На початку п’ятого року повномасштабного вторгнення Росії в Україну ситуація на фронті характеризується практично повною зупинкою наступальної активності російських окупаційних сил. Незважаючи на безліч труднощів, Збройні Сили України змогли не лише утримати позиції та зупинити потужний наступ ворога, а й почали здійснювати контрнаступальні операції на окремих напрямках.
Цей успіх не є випадковістю чи тимчасовим явищем. Українські військові вже майже місяць нав’язують противнику власний формат ведення бойових дій, активно перетворюючи оборонні дії на ініціативні контратаки.
Військові експерти одностайно визначають, що ЗСУ знайшли ефективну оборонну тактику, яка дозволяє поступово, але невідворотно знижувати наступальний потенціал російської армії. Іншими словами, українські воїни ефективно завдають втрат ворогу, збільшуючи кількість загиблих окупантів. Мета, проголошена новим міністром оборони Михайлом Федоровим — 50 тисяч загиблих російських військових щомісячно — вже перестала здаватися фантастичною.
Українські захисники завдають таких значних втрат російським силам, що Кремль не здатний їх компенсувати навіть за рахунок масштабного рекрутингу, незважаючи на величезні премії та зарплати, які пропонуються контрактникам.
Нарешті настав визначальний перелом у війні: час перестав працювати на Росію і почав допомагати Україні. Відомий американський політолог і військовий аналітик Джордж Фрідман підтверджує цю тенденцію. Він зазначає, що перелом не полягає в яскравих перемогах, а в безповоротному виснаженні наступальних сил ворога. Російська армія втратила здатність здійснювати масштабні стратегічні наступальні операції через низку невирішуваних проблем.
Особливу увагу Фрідман звертає на такі ключові чинники:
-
Провал доктрини російської армії.
Москва будувала армію на концепції короткої технологічної війни, де контрактники разом із високоточними засобами ураження швидко руйнують супротивника. Але план штурму Києва за три дні зазнав краху. Росія опинилась у тривалій війні на виснаження, для якої не була готова ні організаційно, ні матеріально. -
Перехід до застарілої моделі ведення бою.
Замість блискавичних операцій російські командири змушені були застосовувати тактику масових штурмів “біомасою”. Для поповнення втрат влада у Росії використала три механізми:- Традиційну мобілізацію;
- Величезну систему рекрутингу з мільйонними преміями;
- Програму президентських помилувань для кримінальників, зокрема ініційовану Євгенієм Прігожиним для найманців ПВК «Вагнер». Особливу увагу під час відбору приділяли тим, хто притягувався за насильницькі злочини, зокрема навмисні вбивства.
Ці заходи допомогли зупинити український контрнаступ 2023 року і навіть захопити Бахмут, але ціною величезних втрат. Одночасно, у перші місяці війни ЗСУ практично знищили суттєву частину професійної російської армії, яка готувалась до цієї операції роками. Відомо, що, наприклад, легендарну 155-ту бригаду морської піхоти з Владивостока українці знищували п’ять разів.
Як наслідок, до кінця 2022 року, навіть за наявності мобілізованих і рекрутованих, Росія опинилася без необхідної інфраструктури, озброєння, амуніції та, найголовніше, без кваліфікованого офіцерського корпусу, який міг би ефективно керувати новими підрозділами. Це питання гостро стоїть і по сьогодні.
-
Втрата інституційної пам’яті армії.
Зникнення професійних офіцерів призвело до втрати здатності накопичувати бойовий досвід і навчатися на помилках. Нові підрозділи повторюють тактичні помилки, що призводять до поразок, оскільки на фронті немає досвідчених наставників, які могли б коригувати дії. -
Архаїчна система командування.
Сувора вертикальна ієрархія та придушення ініціативи молодших офіцерів виявилися згубними. На полі бою військові бояться приймати самостійні рішення, очікуючи наказів згори, які часто приходять із запізненням або не відповідають ситуації. Цей «доктринальний глухий кут» унеможливлює швидкі зміни і потребує десятиліть для реформування. -
Технологічне відставання.
Від початку війни технологічна перевага Росії в окремих видах озброєння, таких як крилаті ракети або радіоелектронна боротьба, поступово зникла через західні санкції. Західна допомога дозволяє Україні отримувати сучасні технології XXI століття, тоді як Росія змушена використовувати техніку старої доби. Сучасна війна стала війною сенсорних систем, мереж та алгоритмів, до яких Україна має доступ завдяки підтримці союзників. - Логістичний колапс.
Російська логістика сильно залежить від залізничних шляхів, які легко піддаються атакам і важко замінюються. Вона централізована і непридатна для підтримки широкомасштабних операцій. Якщо війська віддаляються від залізничних вузлів більш ніж на кілька десятків кілометрів, темп їхнього наступу швидко падає, бо доставка пального, боєприпасів і продовольства стає неможливою. Українські підрозділи за допомогою високоточної західної зброї регулярно знищують склади, штаби та транспортні вузли ворога, позбавляючи його можливості накопичувати ресурси.
Джордж Фрідман підсумовує ситуацію таким чином: країни часто потрапляють у стан, коли вони не можуть виграти війни, але не можуть дозволити собі визнати поразку. Саме в такій ситуації перебуває Росія вже кілька років. Чотири роки триває війна, при цьому за три роки стало ясно, що росіяни не здатні перемогти, але вони не визнають свій програш. Ця проблема має і внутрішньополітичний вимір для Кремля.
Ця ситуація значно вплинула на нещодавні українсько-російсько-американські перемовини в Женеві. Москві було настільки важливо отримати контроль над одним із найукріпленіших регіонів – Слов’янсько-Краматорською агломерацією, що вона категорично вимагала передачі цієї території без бою. Взяти ці міста штурмом зараз для росіян практично неможливо. Для України цей регіон може стати стратегічним козирем, який докорінно змінить хід війни. Російська армія, ймовірно, остаточно «зламає зуби» на Краматорську і Слов’янську, що відкриє шлях для подальшого вигнання окупантів.
Найбільшою загрозою для України може стати внутрішня роздробленість суспільства та нездатність мобілізуватися. Кремль добре усвідомлює це і вкладає значні ресурси у проведення інформаційно-психологічних операцій, спрямованих на дестабілізацію України і зрив мобілізації. Для Москви це – останній шанс змінити ситуацію на свою користь. Для українців у цей складний період найголовніше — не піддаватися на провокації та зберігати єдність.
