Повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році змусило НАТО радикально переосмислити стратегію оборони свого східного флангу. Якщо раніше присутність союзників у країнах Балтії та Центрально-Східної Європи радше виконувала політико-психологічну роль стримування, то тепер Альянс впроваджує систему, спроможну вести масштабний військовий конфлікт з першого дня.
Зараз акцент робиться не лише на кількості сил, розміщених на східному фланзі, а й на комплексних регіональних оборонних планах. НАТО заздалегідь визначає підрозділи для захисту конкретних союзників, розміщує техніку та боєприпаси ближче до потенційних театрів воєнних дій, розширює командні структури і відпрацьовує механізми оперативного перекидання підкріплень. Водночас східний фланг дедалі частіше розглядається як єдина, взаємопов’язана система, що охоплює території від Арктики через Балтійське до Чорного моря.
Це надзвичайно актуально, адже Росія не залишається пасивною стороною. Війна в Україні стала для російських збройних сил своєрідною лабораторією, де Москва змінює тактику, нарощує військове виробництво і шукає способи подолання бойових обмежень. Тому НАТО фактично перебуває у динамічній гонці: альянс одночасно формує нову оборонну систему й адаптується до змін у стратегії потенційного опонента.
### Воїни мають бути не просто присутні — вони мають бути бойово готовими
Станом на червень 2026 року в рамках НАТО функціонує дев’ять багатонаціональних формувань Передових сухопутних сил (Forward Land Forces), розташованих у Болгарії, Естонії, Фінляндії, Угорщині, Латвії, Литві, Польщі, Румунії та Словаччині. Ці підрозділи працюють у тісній координації з національними силами держав-учасниць і мають слугувати першою лінією реагування у кризових ситуаціях.
При цьому Альянс не розглядає ці сили як достатні для тривалої великомасштабної війни. Концепція передбачає:
– поєднання вже розташованих сил із визначеними заздалегідь підкріпленнями;
– попереднє розміщення запасів озброєнь та боєприпасів;
– інтегровану систему протиповітряної та протиракетної оборони;
– посилене командування і координацію дій;
Саме такий підхід відрізняє сучасну оборонну архітектуру від стратегії попередніх років.
Британський фахівець із питань Росії, України та європейської безпеки, старший науковий співробітник International Centre for Defence and Security (ICDS) у Талліні та асоційований експерт Chatham House Джеймс Шерр у коментарі для «Тижня» наголошує, що нинішню систему східного флангу слід оцінювати саме у контексті цих змін.
За його словами:
– Значна кількість експертів і політиків досі помилково застосовує сценарії 2014 року, коли Україна була охоплена внутрішніми заворушеннями, а державні інститути були ослаблені.
– Натомість у країнах Балтії національні оборонні та безпекові системи є одними з найкраще інтегрованих і згуртованих у Європі.
– Рівень обізнаності щодо ситуації, місцевого контексту та потенційно небезпечних осіб є надзвичайно високим.
– Лояльність переважної більшості населення залишається беззаперечною.
– Якщо Росія наважиться повторити сценарій Донбасу, її чекає рішучий опір ще до прибуття зовнішніх підкріплень.
Він також додає, що найбільш реальні сценарії агресії — це ті, які буде неможливо приховати.
– Військові дії навіть у обмеженому форматі стануть помітними заздалегідь.
– Розвідувальні можливості НАТО та обмін інформацією дозволяють майже гарантувати, що будь-яке вторгнення зустріне швидку й потужну протидію.
– З першого дня SHAPE та інші командні центри НАТО отримають чіткі докази агресії.
Джеймс Шерр також підкреслює, що цілі Росії у випадку нападу зосереджуються на трьох ключових завданнях:
1. Розхитати єдність і згуртованість НАТО.
2. Знищити сили союзників на безпосередньому театрі бойових дій.
3. Примусити Альянс визнати поразку у найкоротший термін.
Якщо ці цілі не будуть досяжними, Росія не розпочне широкомасштабний напад.
