Наразі в Росії спостерігаються два масштабні зрушення у політичній свідомості та процесах.
1. Практично всі усвідомлюють і чітко формулюють ключову думку: війна триватиме доти, доки при владі буде Володимир Путін. Цей факт є суттєвим зрушенням на тлі непопулярності війни, страху мобілізації та очікування можливого військового конфлікту в Балтійському регіоні.
2. Загальна трансформація політичного клімату розвивається за такою логікою:
– У 2021 році Росія видавалась потужною і лякаючою для всіх.
– У період 2022–2024 років існувала впевненість у швидкій перемозі.
– 2025 рік показує, що хід подій іде не за планом.
– 2026 року війна стане безстроковою, триватиме стільки, скільки Путін залишатиметься при владі.
Подальший розвиток подій матиме альтернативні варіанти: або населення піддається тиску і «ломається», або ж починає набувати політичної суб’єктності. Значущим є те, що саме еліти, які володіють інформацією та впливом, відчувають появу цього нового політичного субʼєкта, що може змінити їхню поведінку.
3. Одночасно відбувається поступове переміщення частини лоялістів та нейтральних громадян у категорію опозиційно налаштованих до Путіна. За оцінками експертів, до кінця 2026 року баланс прихильників і противників нинішнього лідера може зрівнятися, становлячи приблизно 50 на 50. Із соціологічних досліджень, проведених у попередні роки, відомо, що найвищий рівень реальної підтримки Путіна становив 71-72%. Це означає, що близько третини населення Росії наразі має опозиційні погляди. У майбутньому опозиційний табір буде розділений між лібералами та ура-патріотами.
4. Влада вже зараз намагається залучити ура-патріотів до офіційної політики. Існує напівофіційна заява, що 20% місць у Державній Думі буде виділено ветеранам війни. Водночас «Єдина Росія» не намагається монополізувати підтримку ветеранів. Ветерани планують працювати через різні політичні сили без створення окремої партії ветеранів. Внутрішній політичний конфлікт нині розгортається між Сергієм Кірієнком, відповідальним за внутрішню політику, та міністром оборони Олексієм Білоусовим. Останній діє не автономно, а як представник силової групи, що прагне обмежити вплив Кірієнка. Ймовірно, Володимир Путін частково обмежить повноваження Кірієнка, але залишить систему внутрішньої конкуренції. Водночас зазначена модель не нівелює масштабної опозиції до Путіна і не дає змоги маргіналізувати значну частину ура-патріотів. Політична модель наступної Думи, ймовірно, залишиться лише з мінімальними косметичними змінами. Примітно, що лише незначна частка ура-патріотів підтримує безкінечну війну нинішнього керівництва.
5. Ліберальний політичний рух отримав нове обличчя — Катерину Боню. Влада, схоже, планує й надалі маргіналізувати лібералів шляхом страху та тиску. Тим не менш, останні вибори виявили значний суспільний запит на навіть маловідомих кандидатів, таких як Дмитро Надєждін, який був знятий владою з президентської гонки. У той же час створення офіційної ліберальної партії наразі неможливе. Проте ліберали навчилися існувати паралельно з владою і будуть очікувати сприятливого моменту для активізації. Нові ліберали-опозиціонери, ймовірно, залишаться стриманими та пасивними, очікуючи свого часу.
6. Парадоксально, але подальша доля режиму значною мірою залежатиме від того, чи вдасться опозиційним силам – лібералам і ура-патріотам – об’єднатися в якийсь конструктивний формат у середньостроковій перспективі.
7. Режим не може ігнорувати процеси, що відбуваються в суспільстві. Однак єдина реакція, яку він здатен реалізувати, — це посилення репресій і загострення контролю. Це, в свою чергу, пришвидшить розлам між владою та народом. Водночас слід розуміти, що зниження рівня підтримки Путіна не означає готовність більшості населення до поразки у військовому чи політичному сенсі.
Джерело: facebook.com/vadym.denysenko.1
