«Найпотужніша зброя України — це солдати, які не здаються», — так заявляє у своєму детальному репортажі The Wall Street Journal. Видання підкреслює, що тисячі військовослужбовців, які вступили до лав армії в перші дні війни, досі тримають фронт, незважаючи на зростаючі втрати серед своїх рядів.
Історія молодшого лейтенанта Ігоря Візиренка, описана WSJ, показує реальність війни через особистий досвід. Військовий має нервовий тик, спричинений контузіями, та кульгавість через проблеми зі спиною. Крім фізичних травм, він носить невидимі рани — пам’ять про десятьох загиблих товаришів та доньку, яка з’явилася на світ після початку вторгнення, але яку він майже не бачив.
За даними репортажу, Ігор Візиренко, що приєднався до Збройних сил України на початку війни, разом із більшістю свого підрозділу воює вже понад чотири роки. Війна дає про себе знати постійним зростанням фізичного і психологічного навантаження, тривалість конфлікту перевищує навіть тривалість Першої світової війни.
Проте стійкість українських військ починає давати плоди, що відображається на обороті подій на фронті — прочитуємо у The Wall Street Journal. Упродовж останніх місяців територіальні здобутки Росії були знівельовані, а втрати зросли. Україна частіше відповідає на обстріли Москви нищівними ударами глибоко на території Росії. Ця зміна не залишилася непоміченою у військових колах: «Ми відчуваємо різницю», — говорить Візиренко.
На тій ділянці фронту, де служить український підрозділ, активне застосування безпілотних літальних апаратів приносить значні втрати серед російських солдатів, надаючи українцям перевагу. Військовий переконаний, що попереду — «пекельне літо» для росіян, яке вони не забудуть.
Американське медіа також звертає увагу на настрої в українському суспільстві. Дані опитування КМІС свідчать, що 57% українців не підтримують ідею миру за будь-яку ціну, зокрема відмову від контролю над Донбасом. Серед солдатів цей відсоток ще вищий — 59% протистоять вимогам Росії, які активно просуваються Вашингтоном.
Для 34-річного Ігоря Візиренка ця війна є екзистенційною, життєвою боротьбою за українську незалежність. Під час вступу до війська він сказав дружині Юлії: «Якщо не я, то хто ж захистить тебе? Не сусід же буде берегти мою сім’ю». Майже рік його підрозділ з 21-ї окремої механізованої бригади відбивав хвилі наступу російських військ поблизу міста Часів Яр, а нині стримує противника неподалік Лимана.
Побратимство і згуртованість з іншими бійцями є для Візиренка одним із ключових чинників, що підтримують його у боротьбі. Він заявив, що не має наміру звільнятися через стан здоров’я попри всі травми: «Я втомився, але ми мусимо це завершити». Військовий мріє після війни нарешті взяти доньок і дружину та провести час у лісовій глушині, слухаючи спів птахів.
Теги:
– битва за Донбас
– війна і люди
– військовослужбовці
– захисники України
– стійкість
– успіхи Збройних сил України
