Режисерка та журналістка Олена Дей створила глибокий і зворушливий портрет молодої захисниці України — 36-річної Савіти Діани Ваґнер. Попри відсутність українського походження, ця жінка, єдина дитина у сім’ї, жила спокійним і благополучним життям. Спершу вона навчалась на медичному факультеті, а згодом — на математичному, була щасливо одружена. Однак повномасштабне російське вторгнення назавжди змінило її долю.
Савіта Діана власним автомобілем поїхала в Україну, де приєдналася до волонтерського руху, зокрема займалася транспортуванням медичного обладнання. Вона також допомагала чужоземним журналістам відвідувати лише що звільнені від окупації райони Київської та Чернігівської областей. Її погляд кардинально змінився після візиту до звільненої Бучі. Побачене там моторошне побачення з наслідками злочинів росіян спонукало Савіту увійти до лав Сил оборони України, де вона отримала позивний «Змійка».
Основні етапи військової служби Савіти Ваґнер:
- Військова медикиня на передовій лінії в третій «інтернаціональній» роті батальйону «Карпатська Січ».
- Повідомляла рідним, що перебуває приблизно за 50 км від активних бойових дій, хоча реальна ситуація була відома лише чоловіку Карлу та онлайн-приятелю Марку, колишньому американському військовому.
- 2 лютого 2024 року під час евакуації пораненого побратима поблизу села Макіївка Луганської області загинула внаслідок підриву на міні.
Під час перебування в Україні Савіта «Змійка» постійно вела блог у мережі Tumblr. За цими записами після її смерті у Німеччині було видано книжку під назвою «Щоденник російсько-української війни (2022—2024)». У ній зібрано багато проникливих, відвертих емоційних моментів, що стали безцінним свідченням сучасного конфлікту. Українське видання цієї книги випущено цьогоріч у харківському видавництві Ігоря Савчука.
Ось уривок із щоденника, де Савіта ділиться роздумами про страх, який вона пережила в Україні:
- В Україні я вперше усвідомила справжній страх, який у звичайному житті більшість людей не здатні відчути глибинно. Раніше я думала, що знаю, що таке страх, але тут відкрила для себе нові його межі.
- Одного разу від жаху мене майже знудило, але я змогла взяти себе в руки, зробити кілька глибоких вдихів і заспокоїтися.
- Мене дивує, що страх може так фізично впливати на людину, хоча я вже раніше стикалася із небезпечними ситуаціями.
- Можливо, причина у тому, що цей страх походить від зіткнення з абсолютним злом, яким не може бути місце у нормальному світі.
Документальний фільм «Чому Савіта Ваґнер воювала за Україну» починається з поїздки мами Савіти, Урсули Ваґнер, до Києва. Вона презентує український переклад «Щоденника…», зустрічається зі студентами КНУ імені Тараса Шевченка, відвідує могилу доньки та отримує посмертну нагороду «Змійки» — «Лицар Карпатської Січі». Весь фільм подано німецькою мовою з українськими субтитрами. Крім Урсули та Марка, про Савіту згадують також колумбійський доброволець — військовий, врятований нею, та один із її командирів на ім’я Руслан Андрійко.
Таким чином, кінематографічний твір Олени Дей став глибоким, хвилюючим портретом молодої німецької жінки, яка пожертвувала життям за свободу України.
Пригадуючи Україну, Савіта зізнавалася: «Я так прив’язалася до України, ніби ми тепер сестри».
Вічна пам’ять героїні.
Матеріал підготовлено за підтримки Норвезького Гельсінського комітету та профінансовано Норвезьким агентством з розвитку співробітництва (NORAD).
