Чим українська культура відрізняється від російської?
Максим Буткевич звертається до Наталії Кривди з питанням, чи не є війна, що триває п’ятий рік, насамперед боротьбою за культурну ідентичність. Де ж ми зараз перебуваємо у цьому процесі? Якою є наша культурна ідентичність і чим вона відрізняється від ідентичності ворога?
Наталія Кривда зазначає, що зараз Україна перебуває у стадії зміцнення та глибокої рефлексії щодо подій, що відбуваються, а також проводить академічне опрацювання питання ідентичності. Вона підкреслює, що хоча розуміння відмінностей між собою і ворогом важливе, найсуттєвішим є усвідомлення власної сутності.
Важливі ключові тези Наталії Кривди:
– Необхідність чітко, правдиво та самокритично відповісти на питання «Хто ми?», «Які ми?» і «Куди рухаємося?».
Чому українцям іноді бракує самокритики?
Максим Буткевич піднімає тему, що іноді українська спільнота може надмірно пишатися собою та нехтувати необхідністю самокритичного погляду.
Наталія Кривда погоджується, що це поширене явище, зважаючи на ризики узагальнень. Вона посилається на роботу видатної науковиці Аляйди Ассман «Європейська мрія. Перевинахід нації», в якій авторка досліджує зв’язок між рівнем демократії та самокритикою національної історії:
– В демократичних суспільствах самокритична історія є частиною національної ідентичності.
– У більш авторитарних режимах спостерігається тенденція до історичного ревізіонізму.
Кривда також нагадує про резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи січня 2025 року, яка майже одностайно визнала, що Росія маніпулює історією, намагаючись виправдати свою агресію через перекручування фактів і контекстів.
Чи стала культура складовою обороноздатності країни?
Дарʼя Бура задає запитання про те, наскільки культура сьогодні вважається ключовим елементом національної безпеки і чи дійсно вона є частиною оборонної стратегії.
Наталія Кривда пояснює, що, безумовно, основою оборони є Збройні сили України, але роль культури важко переоцінити. Вона визначає культуру як сферу смислів і простір формування людини як Homo sapiens sapiens, де відбувається внутрішнє самовизначення та самореалізація. Мистецтво, як окрема й спеціалізована галузь, є складовою ширшої культурної системи.
Чому культура — це критично важливий компонент оборони?
– Культура формує усвідомлення власної сутності, створює середовище для розвитку особистості.
– Навіть якщо є вся передова зброя, важливо, хто її застосує і чи знайдеться воля та свідомість для захисту країни.
– Внутрішнє відчуття відповідальності плекатиметься саме в культурному і освітньому полі.
Що реально дієво працює сьогодні у сфері культурного захисту?
Максим Буткевич зауважує, що Росія, фактично, намагається знищити цю культурну царину. Чим же Україна може протистояти?
Наталія Кривда вказує, що культура — це непроста сфера, її не можна звести до простих алгоритмів, як це робить пропаганда. Вона продукує інструменти і простори для індивідуальної роботи та усвідомлення відповідальності кожної людини.
Ефективними сьогодні є:
– Сучасні культурні формати — відео, аудіо, які залучають до співроздумів, діалогу та співпраці.
– Примусове нав’язування й шаблонні цінності працюють істотно гірше, бо більшість людей прагнуть зберегти право на власне мислення.
– Важливо забезпечувати широку і переконливу пропозицію культурного продукту.
В цьому контексті активними учасниками є держава, медіа, митці, культурні інституції, громадянське суспільство і науковці — всі разом вони формують умови для самоусвідомлення.
Чому молодим людям простіше визначитись із ідентичністю?
Дарʼя Бура зауважує, що молодь, яка наразі формується, має перевагу у виборі у культурному середовищі, на відміну від старших поколінь, які жили з іншими ідеологічними установками.
Наталія Кривда нагадує, що українська національна психологія характеризується емоційною та психологічною гнучкістю, адаптивністю. Хоча ціннісні патерни змінюються повільно, гартування та серйозні виклики сьогодення спонукають до переосмислення.
Українське суспільство:
– Пройшло глибоке переживання під загрозою.
– Це стало поштовхом до масового переосмислення себе та власної ідентичності.
Яких втрат зазнала культура за роки війни?
Максим Буткевич підкреслює, що крім нових сенсів, війна принесла й величезні втрати.
Наталія Кривда надає вражаючі статистичні дані станом на 9 лютого:
– Понад 2,5 тисячі об’єктів інфраструктури та понад 1680 об’єктів культурної спадщини постраждали на різних рівнях – національному, місцевому і навіть включаючи об’єкти ЮНЕСКО.
