Дональд Трамп повернувся до Білого дому, значною мірою спираючись на обіцянку, яку він повторював фактично щодня: швидко припинити війну в Україні, буквально ледь не до своєї інавгурації. Однак уже минуло кілька років, і війна триває, стаючи дедалі масштабнішою та кривавішою. За цей час Трамп неодноразово пропонував різні мирні ініціативи, організовував помпезні саміти та робив численні гучні заяви, однак жодного разу президент США не зміг досягти реального результату.
Серед останніх пропозицій – так звана «дизельна угода» з Путіним, яка американською стороною описується як своєрідний «жест доброї волі», що нібито може спонукати російського президента пом’якшити позицію щодо війни в Україні. Цю інформацію вже підхопили ЗМІ, але вона викликає враження наївності та недалекоглядності. В контексті цієї угоди варто звернутися до хронології мирних ініціатив Трампа, які зазвичай повторюються за однією схемою: гучний анонс, поява надії, а далі — тиша і чергова невдача.
Водночас існує інший аспект цієї історії, про який здебільшого не говорять вголос. Складається враження, що насправді завершити цю війну хоче лише одна людина у світовій політиці — Дональд Трамп. Однак лише бажання, навіть щире, є недостатнім. Потрібні реальні важелі впливу, чіткі і продумані стратегії й розуміння природи опонента. На сьогодні жоден із цих елементів у Вашингтоні не помітний.
Як саме Трамп намагався зупинити війну в Україні? Видання UA.News згадало найвідоміші спроби, які детально описані нижче.
### Закінчення війни за 24 години
Однією з найбільш резонансних обіцянок кампанії Трампа 2024 року стало твердження, що він завершить війну між Росією та Україною «за добу» — за 24 години. На багатьох мітингах він наполягав, що здатен здійснити це навіть до власної інавгурації.
Проте виконати обіцянку виявилося значно складніше, ніж просто її виголосити. Уже після інавгурації 20 січня 2025 року минали тижні й місяці, а війна тривала. У березні 2025 року, коли Трампа запитали про його обіцянку, він визнав, що трохи помилився з термінами, а насправді просто хотів, аби конфлікт швидко закінчився. Це стало першим публічним визнанням, що досягнути бажаного результату за такий короткий час не вдалося. Після цього конкретні часові рамки більше не озвучувалися: спочатку він казав про «приблизно півроку», а згодом і ці обіцянки зникли зовсім.
Головна проблема не лише у тому, що Трамп не вклався ні у 24 години, ні в (майже) два роки – а в тому, що за його голосними заявами не стояло жодного конкретного плану. Лише бажання і впевненість у власній здатності домовлятися, що неодноразово підводило американського лідера.
### Зустріч в Анкориджі й «дух», якого не було
У серпні 2025 року відбулася перша особиста зустріч Трампа з Путіним в Анкориджі, штат Аляска. Трамп прибув на саміт із наміром домовитися про припинення вогню, навіть попередивши публічно Путіна про серйозні наслідки у випадку відмови.
Однак зустріч завершилася без жодної формальної угоди. Впродовж наступних місяців російська сторона наполегливо поширювала тезу про «дух Анкориджа», стверджуючи, що Трамп нібито підтримав ключову вимогу Кремля — передачу Україні територій Донбасу, включаючи ті, які вона все ще контролює. Цю позицію довго використовували для звинувачень США у нібито відступі від спільних домовленостей.
Варто зазначити, що офіційно Сполучені Штати не підтверджували таких домовленостей. Проте існують підстави припускати, що подібні умови могли обговорюватися за зачиненими дверима. Сам факт, що Москва протягом року маніпулювала інформацією про неформальні домовленості для тиску, демонструє головну слабкість підходу Трампа: переговори без протоколів, без фіксації домовленостей і без координації з союзниками. В результаті маємо не конкретну угоду, а інформаційний хаос, що працює виключно на користь Москви.
### «Енергетичні перемир’я», про які ніхто не чув
11 жовтня 2025 року Трамп у своєму дописі в Truth Social заявив про введення «енергетичного перемир’я» між Росією та Україною, нібито погодженого обома сторонами. Водночас схожу заяву він вже робив за місяць до цього.
Проблема в тому, що ні Київ, ні Москва офіційно такого перемир’я не підтвердили. Президент України Володимир Зеленський висловив здивування та заявив, що для нього це було новиною, а Кремль відповів ухильно. Більше того, у той самий день Зеленський повідомив про нові удари Росії по енергетичній інфраструктурі України, зокрема по електростанції в Харкові, що сталося одразу після заяви Трампа.
Цей випадок ілюструє, як президент США офіційно анонсував домовленість, яка фактично не існувала. Можливо, Трамп щиро вірив, що під час телефонної розмови з Путіним досяг домовленостей, або прагнув створити враження поступу після критики щодо «дизельної угоди». Проте результатом став лише удар по репутації Вашингтона як надійного посередника та адекватного гравця на світовій арені.
