Як дипломатія Трампа з Іраном привела світ до межі війни
Насторожуючі сигнали на початку переговорів
Ще до того, як дипломатичні перемовини, які розпочалися в Омані 6 лютого, набрали обертів, було зрозуміло: їхня провальна доля — майже неминуча. Міністр закордонних справ США Марко Рубіо неодноразово підкреслював, що “радикальним шиїтським клерикам”, які керують Іраном, не можна довіряти. Ці слова прозвучали як на Мюнхенській безпековій конференції, так і під час візиту в Угорщину.
Він казав: “Іран керують радикальні шиїтські священнослужителі, які приймають рішення на основі чистої теології. Тож домовитися з Іраном дуже складно”. Таким чином, ставлення адміністрації Трампа до переговорів було пронизане скепсисом і недовірою.
Війна як альтернатива дипломатії
Переговори в Омані виглядали апріорі приреченими. До кінця минулого тижня стало ясно, що адміністрація Трампа обрала інший шлях — військовий, у союзництві з Ізраїлем. У суботу розпочалась перша хвиля спільних авіаударів, внаслідок яких загинули верховний лідер Ірану — аятола Алі Хаменеї — та інші топ-посадовці, а також були атаковані пускові установки близько 2000 балістичних ракет, що можуть досягати Ізраїлю, але не США.
Відеозвернення Трампа до іранців містило заклик: “Коли ми завершимо, візьміть вашу владу у свої руки. Це, ймовірно, єдиний шанс для ваших поколінь”. Раніше, 13 лютого, Трамп назвав зміну режиму “найкращим рішенням”, після попередніх заяв про необхідність нових керівників у країні.
Якими були справжні цілі переговорів?
Ще у січні, коли президент США розпочав погрози новими заходами проти Тегерана, адміністрація демонструвала розпливчастість та суперечливі вимоги, що засвідчувало, що дипломатія, швидше за все, мала лише прикриття для чогось іншого, можливо, навіть навмисного провалу.
- Ключові вимоги Рубіо та спецпосланця зі справ Близького Сходу, Стівена Віткова, включали:
- Припинення ядерної програми, яка вже була суттєво послаблена американськими ударами минулого літа.
- Обмеження балістичних ракет Ірану.
- Припинення підтримки іранською стороною регіональних мілітарних угруповань.
- Зміни у внутрішній політиці Ірану після жорстокого придушення протестів.
Проте до кінця переговорів американці погодились звузити дискусію лише до ядерної теми, оскільки іранська сторона відмовилася обговорювати балістичні ракети.
Про змінні пріоритети та плутанину у заявках
Публічні заяви Трампа та його команди відбивали плутанину та постійні зміни акцентів — від лідерів Ірану до ракет і ядерної програми. У своєму останньому зверненні у Щорічному посланні про стан Союзу президент наголошував саме на загрозі ядерної зброї, кажучи про можливе створення ракети дальньої дії, яка здатна досягнути США.
Заяви звучали приблизно так: “Вони хочуть домовитися, але ми не почули чарівних слів — ‘ми ніколи не матимемо ядерної зброї’. Я віддаю перевагу дипломатії, але не дозволю головному спонсору тероризму у світі стати володарем такої зброї”.
Історичний контекст ядерної угоди
Позиція попередніх адміністрацій, зокрема Барака Обами, полягала у домовленостях, які наклали суворі обмеження на іранську ядерну програму в обмін на скасування частини санкцій. Хоч Трамп заявляв, що Іран має сказати “секретні слова”, угода 2015 року вже містила чіткий преамбулу, у якій Іран відмовлявся від створення ядерної зброї.
Після виходу США з угоди 2018 року Іран активізував свої ядерні дії. Експерти з адміністрацій Обами та Байдена вважають, що Трамп, маючи ослабленого суперника, міг би домогтися кращої угоди, якби дійсно прагнув цього.
Основний камінь спотикання — збагачення урану
У центрі суперечки була і залишається іранська здатність збагачувати уран — процес, необхідний і для енергетики, і для виготовлення бомб. Іран наполягає, що його програма мирна, але факти її військових досліджень ставлять це під сумнів.
Наприкінці минулого тижня американська сторона наполягала на повній відмові Ірану від збагачення — “нульове збагачення”. Тегеран же назвав ці вимоги порушенням суверенітету і залишився непохитним.
Цікаво, що напередодні Іран був готовий погодитись на помірні обмеження у ядерній сфері. Наприклад, у липні минулого року тодішній держсекретар Ентоні Блінкен зазначив, що Тегеран, за словами європейських партнерів, готовий був прийняти суворіші рамки, ніж у 2015 році. Такі обмеження залишали б країну на рік від створення зброї і відповідали використанню у мирних цілях.
Дивні відтінки дипломатії та війни
Перед тим, як Ізраїль у червні атакував іранські позиції, а США посилили удари по ядерних об’єктах, імовірно, Трамп міг шукати привід відмовитися від загрози війни. Втім, експерти зауважують, що заявлені вимоги американської сторони були надто широкими і часто нерелевантними.
Відома експертка з Близького Сходу Барбара Бодін наголошувала, що серйозні переговори не будуються на максималістських вимогах чи погрозах з жорсткими ультиматумами. Хоч ідея покращити угоду 2015 року була щирою, спосіб її досягнення навряд чи міг бути успішним.
Диспозиція останніх переговорів і реакція світу
Після останніх контактів у Женеві уранці четверга, представники США — Вітков та Джаред Кушнер — не давали публічних коментарів. Президент Трамп відзначив, що “не задоволений” ходом переговорів. Згодом офіційні особи заявили, що іранці використовували переговори як відволікаючий маневр, маючи на меті приховане ядерне озброєння.
Здавалось, що єдиною реально позитивною оцінкою була позиція міністра закордонних справ Оману Бадра Альбусаіді, який водночас виступає посередником між сторонами. Він повідомляв про “значний прогрес” у переговорах і про домовленість Ірану не накопичувати збагачений уран.
Але пізніше, рвонувши до Вашингтона на зустріч із віцепрезидентом JD Вансом, Оман спробував врятувати ситуацію в останній момент. Після початку війни він висловив “розчарування” і закликав уникнути подальшого залучення США, особливо заради інтересів невинних людей.
