Життя на межі: історія доброти й боротьби біля в’язниці в Сальвадорі
Нічні чергування біля “El Penalito”
Сугеї Амайя проводить більшість ночей просто неба біля колишнього кінотеатру, що нині слугує пунктом утримання для тих, хто проходить крізь переповнену тюремну систему Сальвадору. Поки її мати дивиться за дітьми, вона чекає на засуджених, яких випускають із цієї установи на околиці Сан-Сальвадора, столиці країни.
Ця 29-річна жінка вже стала невід’ємною частиною “El Penalito”, зустрічаючи чоловіків, яких не відпускають без зустрічі з кимось із рідних чи знайомих.
Жорстокий режим надзвичайного стану
Чотири роки тому Сугеї вперше зіткнулася з особливостями тюремної системи Сальвадору, коли уряд оголосив надзвичайний стан для боротьби з жорстокими бандами – зокрема MS-13, який сколихнув світ своєю жорстокістю.
З введенням цього режиму під керівництвом президента Найїба Букеле правоохоронці почали масові арешти, і впродовж кількох місяців десятки тисяч людей опинилися за ґратами.
Проте навіть самі офіцери поліції згодом зізнавалися, що під тиском плану затримань іноді використовували сумнівні докази й були впевнені, що деяких затриманих пізніше відпустять. Однак офіційна статистика говорить про те, що менш ніж 10 тисяч із близько 90 тисяч ув’язнених були звільнені.
Неймовірний перелом у безпеці громадян
Президент Букеле приписує саме жорсткій боротьбі із злочинністю дивовижне перетворення країни – із однієї з найнебезпечніших у Латинській Америці у ту, де люди почали почуватися в безпеці, свідчать соціологічні опитування Gallup.
Тим часом Сальвадор демонструє одні з найвищих у світі показників ув’язнення, за даними Human Rights Watch, приблизно 2% від шести мільйонів населення перебувають за гратами – це один із п’ятдесяти мешканців країни.
Щоденні зміни в житті сальвадорців
Сальвадорці помітили, що їхнє життя змінилося під впливом надзвичайного стану: підприємці можуть працювати без вимагань, мешканці – ходити магазинами вночі без страху.
У 2022 році Сугеї переїхала до маленького будинку на околиці столиці, який, як розповідають, раніше займали бандити.
Проте її рідний брат, якого вона найбільше любить, був ув’язнений саме у ту ж хвилину, коли посилили кримінальні рейди. Алексіс Амайя, 24-річний юнак, був затриманий у липні 2022 року після роботи в піцерії Papa John’s, звинуватили у бандитизмі і відправили до в’язниці – типовий сценарій для багатьох із нижчих верств сальвадорського суспільства.
Життя родин за ґратами
У багатьох сім’ях більше ніж один син потрапив до в’язниці в рамках “el régimen”. Часто родичі навіть не знають, де саме перебувають їхні близькі, адже ув’язненим заборонено будь-який контакт із сім’єю: ні дзвінків, ні відвідин, ні листів.
Права людини відмічають, що масові арешти спричинили перевантаження тюремної системи, і влада не може забезпечити навіть базові послуги для в’язнів, такі як медичне обслуговування чи регулярне харчування.
Боротьба за виживання за стінами в’язниць
- Родини, які мають змогу, докуповують їжу, щоб годувати своїх близьких;
- У магазинах біля тюрем продають калорійні продукти, туалетний папір, зубні пасти — речі, що здаються необхідними для в’язнів;
- Деякі родичі їздять годинами, щоб забезпечити харчування та засоби гігієни.
Багато з них продавали мотоцикли, худобу та інші цінності, щоб діставати гроші на таку допомогу.
Як з’явилася нова місія в житті Сугеї
Коли брат Сугеї зник у 2022 році, жінка прийшла до “El Penalito”, щоб дізнатися про нього, але їй повідомили, що його перевели до іншої, значно більшої в’язниці “Mariona”.
Розшукуючи свого брата, вона дізналася: в’язнів не випускають без супроводу. Тих, хто не має зустрічаючих, просто не відпускають.
Не думаючи довго, Сугеї почала підписуватися за незнайомців, допомагаючи їм переодягтися в цивільний одяг та проводжаючи додому. Так з часом ця рутина стала її життям.
Доброта без кордонів
- Завдяки їй в’язні, багато з яких вийшли з ув’язнення без грошей і навіть орієнтування, можуть повернутися до своїх домів;
- Деякі особи повертаються після багатьох місяців або навіть років, не знаючи, куди йти;
- Іноді Сугеї дозволяла ночувати в себе в домі таким чоловікам, поки родичі не попередили про небезпеку.
Вона не цікавиться, за що сиділи ці люди – для неї важливо одне: вона бачить у них обличчя свого брата.
Суґеї — людина надії
Суґеї перетворила свою допомогу у повноцінну роботу, живучи на пожертви родин ув’язнених, які покривають її витрати на транспорт, одяг та їжу для звільнених. Її добре знають не лише в Сальвадорі, а й далеко за його межами, навіть у Сполучених Штатах.
Деякі родичі пересилають їй гроші, щоб вона купувала пакети з харчуванням для своїх близьких, яких вони не можуть відвідати особисто.
Мрія про повернення брата
Наразі Суґеї навчається на юридичних курсах, надихнувшись усім, що побачила й пережила. Але більшість ночей вона проводить на звичному місці немовля біля “El Penalito”.
У її сумці сотні папірців з іменами та номерами в’язнів – це записи про все, що відбувалося за останні чотири роки.
Коли її запитують, чому вона не перестає приходити, особливо коли ім’я брата так і не з’являється у списках, вона відповідає звично:
«Ті, з ким я йду, розповідають, де їх тримали, як там поводилися. Це допомагає мені краще розуміти світ мого брата».
І вона не втрачає надії: колись Алексіс обов’язково з’явиться.