### «Дизельна угода» з Путіним
Найсвіжіший резонансний кейс стався 10 жовтня 2025 року, коли Трамп оголосив про «дизельну угоду» з Путіним. За цією угодою Росія має негайно почати постачати на американський ринок понад 300 тисяч тонн дизельного палива, потім у листопаді — ще 500 тисяч тонн, невдовзі мільйон і, в перспективі, додатково три мільйони тонн. Міністерство фінансів США того самого дня надало тимчасову ліцензію, яка дозволяє ці поставки до 7 квітня 2027 року. Фактично це означає часткове зняття санкцій з російської компанії, важливої для Кремля експортної галузі.
Аргументація Трампа зводилася до такого: ціна на дизель у США досягла 6,30–6,50 долара за галон через те, що Україна атакує російські нафтопереробні заводи. Отже, замість жорсткого тиску на агресора Вашингтон вирішив полегшити становище Росії, зняти санкції з важливої експортної сфери, дозволити Кремлю заробляти мільярди доларів і сподіватися, що це призведе до м’якшення позиції Путіна.
З економічної точки зору ця міра не має значного впливу через порівняно невеликі обсяги поставок. Водночас як політичний сигнал вона працює виключно на користь Москви, збільшуючи її доходи та ресурси для війни без жодних поступок, а також подаючи світу символічний знак, що можна знімати санкції односторонньо — без наслідків.
Такий сигнал не є «задобрюванням» агресора, якого, можливо, взагалі неможливо «задобрити». Натомість це поступка, яка не приносить жодних вигод, окрім створення нових вимог і відчуття безкарності для кремлівського керівництва.
### Заклики до зміни влади в Україні
Наступного дня після оголошення «дизельної угоди» Трамп знову публічно закликав Володимира Зеленського залишити посаду і провести нові вибори. За його словами, Зеленський є «головною перешкодою для припинення конфлікту» та патологічно «не вміє укладати угоди». Подібну риторику Трамп використовував уже раніше, називаючи Зеленського «диктатором без виборів» і закликаючи «прибрати його з посади» ще взимку 2025 року.
Важливо звернути увагу на контекст: повноваження Зеленського формально завершувалися 20 травня 2024 року, але через воєнний стан усі вибори були скасовані. Проведення виборів наразі не бажане владою, яка наполягає на 60-денному перемир’ї для підготовки процесу. Водночас Путін не погоджується на перемир’я і продовжує воєнні дії. Натомість Трамп направляє весь тиск виключно на Київ, що, звичайно, не призводить до бажаних результатів.
### Забуті мирні плани
В період осені 2025 — зими 2026 року адміністрація Трампа розробила кілька мирних планів. Один із них, опублікований у листопаді 2025-го, містив 28 пунктів, серед яких була вимога про те, що Україна не вступатиме до НАТО, а Росія збережеться контроль над Кримом і окупованою частиною Донбасу. Згодом з’явився інший — 20-пунктовий план із можливим графіком припинення вогню і демілітаризованою зоною.
Трамп публічно заявив, що близько 95% умов вже погоджено, однак залишаються кілька ключових проблем — території, гарантії безпеки та статус Донбасу. Ці питання по суті й є причиною війни. Попри тривалу дискусію, плани так і не були реалізовані і зникли з публічної уваги. Жоден із них не призвів навіть до тимчасового припинення бойових дій.
Цей факт яскраво демонструє характер підходу Трампа: він охоче анонсує масштабні плани, але не прагне доводити їх до логічного завершення. Без продуманої стратегії та послідовної роботи будь-який план лишається лише нереалізованою паперовою конструкцією.
### Підсумок
Підсумовуючи всі спроби Трампа:
1. Він обіцяв завершити війну за 24 години, але пізніше визнав помилковість своєї обіцянки.
2. Провів саміт у Анкориджі, який завершився без результатів, проте Кремль продовжив експлуатувати тезу про «дух Анкориджа».
3. Анонсував енергетичні перемир’я, які залишилися невідомими іншим сторонам конфлікту.
4. Уклав «дизельну угоду», що підриває санкційний режим, але не дає взамін жодних поступок.
5. Постійно закликає Зеленського залишити посаду, що лише посилює його підтримку в Україні.
6. Розробив низку мирних планів, які так і не були реалізовані.
Критика на адресу Трампа зосереджена на його хаотичних діях, відсутності логічної стратегії, нерозумінні справжніх мотивів Путіна, а також ігноруванні інтересів союзників.
Разом із тим, варто зазначити, що серед світових лідерів лише він демонструє активну волю до припинення конфлікту, хоча йому бракує необхідних інструментів, здібностей та налаштованої команди для реалізації такої складної задачі. Діючи емоційно і без належної координації, Трамп постійно зіштовхується з непроникною стіною, яку не він створював, але впоратися з якою не в змозі.
Поки що жодна з його ініціатив не принесла реальних результатів і, ймовірно, не матиме їх у найближчому майбутньому. Одна лише воля, навіть на рівні глави США, не достатня, щоб зупинити війну, яку по суті не прагне зупиняти жоден значущий учасник конфлікту, крім нього самого.
Трамп настільки впевнений у власних можливостях домовлятися з будь-ким, що колись навіть написав книгу під промовистою назвою «Мистецтво укладати угоди». У ролі бізнесмена та девелопера він міг це вміти, але політична практика демонструє, що він не здатен досягти реальних домовленостей ні з Іраном, ні з Путіним, ні з Зеленським, ані навіть із найближчими союзниками США — країнами Європи.
