Значна частина території України вже сьогодні зазнає впливу від наслідків мінування, забруднення ґрунтів і руйнування природних екосистем. Через бойові дії окремі ділянки можуть залишатися непридатними для життя, сільськогосподарської діяльності або безпечного використання протягом тривалого часу. Журнал «Фокус» досліджував, де саме в Україні можуть виникнути так звані «мертві зони» та чи існує реальна можливість повернути ці території до природнього стану.
Щороку 5 червня світ відзначає Всесвітній день охорони довкілля — глобальну ініціативу Організації Об’єднаних Націй, яка привертає увагу до екологічних проблем та антропогенних впливів на планету. Для України, що перебуває в умовах повномасштабної війни, ця дата набуває особливого значення. Адже мова йде не тільки про забруднення та зміни клімату, а насамперед про фізичне руйнування екосистем і створення територій, які можуть залишатися небезпечними десятиліттями.
Юлія Мархель, очільниця всеукраїнського молодіжного руху Let’s Do It Ukraine, у розмові з «Фокусом» зауважує, що війна залишає по собі не лише зруйновані населені пункти, а й обширні території, які потенційно небезпечні для життя ще протягом десятиліть. Вона підкреслює, що великі масиви земель перетворюються на зони екологічного ризику, а їхнє відновлення вимагатиме скоординованих міжнародних зусиль.
### Масштаби екологічних збитків: критичні показники
За даними Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України на 2025 рік:
– Понад 30% території країни зазнали різного ступеня забруднення або пошкодження через бойові дії.
– Понад 2,5 мільйона гектарів земель можуть бути потенційно замінованими.
– Зафіксовано тисячі випадків забруднення ґрунтів нафтовими продуктами, важкими металами та залишками вибухових речовин.
Екологи ООН наголошують, що екологічні наслідки війни є довготривалими та накопичувальними. Забруднення не зникає після припинення бойових дій, а мігрує в ґрунти, водні системи та харчові ланцюги.
### «Мертві зони» війни: практичне означення
Екологиня Владислава Бандура пояснює, що поняття «умовно мертві території» позначає зони, де:
1. Безпека життя ускладнена через мінну загрозу;
2. Ґрунти втратили природню родючість або зазнали хімічного забруднення;
3. Руйнуються природні екосистеми — ліси, водно-болотні угіддя, сільськогосподарські масиви;
4. Відсутній можливий доступ для будь-якої господарської діяльності.
Тривалість нестачі придатності цих земель може варіюватися від 5–10 років до кількох десятиліть, залежно від рівня забруднення та темпів проведення розмінування.
### Особливості змін ґрунтів після бойових дій
Влада Бандура, коментуючи вплив військових дій на довкілля, наголошує на комплексності руйнувань. Під час вибухів у ґрунти проникають нафтопродукти, залишки вибухових речовин і важкі метали, які змінюють хімічний склад ґрунтів і спричиняють зниження їхньої природної родючості. Вибухові хвилі порушують структуру ґрунту, що погіршує його здатність утримувати вологу та поживні речовини, що гальмує або зупиняє відновлення рослинності.
Крім того, великої шкоди завдають масштабні пожежі, що руйнують лісові масиви й природні екосистеми. Забруднення водних ресурсів також негативно впливає як на екосистеми, так і на безпеку водопостачання у регіонах.
За інформацією Програми ООН з довкілля (UNEP), відновлення екосистем після збройних конфліктів може тривати від 20 до 50 років, а в окремих випадках навіть довше.
### Заміновані території — масштабна екологічна загроза
Україна зараз входить до числа найбільш замінованих країн світу. Міни становлять не лише смертельну загрозу для людей, але й слугують довготривалим екологічним бар’єром, що обмежує доступ до сільськогосподарських угідь, лісів і природних масивів.
Унаслідок цього значні площі земель «випадають» з природного та господарського обігу, що призводить до поступової деградації екосистем та сповільнює природне відновлення навіть там, де відсутнє хімічне забруднення.
