За кілька днів до четвертої річниці початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну у самому центрі Львова стався вибух, який правоохоронці кваліфікували як терористичний акт.
Ця подія вкотре нагадує про багатогранність російсько-української війни і демонструє, що її не можна звужувати лише до сутички між збройними силами. Війна проти України ведеться державою, влада якої перебуває під абсолютним контролем спецслужб — спадкоємців радянського Комітету державної безпеки (КДБ). У сучасних умовах ці структури функціонують під назвами Федеральна служба безпеки (ФСБ) та Служба зовнішньої розвідки Росії. Найважливішим надбанням КДБ стала посада президента РФ — своєрідний центр влади, про який чекісти завжди мріяли, прагнучи зайняти місце власного «об’єкта».
Варто усвідомлювати, що війна спецслужб істотно відрізняється від воєнних дій генералів. Звісно, у Кремлі прагнуть, аби збройні сили повністю контролювали територію України, даючи ФСБ змогу розпочати процедури «фільтрації» та «виявлення ворогів». Однак невдачі армії не означають, що ФСБ зупиняє діяльність чи чекає на завершення бойових дій.
Ключовими аспектами впливу та дестабілізації ворогуючої держави, які підтримують військові, є:
- застосування терористичних актів, що тримають населення в постійній напрузі;
- ліквідація небажаних політиків, громадських діячів та активістів;
- формування нових ліній розколу у суспільстві.
Звернемо увагу, що для верхівки ФСБ колись і сама Росія була «ворожною країною». Тоді в суспільстві існували рухи за нормальне життя. У цей час армія воювала в Чечні, натомість спецслужби здійснювали терористичні акти в Москві й інших містах, ліквідовували опозиційних політиків і журналістів, виконуючи своє завдання.
Ще одним значущим інструментом у захопленні України є політична пропаганда. До 2014 року її здійснювало російське телебачення, яке було основним джерелом інформації для багатьох українців, а також проросійські телеканали, близькі до української влади та олігархів, зокрема «Інтер» і «1+1». Саме це телебачення сприяло перемозі Леоніда Кучми на президентських виборах 1994 року та Віктора Януковича у 2010-му, що призвело до деградації українського суспільства й утримання України у «сірій зоні» російського впливу.
Після початку бойових дій у 2014 році російське телебачення змінили канали, пов’язані з Віктором Медведчуком, а після 2022 року аналогічну роль у «дебілізації» української аудиторії почали виконувати анонімні телеграм-канали. Наразі спостерігається нова тенденція: російські інформаційні впливи проникають на український ринок за сприяння правих радикалів із Заходу, про що свідчить поява іноземних медіа, які формально позиціонуються як американські або європейські, але фактично продовжують функціонувати як агенти ФСБ.
Ще одним важливим елементом російського тиску є економічний диктат, який поєднується із підкупом як владної верхівки, олігархів, так і населення загалом, яке здебільшого забуває прислів’я про «мишоловку та дешевий сир», вибачте — «газ». Газові інструменти використовували, щоб стримати Україну від подальшого руху на Захід ще в часи президентства Бориса Єльцина. Путін перейшов до відвертого шантажу, посилюючи тиск після Помаранчевої революції 2004 року і президентства Віктора Ющенка.
Варто підкреслити, що:
- Росія не відмовлятиметься від застосування економічних інструментів і в майбутньому.
- Навіть у гіпотетичному випадку завершення активних воєнних дій Кремль буде прагнути інтегрувати економічний тиск у будь-які мирні угоди.
- Підтримка американської адміністрації у цьому процесі є очевидною, про що свідчать заяви віцепрезидента Джей Ді Венса про важливість налагодження торгівлі між Росією та Україною.
Підсумовуючи перелік усіх наявних інструментів впливу, можна констатувати, що питання «коли закінчиться російсько-українська війна?» має лише одну відповідь — ніколи, доки росіяни вважають державність України нелегітимною, а український народ — таким, що підлягає ліквідації. Конфлікт триватиме на багатьох рівнях ескалації, й навіть якщо Москва не матиме достатньо сил для масштабних бойових дій, загрози не зникнуть.
Підготовка до такого розвитку подій є надзвичайно важливою як для громадян, що залишилися на території України, так і для тих, хто опинився за кордоном.
Збереження української державності та національної ідентичності в умовах тривалої війни, терору, пропаганди і економічного тиску залишатиметься головним завданням суспільства. Події, що почалися з Майдану 2013–2014 років та наступного вторгнення Росії у Крим і на Донбас, продемонстрували, що подолати ці виклики можливо навіть у найскладніші моменти за умови єдності, здорового глузду і реалістичного сприйняття ситуації.
Рекомендуємо стежити за оновленнями на платформах «Прямий» у Facebook, X, Telegram та Instagram.
Матеріали рубрики «ДУМКИ» відображають позицію автора публікації, який несе відповідальність за достовірність наведеної інформації.
Редакція prm.ua може не поділяти думки, висловлені в авторському матеріалі.
Авторські права на публікації в розділі «ДУМКИ» належать їхнім авторам.
