Після того, як Велика Британія надала Вашингтону дозвіл на використання своїх авіабаз для проведення “оборонних” ударів у ході війни Сполучених Штатів та Ізраїлю проти Ірану, увага світової спільноти зосередилась на тому, яку підтримку Тегеран може отримати з-за кордону.
Росія та Китай підтримують міцні дипломатичні, торговельні та військові зв’язки з Ісламською Республікою. Однак нинішній конфлікт стане своєрідним тестом для виявлення меж їхньої підтримки.
## Відлуння Російської підтримки: гучна, але помірна
Реакція Москви на спільні удари США та Ізраїлю по Ірану була яскравою, проте стриманою, що свідчить про занепокоєння та солідарність із Тегераном, але з водночас обачним уникненням дій, які могли б втягти Росію безпосередньо в конфронтацію. Про це повідомляє кореспондент BBC Сергій Горяшко.
Кремлівський речник Дмитро Пєсков підкреслив “глибоке розчарування” у зв’язку з тим, що, попри ведення переговорів між Вашингтоном і Тегераном, ситуація перейшла у відверту агресію. За його словами, Москва підтримує постійні контакти з керівництвом Ірану та країнами Перської затоки, що зачеплені ескалацією.
Міністерство закордонних справ Росії засудило дії США та Ізраїлю, охарактеризувавши їх як “неспровоковану агресію”, а також розкритикувало політичні вбивства та “полювання” на лідерів суверенних держав. У неділю президент Володимир Путін висловив співчуття президентові Ірану Масуду Пезешкіану у зв’язку з убивством верховного лідера аятоли Алі Хаменеї, назвавши подію “цинічним порушенням людських норм та міжнародного законодавства”.
Водночас Кремль досить обережно утримується від персональних звинувачень на адресу президента США Дональда Трампа та продовжує висловлювати подяку за американські посередницькі зусилля щодо України.
На запитання про довіру Москви до Вашингтона у понеділок Пєсков відповів, що Росія “передусім довіряє лише собі” й захищає власні інтереси.
Саме ці стратегічні інтереси пояснюють, чому підтримка Росією Ірану залишається здебільшого декларативною, навіть хоча Тегеран посів місце одного з найближчих союзників Москви після широкомасштабного вторгнення в Україну. Іран забезпечує постачання дронів та сприяє Росії у розробці методів обходу західних санкцій.
Іран відповідає баченню Кремля щодо багатополярного світового устрою, де пріоритет надається суверенним правам держав над правами людини і уряди здійснюють жорсткий внутрішній контроль. Падіння такої системи стало б суттєвим ударом для цієї моделі.
Водночас Москва неодноразово демонструвала небажання надмірно ризикувати заради своїх партнерів, як це було у Венесуелі, Сирії чи під час 12-денної війни між Ізраїлем та Іраном влітку 2025 року.
Росія глибоко занурена у війну в Україні і, здається, не прагне – а можливо, і не має можливості – запропонувати більше, ніж дипломатичний супровід та військово-технічне співробітництво.
До того ж договір про стратегічне партнерство між Росією та Іраном, підписаний 17 січня 2025 року, не є пактом про взаємну оборону. За ним:
– Москва і Тегеран зобов’язуються обмінюватися розвідувальною інформацією та проводити спільні військові навчання;
– сторони співпрацюватимуть для забезпечення регіональної безпеки;
– однак вони не передбачили зобов’язань захищати одне одного у разі зовнішньої агресії.
Також економічні зв’язки між країнами залишаються відносно невеликими – обсяг торгівлі становить близько 4-5 мільярдів доларів.
Проте військово-промислове співробітництво активно розвивається. У лютому Financial Times повідомила про масштабну угоду, за якою Росія мала передати Ірану переносні зенітні ракетні комплекси Verba на загальну суму 500 мільйонів євро.
На сьогодні Іран вже отримав навчально-бойові літаки Як-130, ударні вертольоти Мі-28 і очікує на винищувачі Су-35, хоча зенітні системи Verba Росія поки не постачала.
Використання іранських безпілотників Shahed суттєво вплинуло на тактику російських військ на українському напрямку. Однак у минулому році Москва значно наростила власне виробництво дронів, зменшуючи свою залежність від іранської зброї.
Таким чином, для Москви Іран є надто важливим, щоб дозволити йому впасти, але недостатньо критичним, щоб відкрито воювати за нього. Цей баланс може змінитися, але наразі активне втручання Росії, найімовірніше, залишатиметься переважно на рівні риторики.
## Китайська роль як економічного “рятівного кола”
Китай рішуче засудив вбивство аятоли Алі Хаменеї та традиційно виступає проти застосування американських стратегій зміни режимів у різних країнах.
В основі відносин Пекіна з Тегераном лежить взаємовигідне економічне партнерство, наголошує Шон Юань, кореспондент підрозділу Global China Unit Світової служби BBC. Пекін є найбільшим торговельним партнером Ірану, а також його ключовим споживачем енергоресурсів.
Попри багаторічні жорсткі американські санкції, Китай залишався для Ірану надійним економічним фундаментом, закуповуючи значні обсяги нафти за зниженою ціною через так званий “тіньовий флот” — судна з фіктивною реєстрацією, які дозволяють обходити санкції під час транспортування сировини.
За даними за 2025 рік, Китай купив понад 80% іранського нафтового експорту. Отримані від цих закупівель кошти допомогли Ірану стабілізувати внутрішню економіку й підтримати оборонні витрати, навіть коли традиційні західні ринки для країни були закриті.
У 2021 році була підписана тривала 25-річна стратегічна угода, яка передбачає:
– сотні мільярдів доларів інвестицій Китаю в іранську інфраструктуру;
– модернізацію телекомунікаційних мереж країни;
– подальше економічне зближення двох держав.
## Стратегія Китаю: довготривала гра
Історично Китай дотримується політики стратегічного балансування у контексті напруженості між Іраном і Ізраїлем, а також Іраном і США.
Під час попередніх ескалацій, зокрема 12-денної війни між Ізраїлем та Іраном улітку 2025 року, Пекін послідовно закликав до стриманості, критично висловлюючись про “зовнішнє втручання” — непрямий натяк на політику Сполучених Штатів, пояснює Шон Юань.
У раніше виникаючих конфліктах між Іраном та Ізраїлем Китай виконував роль дипломатичного захисника Тегерана, застосовуючи своє право вето або загрозу його використання з метою пом’якшення резолюцій ООН. Однак прямої військової участі Пекін не пропонував.
Основний курс китайської дипломатії полягає у тому, щоб утримувати США в міжнародній політиці Близького Сходу, не доводячи ситуацію до повного регіонального колапсу, який міг би викликати різке зростання світових цін на нафту.
Зміна режиму в Ірані на прозахідний була б геополітичною катастрофою для Пекіна, оскільки країна не лише є значним постачальником енергетичних ресурсів, а й політично протистоїть американському впливу в регіоні.
Іран також є членом БРІКС і Шанхайської організації співробітництва, виступає ключовим геостратегічним вузлом, що з’єднує Центральну Азію, Кавказ і Близький Схід.
Падіння Ісламської Республіки послабило б довіру до багатосторонніх механізмів, які Москва і Пекін настоюють на зміцненні.
Якщо не станеться повномасштабного вторгнення США та Ізраїлю в Іран, його політична і військова структура, ймовірно, збережеться.
Таким чином, Пекін продовжить традиційну “гру в довгу”, будуючи відносини з особою, що займе посаду лідера Ірану після Хаменеї, у той час як Москва шукатиме свої власні можливості у цій ситуації.
