Повернення з неволі: військовий Артем Владіміров зустрів рідних у Кропивницькому
Сьогодні, 7 травня, у Кропивницькому з радістю приймали військового Артема Владімірова, який провів майже чотири роки в полоні російських загарбників. Сталося це в перший день повномасштабного вторгнення — 24 лютого 2022 року. Артем підписав контракт у березні 2020, і саме в день початку війни він разом із трьома товаришами перебував у селі Новогнатівка на Донеччині. Там українські захисники мали відступити, проте встигнути це зробити вони не змогли і потрапили в полон до бойовиків “ДНР”. Повернення додому відбулося в межах обміну військовополоненими 5 лютого.
Життя за ґратами: перші місяці полону
Артем служить у бригаді з індексом А0553, яка пізніше була перейменована на А7011. Його посада — оператор-навідник, протитанкіст. Перші півроку в полоні згадуються особливо важкими:
- знущання і катування залишили глибокі сліди;
- їжа була вкрай скромною — лише вода, крупа й картопля, а раз на місяць дозволяли трохи кращого харчування;
- гігієнічні засоби — щітка, мило, туалетний папір — видавалися лише на вимогу;
- раз на тиждень дозволяли відвідати баню.
В колонії, де Артем перебував, знаходилися й українські жінки, над якими й досі знущаються окупанти. За час перебування полоненого неодноразово переводили з однієї установи в іншу: спочатку на Донеччині — у Оленівській колонії Волноваського району, потім в російські виправні заклади в Оренбурзі, Ростові-на-Дону, Таганрозі, а останні три роки — у Борисоглєбській колонії Воронезької області.
Лист, що подарував надію
У січні, лиш за місяць до звільнення, Артем отримав єдиний лист від дружини Катерини, якого йому насправді передали вороги. Вона постійно писала йому, але той лист став проривом у темряві. Цей невеличкий знак уваги повернув віру та надію, а ще — почали з’являтись добрі сни, якого не було давно.
Зберігає цей лист і досі, а коли 5 лютого після обміну побачив на дорозі людей із синьо-жовтими прапорами, не стримав сліз. Він згадує:
«Було дуже щемко і приємно».
7 травня Артем зняв із «Калини надії» — інсталяції біля ЦНАПу, встановленої у березні на честь безвісти зниклих та полонених українських воїнів — стрічку із своїм іменем. Ці стрічки їхні родини пов’язували, чекаючи на повернення близьких.
Особиста історія: кохання та сімейні мрії
Артем родом із Луганщини. Майбутню дружину Катерину він зустрів у 2018 році в інтернеті. Через деякий час приїхав у Кропивницький, щоб побачитися з нею наживо, і вже через місяць пара вінчала свої долі. Чоловік залишився тут жити.
Катерина з болем згадує ту страшну розмову 24 лютого 2022 року, коли Артем подзвонив і розповів про важку ситуацію, не знаючи, що буде далі. Уже наступного дня вона дізналася, що він потрапив у полон — знайшла відеодокази, зафіксувала їх і передала до «Товариства Червоного Хреста».
- Відео показувало трьох чоловіків — Артем був посередині з розбитим носом.
- Через місяць офіційно підтвердили його статус полоненого.
- Не зважаючи на це, з листами передали лише один.
Без чоловіка життя було дуже важким. Її підтримували батьки та сестра, яка запропонувала виїхати за кордон на роботу — так і зробили. 5 лютого Катерина отримала офіційне повідомлення про звільнення чоловіка, а згодом почула його голос у телефонній розмові.
«Він сказав: «Привіт, це я!» — і я одразу розридалася. Емоції були неймовірні».
Що підтримувало у полоні
Артем каже, що думки про родину та підтримка побратимів були тією силою, що допомагала мужньо йти через випробування. Наразі він проходить реабілітацію, йому активно допомагає Катерина. Після закінчення відновлення планує взяти заслужену відпустку.
Плани на майбутнє
- відпочинок біля моря, щоб набратися сил;
- мрія про двох дітей — доньку та сина;
- спокійне життя в колі найрідніших.
Як проходила зустріч Артема Владімірова в Кропивницькому, знімали журналісти видання «Доступ. Медіа».
Читайте також: Після 21 місяця в полоні: у громаді на Кіровоградщині зустріли військового
