Ігор Щетко, колишній військовослужбовець російських ракетних військ стратегічного призначення, звертається до своїх невидимих товаришів по службі з риторичним запитанням: «У мене також був наказ, який я не виконав. Чому я маю право на це, а ви — ні?» Цей офіцер залишив службу в армії Російської Федерації після початку масштабного вторгнення в Україну. Щетко підписав дворічний контракт ще у 2021 році, але після початку бойових дій зрозумів, що не має можливості самостійно вийти з цієї системи.
Після оголошення мобілізації він намагався уникнути подальшої служби, проте легального механізму звільнення на той момент фактично не існувало. За словами Щетка, контракт було двічі поновлено без його згоди, а самі договори залишалися у базі даних навіть після того, як військова прокуратура підтвердила відсутність його підпису під ними.
У 2023 році один із строковиків у його підрозділі наклав на себе руки; тіло загиблого знайшов саме Щетко. Після цього він був госпіталізований до психіатричного відділення, а пізніше намагався домогтися звільнення зі служби за станом здоров’я. Натомість йому показали наказ про переведення до 15-ї штурмової бригади на посаду навідника бронетранспортеру.
—
### Відмова йти на фронт за будь-яких обставин
Колишній військовий у інтерв’ю DW заявив: «Коли я дізнався, що мене переводять безпосередньо в зону бойових дій, зрозумів, що підемо воювати я не збираюся за жодних обставин». Через кілька днів після цього він втік із Росії — спочатку до Вірменії, а потім до Європейського Союзу. Там він розповів, що вірменське місто намагалися відшукати представники його частини, але їм це не вдалося.
За оцінкою правозахисника Сергія Кривенка, історія Ігоря Щетка — далеко не поодинокий випадок. Кривенко, який має багаторічний досвід захисту прав військовослужбовців, оцінює, що близько 60 тисяч російських військових добровільно залишили свої частини або відмовилися брати участь у бойових діях. Ідеться не лише про класичне дезертирство, а й про тих, хто переховується в Росії, намагається легалізувати свій статус через медичні комісії або вже перебуває під кримінальним переслідуванням.
За словами Кривенка, у Росії відкрито понад 20 тисяч кримінальних справ за статтями, які передбачають відповідальність за самовільне залишення частини, дезертирство та відмову від участі у бойових діях. Після початку повномасштабної війни система звільнення з армії фактично перестала діяти, а відмова брати участь у бойових операціях оголошена кримінальним злочином. «Проста відмова контрактника від участі у бойових діях більше не є звільненням через професійну непридатність, як це було раніше, — це криміналізація», — пояснює він. Для Ігоря Щетка найбільшим страхом була екстрадиція до РФ, де йому загрожував строк до 15 років ув’язнення або відправлення на фронт.
—
### Механізм поповнення армії: контрактна служба
З 2023 року головним способом комплектування російської армії стала контрактна служба. Основною рисою цього явища є те, що контрактниками стають не лише добровольці, але й:
– ув’язнені;
– мігранти;
– боржники;
– строковики;
– жителі економічно депресивних регіонів.
Для цих категорій людей служба нерідко є результатом тиску, фінансової залежності або банальної відсутності альтернатив. Паралельно з цим держава посилює воєнізоване виховання у навчальних закладах, впроваджуючи «патріотичні» програми, а також практичне навчання керуванню безпілотними апаратами.
—
### Система, що не відпускає
Російські дослідники та правозахисники в еміграції описують армійську систему як таку, де людина поступово втрачає контроль над власним життям — від моменту підписання контракту до загибелі на фронті. На конференції «Антивоєнного комітету Росії» у Страсбурзі 20-21 травня антропологиня Олександра Архіпова поділилася результатами свого дослідження, зокрема зборами свідчень військових, дезертирів і їхніх родин для «реконструкції логіки війни очима її учасників».
Важливою складовою цього дослідження став «словник війни», який відображає фронтовий жаргон і практики, що демонструють внутрішні механізми російської армії. Серед термінів, які набули суттєвого значення:
– «Обнулення» — вбивство власних солдатів;
– «Яма» — імпровізовані місця незаконного утримання й покарання;
– «Карантин» — бази, де ФСБ допитує військовополонених перед повторною відправкою на фронт;
– «Пташник» — оператори безпілотників, які стежать за солдатами, у тому числі можуть відкривати вогонь по тим, хто намагається відступити.
Архіпова відзначає, що російська армія у 2022 році змінилася у систему «по безпредєлу», де армійська реальність перетворилася на середовище насильства та контролю. За її термінологією, військові живуть у режимі постійної «перманентної лімінальності» — стані тривалої невизначеності між життям і смертю, де особа втрачає зв’язок із мирним життям і втрачає контроль над своїм майбутнім. Вихід із цієї системи можливий лише через тяжке поранення, полон, дезертирство або смерть.
