Рибні таємниці канадського сабарктичного селища: забруднення, хвороби і боротьба за виживання
У невеличкому канадському селищі поблизу Форт-Чіпвейнан щось було не так із рибою. Старійшини корінних народів стояли разом з вченими університетів над плащаниною з розтиненою судаком. Вони уважно досліджували горбики, ураження, знебарвлену луску й непропорційно великі печінки. Один із старійшин, який багато років жив від врожаю водного світу цього каналу, одразу сказав: «Погано.»
Їх розслідування тривало вже п’ять днів у прісноводному каналі Chenal des Quatre Fourches, який місцеві просто кликали Кутфіш. Вони розклали табори серед діамантового верболозу і готувалися до тижня розтинів — це була їхня найкраща надія зрозуміти, які забруднювачі отруюють їжу, пов’язану з однією з найбільших у світі промислових операцій.
Величезний вплив трубопроводів нафтових пісків
Відповідна промислова зона розташована понад 160 кілометрів угору за течією, там, де енергетичні компанії, серед яких дочірнє підприємство Exxon Mobil, видобувають бітум — густу нафтову субстанцію — використовуючи воду з річки Атабаска. Запаси сягають приблизно 140 000 квадратних кілометрів бореального лісу.
Уздовж річки накопичуються величезні басейни токсичних відходів з відомими канцерогенами — їхній об’єм можна порівняти з більш ніж півмільйоном олімпійських басейнів. За оцінками, вони щодня просочують близько 11 мільйонів літрів у ґрунтові води. З розвитком нафтовидобувних операцій зросла кількість невияснених захворювань серед мешканців Форт-Чіпвейнану.
Нові правила й тривоги екологів
Зараз уряд Канади розглядає можливість дозволити компаніям скидати підготовлені стічні води безпосередньо в систему річок після обробки фільтрами і біологічними методами. Проте науковці попереджають: немає безпечного рівня для деяких канцерогенів і немає гарантованих способів повного їхнього видалення.
Екологи бояться, що забруднення не залишиться лише проблемою Форт-Чіпвейнану, адже річка Атабаска тече північчю Альберти та Північно-Західних територій, вливаючись у величезну водну систему, що веде до Північного Льодовитого океану.
- Забруднення може загрожувати біорізноманіттю.
- Порушення кліматичних властивостей водойм.
- Поширення токсичних речовин у глобальних масштабах.
Ключові занепокоєння місцевих мешканців
Після обстеження останнього судака старійшини трьох корінних народів зібралися на термінову нараду у наметі. Вони погодилися, що проблема далеко не лише в рибі:
- Зникли нори ондатри.
- Дикі яйця крячка заражені ртуттю.
- На водоймах накопичуються нафтові плями.
Кількість рідкісних видів раку серед мешканців селища, де проживає менше тисячі людей, викликає тривогу: щоразу відбуваються похорони. Мікісев Крі Еліс Мартін, старійшина, що багато років залежить від природи, закликає діяти, наголошуючи: «Рано чи пізно ми зникнемо, якщо не захистимо наш дім.»
Десятиліття занепокоєння — історія проблеми
Колись область славилася прозорими потоками й зеленими просторами, тепер її позначають такі об’єкти, як «Бітумонт» і «Острів Смоли». З землі виглядає справжня пустка — лякаючі опудала в будівельних касках охороняють території від перелітних птахів.
Екологи тривалий час висловлюють стурбованість станом здоров’я людей і тварин. У стічних водах часто містяться:
- нафтенові кислоти, які можуть викликати рак,
- бензол,
- поліциклічні ароматичні вуглеводні, що порушують гормональний та імунний баланс,
- свинцеві, ртутні та миш’якові домішки, внесені у список 10 найнебезпечніших хімічних речовин Всесвітньої організації охорони здоров’я.
Тисячі мертвих птахів були виявлені саме на цих територіях, а місцеві жителі дедалі частіше скаржаться на головні болі, кровотечі з носа, висипи й навіть непритомність. Лише невелика частина досліджень присвячена впливу на здоров’я громад, які живуть поблизу нафтовидобувних зон.
Медичні тривоги й нерозв’язні питання
На початку 2000-х років лікар Джон О’Коннор із Форт-Чіпвейнану помітив високу частоту рідкісних видів раку, а також аутоімунних захворювань і викиднів. Незважаючи на звернення до федеральних органів, він отримав лише звинувачення в нагнітанні паніки.
Дослідження Альбертської ради з раку підтвердили зростання рівня захворюваності, хоч й пояснили це збільшенням виявлень або випадковістю, запропонувавши лише посилений моніторинг.
У 2014 році дві корінні нації провели власне дослідження, яке виявило накопичення токсинів у здобичі та високу поширеність раку — одна п’ята опитаних стикалися із цією хворобою.
