Головним викликом для творців, які беруться за екранізацію історій реальних людей, залишається завдання зробити необхідний, а іноді й неминучий художній вимисел переконливим та автентичним.
Серед прем’єр, присвячених четвертим роковинам повномасштабного вторгнення Росії в Україну, на телеканалі «2+2» була показана гостросюжетна героїчна драма «Живий». Цей фільм має ширший контекст, ніж лише нагадування про триваючу дванадцять років війну. Він також змусив згадати іншу, ще не адаптовану в художньому кіно або телевізійній драмі, реальну історію.
У вересні 2023 року в медійному просторі з’явилася історія бійця з позивним Конан, спецпризначенця Головного управління розвідки Міністерства оборони з підрозділу «Артан». Під час виконання операції в Чорному морі він опинився за бортом. Протягом 14 годин Конан перебував один у відкритому морі, буквально під носом ворога, без чіткого розуміння напрямку та часу надання допомоги. Після широкого резонансу довкола цієї події я, як сценарист, що спеціалізується на подібній тематиці й автор першого художнього твору, написаного за підтримки ГУР МО, отримав три окремі пропозиції від різних продакшн-компаній розробити сценарій на основі цієї реальної події — один із них зацікавився повнометражним фільмом, а двоє — серіалом.
За моєю інформацією, після моєї відмови ця історія поки що не була реалізована. Чому відмовився я? Адже ця історія — гідна, відома, а її головний герой — вартий уваги. Його реальний позивний слід використовувати, якщо ім’я розкривати не дозволяють. Це надзвичайно мотиваційний матеріал, який може зненацька стати нарівні зі всесвітньо відомим сюжетом про прикордонника, що цинічно відправив російський воєнний корабель «за належною адресою». Проте ці події лягли в межі матеріалу обсягу середньої новинної публікації. Можна розглядати їх як сюжет короткометражного фільму або документального відеоролика тривалістю 15–17 хвилин. Для повнометражного ж художнього фільму тривалістю 80 або 90 хвилин матеріалу замало, не кажучи вже про формат мінісеріалу. Сюжет про боротьбу Конана з стихією та спроби залишитися непоміченим для ворога — це, фактично, лише другий акт класичної триактової драми, що займає приблизно 30–40 хвилин екранного часу. Все інше — доводиться доповнювати художнім домислом.
Варто зазначити, що сценарій драми «Живий» (режисери Сергій Сторожев та Олексій Єсаков) також спирався на героя з позивним «Артан». Подія, яка стала основою чотирисерійного фільму, сталася також у 2023 році — практично одразу після згаданих подій. Локація була інша — Слобожанщина, неподалік Куп’янська. Командир батальйону Руслан «Хохол» Фіщук разом зі своїм підрозділом потрапив у сутичку з російськими військами: під час бою командир зник. Пошуки тривали три дні, побратими з сумом оголосили його загиблим, а дружина Лія не знаходила собі місця через невизначеність. Втім Хохол подолав мінні поля і повернувся до своїх. Цей випадок вийшов за межі українського інформаційного простору і був висвітлений у The Wall Street Journal. Його екранізація та окрема книжка у США після такого розголосу — лише справа часу, а Голлівуд має широкий досвід у реалізації подібних історій.
Прем’єра «Живого», що відбулася 24 лютого, показала частку глядачів 6,5% серед комерційної аудиторії 18–60 років. Серіал посів друге місце за охопленням у своєму часовому слоті. За інформацією пресслужби каналу «2+2», це — рекорд серед власних виробничих серіалів за останні два роки. Слід також відзначити, що цей канал, позначений як «чоловічий», з 2023 року послідовно виробляє проєкти подібного напрямку: від «Я — Надія» і «Окуповані» до «Фортеці», що передувала «Живому». Всього за останні чотири роки «2+2» випустив близько десяти героїко-драматичних мінісеріалів. І все ж «Живий» вирізняється саме через надзвичайно автентичне підґрунтя.
Як зазначив актор, виконавець головної ролі Андрій Ісаєнко, не хотілося підвести військових, які безпосередньо брали участь у подіях. Ризик залишився недомовленим, але він існує, і його суть полягає у пошуку балансу між реальною історією та художніми домислами, які необхідні для хронометражу. Головний герой, що починає рухатися до своїх після триденної відсутності, виснажений голодом і спрагою, поступово пересувається по 20 метрів. Для художнього жанру це серйозна проблема: дві або три години екранного часу, присвячені простому пересуванню героя, не можуть ефективно утримати увагу як комерційної аудиторії, так і глядачів загалом.
Перед творцями стоїть моральна дилема — автор, який працює з такою історією, має справу не із типовим сюжетом. Військовий справді ризикував життям, і людині, що не має досвіду війни, важко себе поставити на його місце. Це не далекий конфлікт у чужій країні, а безпосередньо наша історія з нашими героями, які живуть тут і зараз. Творці використали розповідь самого Хохла: голодний, змучений і дезорієнтований, він уявно веде діалог зі своєю дружиною, питає її про подальший шлях. Ця ірраціональна риса стала важливою в драматургічному плані. Вдалося також донести цю емоційну складову глядачам, зокрема завдяки злагодженій роботі акторів і сценаристки Тамари Грановської. Тим, хто вважає діалоги з дружиною сухим прийомом драматурга, варто пам’ятати про реальні умови, за яких вона виникала.
Водночас тривалість самого дводобового пересування Хохла до своїх для чотирьох серій однозначно замала — так само, як і 14-годинне перебування Конана в морі. Тому без використання повноцінного арсеналу жанру військової пригоди та розробки додаткових сюжетних ліній не обійтися, при цьому зусилля треба спрямовувати на збереження фокусу саме на основній історії. Щоб не створити враження нескінченної сцени «А Хохол повзе, повзе й повзе». Для цього в серіал введена паралельна сюжетна лінія, присвячена пошуку розвідника ворогом. Її основою стала історія полоненого родича Кадирова, захопленого українськими військовими. Росіяни панічно мають намір обміняти цей трофей на живого або мертвого Фіщука. Чому панічно? Тому що навіть воєнні чини і рядові російської армії бояться гніву самого Донь-Кадирова. Цей страх настільки сильний, що вороги готові на будь-які дії, аби його відвернути. Водночас існує певне перебільшення, оскільки страх не завжди позбавляє ворогів логічного мислення й здатності більш-менш ефективно протистояти українським захисникам.
Життя іноді дарує сюжети, яких не винайде навіть найфантастичніший письменник. Важливо, що новини сьогодні з’являються не лише про загиблих, а й про тих, хто вижив за найскладніших обставин. Втілення таких історій – це не лише визнання подвигу живих бійців, а й пам’ять про полеглих. Водночас слід пам’ятати, що не існує реальних воєнних історій, які можна відобразити цілком без художнього узагальнення. Головне – забезпечити достовірність цього домислу та не забувати, що теми, позбавлені війни, найближчі сто років у нас просто не з’являться.
—
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль наглядача за українськими медіа, аналізуючи якість контенту та спонукаючи медіагравців дотримуватись професійних і етичних стандартів. Їх мета – щоб інформація, яку отримує аудиторія, була достовірною і повною.
До свого 22-річчя видання відновлює роботу Спільноти – кола активних людей, які хочуть і можуть фінансово підтримувати видання, долучатися до креативних ідей і отримувати ексклюзивні новини про стан справ в українських медіа.
Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
