили офіційну назву операції «Епічна лють» на «Операція лють Епштейна», натякаючи на спробу президента відвернути увагу виборців від скандалу, пов’язаного з файлами покійного педофіла Джеффрі Епштейна.
Експерт з конституційного права Девід Яновський у інтерв’ю журналу Time пояснив:
– «Президент, як головнокомандувач, має певні повноваження застосовувати збройні сили, але вони обмежені випадками надзвичайних ситуацій — коли триває атака, яку потрібно відбити, або існує абсолютно очевидна неминуча загроза».
– «На нинішній момент нічого не вказує на те, що це випадок з Іраном, тому удари є незаконними».
Адміністрація Трампа не отримала схвалення Конгресу на проведення цієї війни, що також викликало запитання з приводу легітимності її дій. Для порівняння — перед війнами в Афганістані і Іраку адміністрація Джорджа Буша-молодшого мала підтримку Конгресу у вигляді відповідних резолюцій.
Втім, Білий дім, очевидно, мало переймає критику лівих політиків і застереження щодо конституційності. Дональд Трамп і його юридична команда наполягають на максимальному й іноді безпрецедентному тлумаченні виконавчих повноважень президента.
Іншою серйозною проблемою для адміністрації є результати оперативних опитувань, проведених за кілька днів після початку операції. Вони демонструють, що більшість американців не підтримує дії влади:
– За одним дослідженням, 48% опитаних проти війни, 37% підтримують.
– Інше опитування вказує на 43% проти, 29% не визначилися, і лише 27% — «за».
Серед прихильників Республіканської партії, за даними соціологів, більшість підтримує рішення Трампа, але з ультраправого крила останнім часом лунає жорстка антивоєнна риторика. Зокрема:
– Ерік Прінс, засновник приватної військової компанії Blackwater, висловив розчарування, зазначаючи, що війна суперечить інтересам США і обіцянкам Трампа зробити Америку великою (MAGA).
– Телеведуча Мегін Келлі, яка залишається прихильницею Трампа, також заявила про критику.
Раніше телеведучий і блогер з великою аудиторією Такер Карлсон був найгучнішим критиком війни з Іраном, різко засуджуючи дії США та Ізраїлю, називаючи їх підлими та огидними. Він стверджує, що війна не відповідає інтересам ні США, ні Ізраїлю, і покладає відповідальність на прем’єра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу, який нібито переконав Трампа почати операцію проти Тегерана. За даними New York Times із посиланням на власні джерела, Карлсон тричі за останній місяць зустрічався з Трампом, намагаючись відмовити президента від втягування у війну.
Критики з правого крила республіканців менш схильні перейматися питанням відповідності операції нормам міжнародного права. Вони спокійніше сприйняли спроби захоплення лідера Венесуели Ніколаса Мадуро на початку січня.
Однак новий конфлікт на Близькому Сході, котрий уже забрав життя американських військових, нагадує про Ірак, Афганістан та «нескінченні війни», які Трамп обіцяв припинити. Для цієї групи політиків та їхніх виборців війна з Іраном виглядає як ще одна дірка, у яку будуть витрачені кошти американських платників податків.
Колишня конгресвумен Марджорі Тейлор Грін, раніше одна з найбільш лояльних до Трампа, також різко засудила війну:
– «Більшість американців виступають проти цієї війни».
– Про Трампа вона сказала: «Людина, яку я підтримувала, засуджувала Ірак, обіцяла припинити закордонні війни та зміну режимів».
Критика ультраправих може стати особливо болючою напередодні проміжних виборів у листопаді, оскільки:
– Наразі республіканці мають більшість у обох палатах Конгресу.
– Якщо восени демократам вдасться отримати контроль хоча б над однією палатою, це суттєво обмежить можливості Трампа.
– Отримання демократами контролю над обома палатами може фактично заблокувати американську політику до кінця другого терміну аналогічно подіям епохи Барака Обами.
Поки що Трамп ігнорує критику правого крила:
– «Я вважаю, що рух MAGA — це Трамп, а не лише двоє критиків», — сказав президент про Мегін Келлі і Такера Карлсона.
– «MAGA підтримує всі мої дії — усі їхні аспекти», — додав він.
Однак Тейлор Грін, колишня союзниця і нині одна з опоненток Трампа, застерігає, що терпіння прихильників не безмежне:
– «Адміністрація робить, що забажає, і звинувачує у паніці або зраді тих, хто не згоден хоч із кількома питаннями».
– «Проте так не може тривати нескінченно — не можна залякувати і ображати людей, змушуючи їх погоджуватися, одночасно розраховуючи на їхню політичну підтримку».