### Військова мобільність: довготривала проблема
Навіть найкраще сформована оборонна система виявиться марною без здатності оперативно переміщувати особовий склад, техніку, боєприпаси та паливо. Французький експерт із європейської оборони, колишній старший науковий співробітник Інституту міжнародних і стратегічних відносин (IRIS) Максим Корде в інтерв’ю для «Тижня» підкреслює, що військова мобільність — це стратегічний виклик, який необхідно розв’язувати упродовж десятиліть.
За його словами:
– Військова мобільність — це політика на 10–15 років, особливо з огляду на інфраструктурні питання.
– Хоча прогрес є і передбачається до 2030 року, попереднє розміщення європейських сил, оснащених не лише оборонним, а й наступальним озброєнням, значно підвищило б готовність Європи реагувати на короткострокові загрози з боку Росії.
Проте британський експерт Джеймс Шерр попереджає, що не варто розглядати військову мобільність виключно як інфраструктурну проблему.
– Війна в Україні радикально змінила концепцію ведення бойових дій.
– Розповсюдженість, потужності та адаптивність безпілотних систем роблять навіть добре захищені загони вразливими до своєчасного виявлення і знищення.
– Початковий період конфлікту є критично важливим, адже минулі виклики пов’язувалися зі слабкістю сил на місці, часом ухвалення рішень про застосування статті 5 та перекиданням підкріплень.
– Нині ж сили, розташовані на місці, мають значні бойові можливості, а Передові сухопутні формування здатні забезпечити включення союзників у бойові дії з перших днів.
Крім того, Джеймс Шерр звертає увагу, що поряд із трьома провідними країнами Балтії — Великою Британією, Канадою і Німеччиною — в регіоні присутні понад десять інших держав, серед яких:
– Данський механізований батальйон у Латвії.
– Близько 500 шведських військовослужбовців у Литві.
Він також відзначає глибоку інтеграцію британської бригади в Естонії, яка є невід’ємною частиною Сил оборони країни і підпорядковується командувачу естонської дивізії. Існує навіть відоме місцеве гасло: «У Брюсселі ви можете говорити, у Вашингтоні ви можете говорити. Тут ми воюємо».
### Російська адаптація та перспективи
Водночас Москва не залишається осторонь і вчиться на війні, хоча і зазнала значних втрат. Аналітичний центр IISS констатує, що російські збройні сили продовжують змінювати тактику і зберігають здатність вести наступальні операції, незважаючи на серйозні втрати.
Джеймс Шерр відзначає, що наразі НАТО відновлює і розвиває східний фланг швидшими темпами, ніж Росія успішно відновлює та модернізує свої військові потужності. Цей стан речей:
– Збережеться доти, поки війна в Україні залишатиметься пріоритетним напрямком для Росії.
– Росія вже не виконує планових завдань щодо мобілізації новобранців для української кампанії.
– Внаслідок цього Москва не зможе сформувати окреме угруповання для відкритого конфлікту з НАТО.
Однак Джеймс Шерр застерігає, що у разі поразки України ситуація може різко змінитися:
– Росія зможе швидше перекинути та відновити сили, що істотно змінить баланс сил.
– Цей процес відбудеться швидше, ніж багато хто припускає.
Акцент при цьому робиться на підвищення рівня готовності:
– Естонія планує здатність розгорнути 45 000 військових протягом 24 годин і наростити сили до 200 000 за кілька тижнів.
– Раптові тактичні навчання стали важливою складовою бойової підготовки.
– Передові сухопутні формування відіграють ключову роль у системі оборони набагато вагомішу, ніж кілька років тому.
Одним із ключових викликів НАТО залишається трансформація отриманих технологічних уроків у зміни військової доктрини та оборонного виробництва.
Джеймс Шерр акцентує, що:
– Перемога залежить від здобуття та утримання асиметричної переваги в умовах технологічно мінливого середовища.
– Процес узгодження змін у військовій промисловості з трансформацією доктрини є складним і болісним.
– Наразі загальне визнання того, що Україна є не лише споживачем, а важливим суб’єктом європейської безпеки, поступово поширюється серед країн Альянсу — з ентузіазмом у деяких колах і з небажанням в інших.
Таким чином, НАТО продовжує посилювати свій східний фланг, опираючись на комплексний підхід до оборони, швидку мобілізацію і готовність до дій, ураховуючи уроки війни в Україні і майбутні виклики.