Вона коментує ці втрати персонально, згадуючи, що:
– Зруйновані музеї, архіви, включно з архівом СБУ в Чернігові, де зберігали документи реабілітованих після сталінських репресій.
– Горять бібліотеки, руйнуються церкви.
– Втрачено художні місця, зв’язані з творенням культури, як-от будинок у Покровську, де написано «Щедрик».
Попри віру у відновлення територій, неможливо відновити цей унікальний культурний ландшафт у первозданному вигляді.
Крім того:
– Понад 30% працівників культурної та креативної індустрій виїхали за кордон (за даними Українського культурного фонду).
– Загинули близько 200 діячів культури, працівників культурних закладів і медійників.
Що є найбільш уразливим в українській культурі під час війни?
Дарʼя Бура запитує про найуразливіші й найстійкіші елементи культурного життя під час конфлікту.
Наталія Кривда підкреслює, що найбільш вразливими є:
– Фізичні артефакти, музейні експонати, пам’ятки, які часто знищуються через пожежі чи обстріли.
– Архітектурні споруди, зокрема церкви, що переходять під обстріл.
Вона наводить приклад, що:
– Без збережених конкретних речей, які втілюють культуру, неможливо довести факти історичної самобутності.
– Наприклад, Пересопницьке Євангеліє 1554 року, яке засвідчує українську мову того часу.
Таким чином, практичні елементи культури — тексти, храми, іконопис, графіті Софійського собору є основою для ідентичності. Водночас, найбільш болючими є людські втрати, бо вони незворотні.
Що ж у культурі підсилюється?
– Збільшується прозріння і усвідомлення різниці між українською і російською культурами.
– Хоч деякі досі споживають російський контент або говорять російською, все більше людей переходять на українську мову й обирають український культурний продукт.
Як виникла глибока прірва у світоглядах між українцями та росіянами?
Максим Буткевич задає запитання про історичні причини культурної та ціннісної розбіжності між сусідами, враховуючи, що Україна також переживала періоди авторитаризму.
Наталія Кривда, як історикиня культури, пояснює цю прірву з точки зору історичних культурних процесів:
– Україна розвивалася як горизонтально організована культура, де домінували зв’язки між людьми на одному рівні («свій до свого по своє»), а не зверху вниз.
– Влади часто були чужими, тож українці будували мережеві зв’язки між собою.
– Приклади мережевих ініціатив в історії України:
– Церква
– Братський рух XVI століття зі створенням шкіл та друкарень
– Організації «Просвіта» й «Громада» з філіями у різних містах
– Партизанський рух (червоноармійський та УПА)
– Дисидентський рух
– Сучасний опір на тимчасово окупованих територіях, який також будується за цим принципом.
Як основні цінності виступають:
– Гідність і свобода, які завжди залишалися в центрі української боротьби.
– Незважаючи на радянську русифікацію, країна зберігала пам’ять про свою ідентичність.
– Ніколи не було повної капітуляції на ідеологічному рівні перед імперськими проектами.
Сучасна українська спільнота також доказує це через:
– Активне волонтерство, в якому бере участь понад 68% населення.
Відтак ключовими є цінності, наскрізна історія боротьби, збереження внутрішнього стрижня та віри у майбутнє.
Як трансгенераційна травма впливає на сучасне суспільство?
Дарʼя Бура запитує про феномен передачі травматичного досвіду наступним поколінням, чи не існує ризику залишитись у цьому стані і чи можливо зростання після травми.
Наталія Кривда пояснює поняття культурної травми:
– Колективна травма виникає через масштабні болючі події, які пережило багато людей.
– Якщо суспільство знаходить адекватні культурні форми рефлексії — кіно, театр, музика, дослідження — тоді травма трансформується у ресурс для росту.
Вона наводить приклади, коли трагічні події осмислювалися культурно:
– Трагедія Батурина, яка довгий час залишалася маловідомою, тепер досліджується і зберігається як символ боротьби.
– Геноцид Голодомору, який радянська влада намагалася замовчувати, сьогодні стає інтегрованою частиною історичної пам’яті через музеї та мистецькі проєкти.
Мистецтво служить дзеркалом, через яке суспільство проживає та опрацьовує травму, навіть коли відкрите мовлення про неї складне.
Сьогодні триває процес осмислення війни за незалежність України через культуру: документальне кіно, театральні вистави та художні фільми. Це болісний, проте необхідний шлях для національного відродження.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Позиція авторів може не збігатися з офіційною позицією фонду.