### Регіони України з підвищеним ризиком появи «мертвих зон»
Хоча поки не існує офіційного переліку «мертвих територій», вже наведено регіони з найбільшою ймовірністю довготривалої деградації природного середовища. Серед них переважають південні та східні області країни, які найбільше постраждали через військові дії, мінування, пожежі та техногенні катастрофи.
Найбільші занепокоєння викликає Херсонщина та район колишнього Каховського водосховища. Після руйнування греблі Каховської ГЕС екосистема Нижнього Дніпра зазнала масштабних змін:
– Сотні квадратних кілометрів були затоплені нижче за течією;
– Тисячі квадратних кілометрів водно-болотних угідь вище греблі фактично висохли.
Звіт UNEP вказує, що частина цих екологічних наслідків може виявитися незворотною.
Особливу увагу привертає проблема донних відкладень у колишньому водосховищі. Дослідження 2025 року виявило, що після зникнення водойми на поверхні опинились осади з понад 90 тисячами тонн важких металів. Через ерозію ґрунтів чи паводки ці забруднювачі можуть потрапляти до Дніпра та Чорного моря ще протягом багатьох років.
Підвищену екологічну небезпеку становлять також Донецька й Луганська області, де проблеми накопичувались з 2014 року. Крім бойових дій, регіон має ризики пов’язані із затопленням шахт, пошкодженням підприємств та забрудненням ґрунтів і підземних вод. За словами експертів Let’s Do It Ukraine, поєднання воєнного й промислового забруднення робить Донбас одним із найскладніших регіонів для майбутньої екологічної реабілітації.
Харківська область також зазнала серйозних втрат. Науковці відзначають масштабні руйнування ґрунтового покриву, формування численних вирв від вибухів, пожежі та ушкодження природних екосистем. Бойові дії спричинили зміни структури ґрунтів і втрату частини їхньої первинної родючості.
До списку територій, що можуть потребувати багаторічного відновлення, входять також природоохоронні зони півдня України. Згідно із даними Міністерства захисту довкілля, війна негативно вплинула на близько 20% усієї площі природоохоронних територій. Серед найбільш постраждалих — Кінбурнська коса, Олешківські піски, Нижній Дніпро, Чорноморський біосферний заповідник і заповідник «Асканія-Нова». Частина цих територій досі перебуває під окупацією або є недоступною для повноцінного екологічного моніторингу.
Фахівці підкреслюють, що навіть після завершення бойових дій ці землі спочатку потрібно буде розмінувати, потім провести повний екологічний аудит, і тільки після цього приступати до рекультивації та природоохоронних заходів.
Як зазначають екологині, у деяких країнах екосистеми після воєн починають відновлюватись через 10–15 років, однак повне повернення до довоєнного стану не завжди є можливим.
### Екологічний виклик для України у поствоєнний період
Сьогодні Україна стоїть перед унікальним завданням одночасної відбудови інфраструктури та відновлення природного середовища. Основним пріоритетом стане повернення до життя мільйонів гектарів земель, очищення водних ресурсів та відновлення лісових масивів.
Природа має значний потенціал для самовідновлення, але це можливо лише за умови ліквідації штучних перешкод — насамперед мінної небезпеки та токсичного забруднення.
Владислава Бандура підкреслює: Всесвітній день охорони довкілля у 2026 році повинен стати для України нагадуванням, що екологічна безпека є складовою національної безпеки. Території, зруйновані війною, потребують не лише експертного розмінування, а й тривалої екологічної реабілітації, що може тривати десятиліттями.
Раніше «Фокус» повідомляв про масштабні екологічні збитки, завдані Чорному морю внаслідок війни. Основними загрозами залишаються мінування акваторії, забруднення нафтопродуктами, загибель морських ссавців та руйнування природоохоронних територій. Екологи попереджають, що відновлення окремих морських екосистем триватиме десятиліттями.
Також «Фокус» досліджував, як глобальне потепління вже впливає на Україну. За прогнозами експертів, очікується зростання температур, частіші посухи, дефіцит води та подальша деградація природних екосистем.
