Моделі ІІ, свідомість і комахи: що спільного і де межі?
Довгий час єдиним доказом внутрішнього життя тварин була їх поведінка. Нам не було доступу зазирнути всередину краба і зрозуміти, чи він відчуває біль. Зате можна було спостерігати, як він захищає травмовану клешню, і робити припущення про його переживання. Філософи і науковці визнавали, що це далеко не ідеальний метод, але найкращий доступний. І довго обмеження цього підходу не викликали серйозних сумнівів.
Потім настала ера великих мовних моделей.
Спроба наукового тесту усвідомленості на ІІ
ChatGPT, наприклад, відповідаючи на питання про власні переживання, генерує тексти, які звучать як справжнє роздуми. Він обережний, контекстуалізує, уточнює. Якщо виходити з ідеї філософки Сюзан Шнайдер, що здатність вести змістовну розмову про свідомість може сама бути ознакою свідомості, то подібні системи пройшли б цей тест дуже добре. Але більшість фахівців у цій сфері вважає, що штучний інтелект не має свідомості. Поведінка є, а ось доказів свідомості – ні.
Що таке «тест», який не пройшли?
Критерій Шнайдер ніколи не був науковим стандартом, натомість він відображав інтуїцію: складна поведінка є надійним маркером внутрішнього досвіду. Ця ідея впливала на уявлення про добробут тварин, про філософських зомбі та шанси машин стати свідомими. Вона здавалася логічною, бо там, де ми були певні у свідомості (наприклад, у людей), поведінка і внутрішній світ часто збігалися.
Але великі мовні моделі розірвали цей зв’язок напрочуд чітко. Система, натренована на текстах людей про свідомість, видає схожі на людські описи, та це лише відображення тренувальних даних, а не реальний досвід. Поведінку можна пояснити без будь-якої свідомості. І якщо система демонструє поведінку без усвідомлення, то поведінка сама по собі вже не є надійним свідченням свідомості.
Новий підхід: що потрібно для свідомості?
Нещодавнє дослідження в журналі Trends in Cognitive Sciences, проведене Патріком Батліном, Коліном Кляйном й іншими, не ставить питання «що роблять свідомі системи», а досліджує «як вони влаштовані». Вчені об’єднали різні теорії і визначили спільні структурні риси, яких має дотримуватися будь-яка реальна свідомість, зокрема:
- спроможність балансувати суперечливі цілі залежно від контексту;
- наявність інформаційних зворотних зв’язків, що інтегрують сигнали з різних джерел;
- внутрішня організація, яка реально забезпечує цілісність досвіду.
Висновок: жодна з сучасних систем, навіть найпрогресивніші мовні моделі, не має потрібної архітектури. Вигляд свідомості, який вони імітують, не схожий на наш настільки, щоб присвоювати їм статус свідомих. Проте це не означає, що в майбутньому не може з’явитися штучний інтелект з іншою архітектурою, здатний перейти цей поріг.
Фокус на архітектуру, а не тільки на поведінку
Зміщення уваги від поведінки до структури спостерігається не лише в AI-дослідженнях, це тенденція в філософії і нейронауці свідомості вже декілька років. Ба більше — правильна архітектура іноді може означати свідомість навіть за відсутності виразної поведінки.
Як сюди вписуються комахи?
Інше цікаве дослідження, автором якого виступили Колін Кляйн і Ендрю Баррон, опубліковане в Philosophical Transactions of the Royal Society B, розглядає нейронну модель «мінімальної свідомості» у комах. Це абстрактна концепція, що ігнорує різницю в анатомії між мозком бджоли та людини і зосереджує увагу на ключових обчисленнях.
Головне питання: як рухома істота з багатьма відчуттями і суперечливими імпульсами приймає єдине контекстуально доцільне рішення? Відповідь лежить у здатності нервової системи до інтеграції, де суперечливі сигнали зважуються і формують об’єднане уявлення про поточний стан організму. Ці обчислення, на думку Кляйна і Баррона, є базою для мінімальної свідомості.
Важливо, що автори не стверджують прямо, що бджоли свідомі, а пропонують основу, яка робить це питання емпірично досліджуваним. Новояворецька Декларація про свідомість тварин, підписана у квітні 2024 понад 500 дослідниками, вже визнала, що свідомість можлива у всіх хребетних та багатьох безхребетних, включно з комахами. Модель Кляйна і Баррона пропонує механізм, який може пояснити це.
Проблема бджоли у простих словах
Зауважте парадокс: бджола, що шукає нектар, демонструє нервові процеси, які можуть бути ближчими до людської свідомості, ніж генерація тексту про свідомість ChatGPT. Це випливає, якщо серйозно ставитися до механістичного підходу. Бджолина нервова система реалізує обчислення, за якими модель Кляйна і Баррона визначає можливої свідомості, у той час як архітектура мовної моделі — ні.
Основне досягнення моделі — створення «рівного поля» для порівняння людей, безхребетних і комп’ютерів. Тут не йдеться про родовід чи поверхневу складність поведінки. Головне — що їхні нервові або інформаційні системи реально роблять.
Чому це так важливо?
Однією з ключових проблем у дослідженні свідомості була відсутність спільної одиниці виміру, можливості поставити різні системи на загальну шкалу. Поведінка неспроможна це забезпечити, бо її легко відтворити без досвіду. Анатомія теж недостатня, адже спільних фізичних рис у віддалених видів мало. Механістичний підхід пропонує опис на рівні обчислень, незалежно від субстрату — чи це мозок, чи штучна система.
Що кажуть дослідження зараз?
Спостерігається цікаве збігання двох широких програм дослідження: і в Trends in Cognitive Sciences, і в Philosophical Transactions наголошують, що важливіше не те, які результати показує система, а як вона влаштована. Це відкриває нові горизонти для розуміння свідомості.
Щодо добробуту тварин, це означає більш обґрунтовану підставу для моральної уваги до безхребетних. Якщо раніше свідомість визначали за подібністю нервової системи до людської, то тепер можна дивитись на конкретні обчислення, що вона здійснює, і це ширше й глибше.
Для штучного інтелекту це заклик бути обережнішими із виведеннями про почуття та досвід машин. Наявність поведінки не означає присутність свідомості. Нові критерії дають змогу відрізняти щось справжнє від імітації.
Питання «чому фізична система породжує суб’єктивний досвід?» залишається відкритим. Але тепер ми краще орієнтуємося у більш фундаментальному — які системи взагалі можуть претендувати на внутрішнє життя? Станом на середину 2026 року відповідь простіша: менше систем, ніж ми думали, дивлячись лише на їхню поведінку, та, можливо, більше, ніж вважали, оглядаючи анатомію.