—
### Чорний ринок соціального виживання
Архіпова підкреслює, що всередині російської армії сформувався неформальний ринок послуг, де солдати платять значні суми за:
– гарантовані відпустки;
– переведення подалі від передової;
– уникнення служби у штурмових ротах;
– продаж медичних довідок;
– грошові виплати командирам за тимчасове звільнення від служби;
– неформальне розшук зниклих військовослужбовців і пошук тіл загиблих.
Це створює масштабну економічну та корупційну мережу всередині фронтової системи, що суттєво впливає на умови виживання.
—
### Людське життя як витратний ресурс
За спостереженнями дослідниці, ставлення до людського життя всередині армії змінилося суттєво. Фронт — це простір, де солдата перестають розглядати як особистість, і він перетворюється на «витратний ресурс». Ця логіка нагадує мисливство за «новими головами», де командування шукає постійне поповнення втрат. Водночас у листах військових і їхніх сімей практично відсутні слова «Україна» чи «українці» — їх замінюють загальними термінами на кшталт «противник» або «сусідня держава», що свідчить про прагнення дистанціюватися психологічно від війни.
—
### Війна і трансформація суспільства
Військові дії вплинули не лише на армію, а й на російське суспільство загалом. Журналіст Олексій Тупіцин, який багато років вивчає життя міста Усть-Кут у Сибіру, розповідає, як війну поступово інтегрували в побут і агресивно економічне життя місцевих жителів.
Особливості цього явища:
– під час мобілізації виникли анонімні чати для дружин військових та самих мобілізованих;
– спочатку там домінували тривога і намагання повернути близьких додому;
– згодом війна стала для багатьох родин джерелом стабільного доходу;
– деякі сім’ї, завдяки грошовим надходженням, змогли закрити кредити, придбати автомобілі і дорогі меблі;
– у деяких школах для дітей військовослужбовців організовували окреме харчування і додаткові солодощі, що призводило до соціальної стигматизації — таблички з таким текстом пізніше прибрали.
Ще однією тривожною тенденцією є повернення колишніх ув’язнених, котрі воювали у складі приватних військових компаній (ПВК) і штурмових частин. В одному з випадків, про який розповів Тупіцин, колишній засуджений за подвійне вбивство після служби у ПВК «Вагнер» отримав «чисту» судимість і намагався влаштуватися викладачем безпеки життєдіяльності. Однак через негативну реакцію керівництва школи та місцевої громади він роботу не отримав.
—
### Суперечливе ставлення до військових і героїзація
Російська влада намагається одночасно героїзувати учасників бойових дій і мотивувати їх через матеріальне заохочення. Це породжує внутрішню суперечність у сприйнятті військових у суспільстві, яке одночасно вважає їх героями і найманцями.
Листи родичів воїнів часто містять скарги на соціальне відчуження. Наприклад, дружина військового зазначала, що хотіла бути «дружиною героя», але натомість стикнулася з нерозумінням і відстороненням у медичних закладах, де від неї «всі шарахалися». За її словами, держава перетворила учасників війни на «найманців», акцентуючи увагу на виплатах замість ідеї служіння та подвигу.
Дослідники попереджають, що наслідки цієї системи можуть позначатися у суспільстві ще довго після завершення бойових дій. Разом із ветеранами до мирного життя можуть повернутися корупційні схеми й насильницькі практики, які сформувалися всередині армії.
—
### Помста за «своїх» і сприйняття війни як роботи
Незважаючи на численні проблеми, не слід уявляти російську армію виключно як скупчення випадкових людей, залучених до війни через страх чи фінансові обставини. Представник «Російського добровольчого корпусу» із позивним Каспер, що воює на боці України, нагадує, що окрім непідготовлених штурмових підрозділів у російській армії існують добре навчені та мотивовані частини. За його словами, з часом початкова мотивація, яку ними рухали гроші чи страх, трансформується в бажання захищати «своїх», ненависть і прагнення помсти. Це — важливий аспект для розуміння противника.
Водночас у листах військових і їхніх родин часто не вживаються слова «Україна» або «українці». Натомість вони активно використовують знеособлені терміни, що свідчить про психологічне дистанціювання та сприйняття війни як «роботи», яку потрібно виконувати і продовжувати.
—
Ігор Щетко, який уникнув участі у бойових діях, висловлюється про Україну як про державу, яку поважає: «Я не маю на руках жодної краплі крові ні мирних жителів, ні військових українців. Вони всі люди, вони всі захищають свою країну». Він згадує, що перше відчуття безпеки відчує лише у Франції після втечі з Росії. «Я ні про що не шкодую, залишився чесним перед самим собою. Мені дуже пощастило на цьому шляху», — підсумував він.