Лист головного медичного офіцера Альберти у 2023 році показав, що за три десятиліття рівень злоякісних новоутворень в селищі був:
- в 2,5 раза вищий за середній показник по провінції з неходжкінськими лімфомами;
- в 4 рази вищий рівень раку шийки матки;
- в 9 разів частіше чоловіки хворіють на рідкісний рак жовчних шляхів;
- а інші ракові захворювання жовчних проток зустрічаються в 13 разів частіше.
Однак маленька кількість населення ускладнює однозначне статистичне підтвердження причинно-наслідкових зв’язків.
Відкладене дослідження і відсутність захисту
У серпні 2024 року уряд обіцяв розпочати 10-річне дослідження впливу нафтових пісків на здоров’я місцевого населення, але поки робота не стартувала, а конкретних методів захисту людей так і не запропонували.
Закон зобов’язує нафтові фірми прибирати відходи і відновлювати природу, але попри понад півстоліття видобутку, реальні дії майже не впроваджені.
Провінція Альберта, стрімко залежна від енергетичної індустрії, докладає мало зусиль для контролю. Витрати на ліквідацію забруднень оцінюють у понад $51 млрд, тоді як зібрані кошти сягають лише $1,8 млрд.
Відповідь регуляторів і масштабні витоки
За офіційними заявами Alberta Energy Regulator, регуляція ведеться «для ефективного, безпечного та відповідального розвитку енергетичних ресурсів із контролем на всіх етапах». Але групи екологів знаходять «послідовні докази» просочування токсинів від Syncrude та Suncor у підземні води близько до приток річки.
Окрім цього, періодично трапляються великомасштабні аварії, наприклад у 2022-му, коли з компанії Imperial (дочірньої Exxon Mobil) витекло стічних вод, але місцеві жителі дізналися про це лише через дев’ять місяців. Спочатку оцінювали збиток у 2000 літрів, згодом ця цифра сягнула 5,3 мільйона.
Життя у Форт-Чіпвейнані: баланс між традиціями й панікою
Келвін Вакван, член племені Мікісев Крі, навчає свою доньку плести тютюнові коси та познайомлює сина з полюванням на лося і качок. Але щоразу після аварії зі скиданням відходів їм доводиться викидати весь м’ясний запас та переходити на консервовані продукти.
У крамниці, керованій Келвіним, на стіні висять десятки оголошень про похорони — сусідів і друзів, більшість із захворюваннями на рак.
Серед померлих —
- Клер Кардінал, котра пережила понад 200 курсів хіміотерапії,
- Воррен Джон Сімпсон, якого обсмоктив рак жовчних шляхів,
- та Джон Генрі Марсель, що переїхав до родини після боротьби з раком простати.
Келвін поховав п’ятьох родичів, трьох із яких забрав рак. Нещодавно він помітив кров у своїх випорожненнях і нині чекає на обстеження.
«Рак — страшне слово, всі бояться його вимовляти, — зізнається він. — Ми ростимо дітей у самому епіцентрі сміттєвої зони індустрії.»
Нелякаючий тривожний мир
На північній частині річки, поруч із традиційними святкуваннями, які проводять корінні народи, на заходах спонсорами виступають нафтові компанії. Словами та подарунками вони підтримують культурні традиції, але одночасно мають бізнес-інтереси у тих же землях.
Племінний вождь Адам визнає, що ця подвійна роль дуже складна. Він каже, що край намагається дивитися у далеке майбутнє — на сім поколінь вперед — водночас понад сотня членів його народу працюють в нафтовій галузі, отримуючи зарплати, які не можуть зрівнятися з місцевими альтернативами.
Вони ведуть бізнес із компаніями, що постачають послуги гігантам індустрії, — від обслуговування обладнання до кейтерінгу. І більшість підтримки тепер іде саме від нафтової сфери.
Що попереду для Форт-Чіпвейнану?
Випуск оброблених відходів у річку здається неминучим. Корінні народи навіть працюють з федеральними органами, намагаючись знайти альтернативи, наприклад, сушіння й формування відходів у щільні піли. Проте це досить дорого.
Очікується, що наприкінці цього року з’явиться проєкт федеральних правил для очищення й скидання стічних вод, а згодом власне нормативи передадуть міністру з питань довкілля.
Водночас провінція Альберта прискорює власні плани й ст rateгії, пояснюючи, що накопичення токсичних відходів у нинішньому вигляді є «несприйнятним» і створює загрози для довкілля й фінансових ресурсів.
Майк Меркреді, радник народу Атабаска Чіпвейян, нещодавно кричав на регуляторів, обвинувачуючи їх у «регульованому вбивстві» і викликав їх випити воду з річки. Але тепер він ховає втомлену надію, стоячи на пагорбі Монумент і поглядаючи на забруднене озеро, де він колись стрибав із причалу.
«Тут було так спокійно, — каже він. — Зараз я знаю забагато.»
Поблизу кладовища, серед гробів, він сумно промовляє: «Ми могли б переїхати і стати просто організаторами похоронів, стільки людей тут ховаємо.»
