Керівник дослідницького відділу Королівського інституту об’єднаних оборонних досліджень (RUSI) Еліас Форнеріс підкреслює, що Європа зіштовхується з серйозною загрозою з боку Росії. Він проводить паралелі з роками, що передували Другій світовій війні, наголошуючи, що, попри усвідомлення небезпеки, більшість західних урядів досі не перейшли до “воєнного мислення”. Експерт пропонує погляд на ситуацію через призму історичного досвіду, що дозволяє глибше усвідомити актуальні виклики.
### Мобілізація суспільства
Не так давно британська делегація, яку організував RUSI, брала участь у конференції Інституту Монтеня в Парижі під назвою «Співпраця у захисті Європи». Там, за участю високопосадовців з дипломатичних служб, експертів із оборони та представників промисловості, відбувалося обговорення стратегії загальносуспільної відповіді на загрозу з боку Росії. Атмосфера за зачиненими дверима була тривожною, однак делегати, особливо з Північної та Східної Європи, демонстрували рішучість. Вони виходили з припущення, що, навіть якщо Європа не перебуває в стані війни з Росією, то, принаймні, вона знаходиться у фазі конфронтації чи передвоєнного періоду. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте підкреслив необхідність “переходу на воєнне мислення”, оскільки уряди не можуть діяти так, ніби триває мирний час.
Тут постає низка важливих питань:
– Що Західна Європа може зберегти з досвіду підготовки до Другої світової війни?
– Які зміни треба впровадити для ефективного стримування Росії?
Широко поширена думка, що Велика Британія була абсолютно бездіяльною перед Другою світовою війною. Втім, хоч політичне керівництво 1930-х зосереджувалося на умиротворенні, окремі активні політичні діячі, зокрема Вінстон Черчилль, усвідомлювали загрозу та виступали за переозброєння країни. Вже у листопаді 1932 року він публічно попереджав, що кожна поступка Німеччині супроводжується новими вимогами. Черчилль оточував себе експертами з різних сфер, починаючи від МЗС і закінчуючи військовими структурами, проте ще у 1937 році мав підтримку лише обмеженого кола однодумців у парламенті.
До 1938 року зростала група прихильників більш жорсткої політики, серед них були такі особистості, як Альфред Дафф Купер, Ентоні Іден і Гарольд Макміллан. У вересні 1939 року вчений Арнольд Тойнбі звернувся до французьких колег із попередженням, що без тісної інтеграції Великої Британії та Франції Європа ризикує опинитися під німецьким домінуванням. Це лягло в основу маловідомої, але важливої пропозиції об’єднання двох країн у 1940 році – угоди, яка передбачала спільні органи управління обороною, зовнішній політикою, фінансами та економікою. Проте ця ініціатива не була реалізована через посилення влади маршала Філіпа Петена у Франції.
Отже, хоча Велика Британія і не була цілком пасивною у 1930-х, її підготовка виявилася недостатньою для стримування німецької агресії, що призвело до падіння більшої частини Західної Європи під владою країн Осі.
### Сучасна ситуація
У сьогоденній Західній Європі існує активна меншина політичних лідерів і представників зовнішньополітичного істеблішменту, які наполягають на необхідності стримування Росії. Начальник штабу оборони Великої Британії, сер Річард Найтон, зазначив на конференції RUSI, що країні потрібна загальнонаціональна відповідь, адже Росія цілеспрямовано намагається розколоти НАТО та обмежити його можливості. Він підкреслив, що вартість сильної стримувальної політики значно менша за ціну війни, навіть якщо мир може вимагати значних зусиль.
Глава Британської Секретної розвідувальної служби Блез Метревелі додав, що Росія випробовує Захід тактиками у “сірій зоні” — заходами, що тримаються нижче офіційного порогу війни. У цьому контексті можна порівняти сучасну ситуацію з подіями 1938-1939 років, коли деякі європейські країни реагували на зростаючу загрозу, але ще залишалися далеко від реальної готовності до війни.
Тим часом у Франції політичний клас зосереджений на суперечках довкола внутрішніх реформ пенсійної системи та бюджетних витрат, не усвідомлюючи (або свідомо ігноруючи), що нинішня ситуація ставить під загрозу стабільність всієї системи.
Інститут Монтеня підкреслив, що для формування загальноєвропейської відповіді держави мають спочатку донести реальність загрози школярам і громадянам, сформувати спільний наратив. Як сказав батько Черчилля, лорд Рендольф, «довіряйте людям». У демократичних суспільствах довіра означає чесне й відверте інформування про небезпеки без надмірної паніки. Уряди повинні пояснити складність ситуації, навчити розпізнавати дезінформацію, а також чітко окреслити, яку роль громадяни можуть відіграти у разі конфлікту.
### Де наш Черчилль?
Переважна більшість дипломатичних зустрічей 2023 року завершувалися тривожними дискусіями і занепокоєнням щодо того, що станеться у разі відсутності одностайності у політичних лідерів НАТО. Історія свідчить, що у 1940-х роках подібні побоювання поділяли такі знамениті фігури, як Шарль де Голль і Вінстон Черчилль.
– Де Голль прагнув організувати французький уряд у вигнанні в Лондоні, але зіткнувся з небажанням США визнавати та активно підтримувати його режим.
– Черчилль усвідомлював, що без допомоги США більша частина Західної Європи опиниться під контролем Німеччини.
– Він прикладав величезні дипломатичні зусилля, п’ять разів здійснював ризиковані поїздки до США і тривалий час перебував у Білий домі, щоб заручитися підтримкою.
Сучасний євроатлантичний альянс поки що не має лідера з таким авторитетом, як Черчилль. Проте приклади де Голля та Володимира Зеленського демонструють, що виразні особистості з’являються інколи із несподіваних куточків — малих чи послаблених держав, або ж на пізніх етапах конфліктів. Аналогічним прикладом є прем’єр-міністр Франції Жорж Клемансо, який очолив уряд у завершальній фазі Першої світової війни, ведучи країну у стані постійної готовності до війни.
### Вагомість стримування
Ставлення до військової загрози Росії варто розглядати з урахуванням принципу стримування. Хоча війна може і не початися, ціна стримування залишається неоднозначною, адже важко визначити, скільки стримувальних заходів є достатніми.
– Стримування — справа невдячна, успіх якої вимірюється тим, чого не сталося.
– У разі помилки ціна може бути катастрофічною.
Поки Європа не опинилась у повномасштабному конфлікті, слід активно використовувати кожен доступний момент для підготовки. Сьогодні політичні лідери Західної Європи, ймовірно, краще усвідомлюють небезпеку, ніж у 1930-х роках, однак цього усвідомлення замало без реальної мобілізації ресурсів і суспільної підтримки.
Поль Дешанель, президент нижньої палати парламенту Франції під час Великої війни, ставив запитання, актуальне і сьогодні: чи був урок 1870 року корисним? Він наголошував:
– Головний обов’язок — запобігти війні;
– Водночас необхідно передбачати її можливість і готуватися до неї;
– Готуватися — не означає бажати війни.
Політичні лідери мають зробити оборону пріоритетом і відкрито інформувати про це суспільство. Збереження стабільності держав вимагає просвітництва, готовності і об’єднання зусиль, аби в разі небезпеки вистояти і зберегти мир.
