Вплив телебачення в Росії поступово зменшується з середини 2010-х років. Це явище характерне не лише для цієї країни, де інформаційна телемонополія слугувала ключовим інструментом зміцнення путінського авторитаризму.
Війна в Україні, що триває вже понад чотири роки, підкреслює цей тренд — Кремль так і не зміг продемонструвати переконливих військових успіхів, а це, зокрема, завдало чергового потужного удару по впливу телебачення, який і без того значно послабився через поширення соціальних мереж і інтернету. Частка громадян, які вважають телебачення основним джерелом інформації, довіряють йому та дивляться телевізор регулярно або нерегулярно, помітно знизилася у 2024–2026 роках.
Аналітика за період 2014–2026 років показує:
– Напередодні та в перший рік війни близько 60% росіян вважали телевізор основним джерелом новин.
– До 2024–2025 років цей показник знизився до приблизно 55%.
– У 2026 році — до 47%.
Крім того, зросла частка тих, хто зовсім не дивиться телевізор і не має його вдома:
– з 18% на початкових етапах війни до 33% у березні 2026 року.
– Серед молоді (до 30 років) лише 16% сприймають телевізор як головне джерело інформації, і ще менше йому довіряють.
Таким чином, телебачення, очевидно, безповоротно втратило свою роль одного з ключових інструментів авторитарного контролю. Телебачення, що ще в 2022–2023 роках відігравало важливу роль у виправданні війни та патріотичній мобілізації, у 2024–2025 роках втратило більшу частину свого пропагандистського потенціалу на фоні затяжного та невдалого конфлікту.
Історична довідка та контекст впливу телебачення в Росії:
1. Політичний вплив телебачення в Росії почав зростати в 1960–1970-х роках, коли телебачення стало масовим побутовим пристроєм.
2. Його апогей припав на 1990–2000-ті роки.
3. Блокування та захоплення основних телевізійних каналів (ОРТ, РТР, НТВ тощо) у 2000–2002 роках було одним із ключових чинників зміцнення позицій Володимира Путіна.
4. Встановлена Кремлем інформаційна монополія стала фундаментом для авторитаризму, описуваного у концепції «інформаційної автократії» Сергія Гурієва та Деніела Трейсмана.
Окрім політичної важливості, телебачення:
– У 2010-х роках поступово втрачало вплив під натиском дешевшого та доступнішого інтернету, соціальних мереж.
– Проте мало значний вплив на менш освічене та політично пасивне населення, підтримуючи їх лояльність і деполітизованість.
– Пропагандистська модель ідеологічної мобілізації трансформувалася у ширший механізм утримання лояльності більшості населення.
Вплив війни на телебачення:
– Гібридна війна на сході України у 2014–2015 роках дещо посилила роль телебачення.
– Частка респондентів, які тримали телевізор увімкненим завжди, зросла з 40% у 2014 році до 45% у 2015-му, але згодом у 2020-х роках знизилася до 30%.
Статистика джерел інформації у відповідях росіян:
– У середині 2010-х років 87% називали телевізор як основне джерело новин.
– Новинні інтернет-сайти згадували близько третини респондентів.
– 13% вказували на блоги та соціальні мережі.
– До 2020–2021 років кількість тих, хто називає телевізор джерелом новин, впала до 63–65%, у той час як інтернет-ресурси та соцмережі зросли до 42–45% і 21–23% відповідно.
– Сукупний вплив інтернету та соцмереж зрівнявся з впливом телебачення.
Після початку масштабної війни динаміка ще більше змінилася:
– Напередодні війни та у її перший рік близько 60% опитаних називали телебачення основним інформаційним джерелом.
– У другій половині 2023-го та у 2024 році цей показник знизився до 55%.
– Натомість блоги та соцмережі досягли 30%.
– У березні 2026 року частка згадок про телебачення впала до 47%.
Дані Фонду громадської думки (ФОМ) за період 2014–2026 років про основні джерела інформації росіян:
– Телебачення стабільно втрачає довіру.
– У середині 2010-х телеканалам довіряли понад 55% опитаних.
– На початку 2020-х — 40–43%.
– До початку 2025 року — 35%, а у 2026 році — 31%.
– Одночасно зростає кількість тих, хто не довіряє жодним джерелам: з 21–22% у 2023 році до 32% у 2026-му, що свідчить про розчарування телебаченням і відсутність альтернативної «інформаційної ніші» в інтернеті.
Ще кілька особливостей:
– Довготривала тенденція зменшення щоденного перегляду телеканалів посилилася під час війни.
– У 2014–2015 роках 73–74% дивилися телевізор щодня, а в 2026 році цей показник знизився до 44%.
– Частка тих, хто ніколи не дивиться телебачення і не має його вдома, зросла з 6–7% у 2014 році до 33% у 2026-му.
– Сьогодні дві третини росіян взагалі дивляться телевізор, і лише двоє з п’яти — щодня.
За віковим розподілом:
– У молодшій групі (18–30 років) лише 16% вважають телевізор основним джерелом інформації.
– 57% обирають новинні сайти, а 54% — форуми і соцмережі.
– Серед респондентів віком 46–60 років телеглядачів 54%.
– Серед тих, хто старше 60 років — 82%.
Загальний спад телебачення особливо помітний серед молодших поколінь.
Довіра до джерел інформації серед різних вікових груп:
– Телебаченню довіряють 13% молоді та 21% осіб віком 30–45 років.
– Інформаційним інтернет-ресурсам і соцмережам довіряють 33% і 27% відповідно серед молоді.
– Така недовіра в інтернеті більше свідчить про вибіркову довіру та критичне ставлення до інформації, ніж про повне її відторгнення.
Дослідження «Левада-центру» демонструють дещо повільнішу трансформацію:
– Частка тих, хто називав телевізор основним джерелом інформації, становила 85% у 2016–2018 роках.
– У 2021–2022 роках цей показник впав до близько 65%.
– У 2025 році — до 60%.
– Рівень довіри до телевізора знизився з приблизно 50% у 2021–2023 роках до 45% у 2024–2025 роках.
Протягом 2022–2023 років телебачення було вагомим інструментом виправдання війни та патріотичної мобілізації, але у 2024–2025 роках його пропагандистський потенціал значно знизився.
Відсутність чіткої перспективи перемоги і затяжний характер війни демобілізують значну частину аудиторії. У опитуванні ФОМ тему «спеціальна військова операція» як надмірно представлену в телепрограмах зазначила найбільша кількість респондентів (23%), що свідчить про втрату довіри до телевізійної пропаганди.
Джерело матеріалу: Re-Russia.
