13 липня 2026, 08:25
Автор: Назарій Вівчарик
Рубрики: Резонанс / Черкаські новини
Ми зустрілися з колегами-журналістами у затишному дворі приватної садиби десь на Львівщині. Поруч перебувають господарі — подружжя Хромчаків. Ірина та Олег згадують, як війна увірвалася у їхнє життя, адже це торкнулося не лише чоловіка, а всієї родини. Олег, командир взводу, пішов на фронт у 2014 році, брав участь у боях під Зеленопіллям на Луганщині, повернувся у травні 2015 року. Ірина, педагог за освітою, з маленькою дитиною переїхала до батьків у Яворів, коли чоловік поїхав воювати.
Після демобілізації родина знову об’єдналася і оселилася в Івано-Франковому. Сьогодні Ірина — один із ключових учасників сімейного освітнього проєкту. Освітній простір — лише частина ініціатив Олега. Його активність у політичному, громадському та культурному житті допомогла швидко адаптуватися від війни до цивільного життя.
Коли чоловік іде воювати — це стосується всієї родини
Ветеран АТО з Івано-Франкового збудував справжню екосистему для громади. Вже в червні 2015 року він заснував громадську організацію, паралельно повернувся до ІТ-сфери та став депутатом селищної ради. Відтоді Івано-Франкове поступово трансформується у центр, де ветеранська ініціатива стала рушієм змін.
ГО «Бойове братерство ветеранів війни та осіб з інвалідністю внаслідок війни «Сурма»» виросла з невеликої спілки ветеранів у масштабну структуру, що включає:
- ветеранський хаб «Розточчя»;
- гуманітарний та соціальний напрямки;
- пункт водного дозвілля на Янівському ставі з облаштованою інфраструктурою пляжу;
- школу безпілотних літальних апаратів;
- майстерню інновацій.
Зараз триває будівництво Центру ветеранського розвитку «Янів», де ветерани можуть пройти перепідготовку, опанувати нові професії, знайти роботу чи започаткувати власний бізнес. Також функціонує ветеранський театр, до якого активно долучається дружина Олега.
Олег розповідає:
- Після початку повномасштабного вторгнення, маючи бронювання, залишився, адже волонтерська діяльність і ветеранський бізнес набирали обертів. Мали на меті ще багато проєктів.
Відходити від війни йому допомогла активна громадська робота:
- Я став заступником голови ветеранської організації, повернувся до основної роботи в ІТ, постійно займався організаційними справами. Це була свого роду працетерапія — обдзвонювання, координація, вибори до селищної ради, вивчення законодавства. У нас є окремі групи підтримки майже для кожної родини, постійна комунікація, консультації, поради і допомога.
Ірина додає, що у дружин ветеранів виникають спільні проблеми, адже багатьом чоловікам важко відійти від війни. Спершу Олег був зосереджений на роботі та громадській діяльності, мало часу приділяв родині, однак вона розуміла, що це йому допомагає відволіктися. Нині він продовжує залишатися активним.
Млин чи спортзал як терапія: повернутися і створити власне
Ветеран Павло Штибель разом із дружиною Андріаною відродили млин у селі Соколя на Львівщині. Вони виробляють жорнове борошно та печуть авторський крафтовий хліб і випічку на заквасці. Частину зерна вирощують самостійно, решту закуповують у місцевих фермерів. Продукцію реалізують у Львові під брендом «Дивомлин».
Павло служив під Бахмутом після 2022 року. Після народження третьої дитини він мав право звільнитися за законом і повністю присвятив себе сімейній справі. Спочатку дружина вела бухгалтерію, згодом сама навчилася хлібопеченню.
Павло відзначає:
- Військовий досвід дає певну суперсилу — легше ставитися до життєвих труднощів. Якщо виникають проблеми з виробництвом або посівами, просто треба братися за роботу і йти далі.
У смт Краковець на Львівщині рік тому відкрився приватний центр краси та спорту «Люби себе» — ініціатива подружжя Івана та Надії Кожак. Назва з’явилась спонтанно, її вигадали діти. Проте за простою назвою — вагома історія про те, як ветерани АТО знаходять себе у мирному житті.
Іван Кожак, ветеран АТО і автослюсар за фахом, після війни освоїв курси масажу. Надія має освіту в галузі зовнішньоекономічної діяльності. Коли почалося повномасштабне вторгнення, вони працювали на кордоні в Краковці — на митниці, де велика кількість людей і прикордонних служб. Іван постійно тримав напоготові рюкзак, планував повертатися на службу, але за станом здоров’я залишився вдома. Надія згадує його ментальне відсторонення від сімейного життя.
Щоб полегшити свій стан, Іван проходить лікування нестандартними методами — наприклад, курси укусів бджіл, які, за його словами, допомагають.
Ще один ветеран, шестиразовий чемпіон України з пауерліфтингу Богдан Гриценко, став тренером у ДЮСШ Новояворівська.
- Після поранення під Сіверськом у 2022 році, важких операцій і втрати зору на одне око, Богдан довго вагався, чи починати тренування через психологічний бар’єр.
- Хоча невропатолог радив уникати спорту, рух і спілкування з природою стали його найкращою терапією.
Ветерани Іван та Богдан визнають, що спогади про війну ніколи не зникнуть і досі викликають біль, втім вони знаходять полегшення у спорті та альтернативних методах лікування.
До ініціатив приєдналися й інші ветерани, такі як Володимир Хлян, тренер і староста Чернилявського округу, який після АТО переміг панічні атаки і відновлювався спортом, загартуванням і холодною водою.
- Він підкреслює, що спорт і загартовування допомагають триматися, адже серед ветеранів є й такі, що борються з залежностями.
Досвід, який потрібен Черкащині: заступник мера Львова про «фантомні болі» тилу та реінтеграцію ветеранів
Великий досвід адаптації ветеранів до мирного життя мають великі обласні центри, зокрема Львів. Заступник міського голови Львова Андрій Жолоб — бойовий медик, лікар, відомий радіоведучий і лідер панк-рок-гурту «Бетон» — очолює ветеранський напрямок у міськраді. Львів очікує повернення до 85 тисяч ветеранів.
В міськраді працює:
- 5 спеціалізованих центрів;
- 6 психологів у підпорядкуванні Андрія Жолоба;
Вони займаються всіма аспектами — від працевлаштування до поховань, особливо допомагаючи родинам зниклих безвісти.
Жолоб наголошує, що ветерани не повинні оббивати пороги у загальних чергах і критикує класичну чиновницьку модель, поширену зокрема і в райцентрах. За його словами:
- Для комунікації потрібні спеціалізовані фахівці із супроводу ветеранів.
- Потрібно навчати поліцію, швидку, ДСНС і водіїв громадського транспорту, бо ветеран зіштовхується з труднощами навіть у побутових ситуаціях — отриманні прав чи паркуванні.
У Львові реалізують програму співфінансування адаптивного ремонту житла поранених бійців, вже переобладнали три квартири із 42 заявок.
Ветерани з інвалідністю стають піонерами архітектурних і соцзмін, адаптуючи міський простір під крісла колісні та електромотоцикли. Ветерани потребують абілітації — навчання жити у нових умовах.
Жолоб закликає роботодавців працевлаштовувати ветеранів, пояснюючи ветерана як «перекачаний футбольний м’яч» — напружений і цінний працівник, який витримає стреси, з якими інші не впораються. Він сам після війни відчував більшу спокійність і зосередженість щодо життєвих проблем.
Він також торкається теми фінансового шоку після звільнення:
- В армії він отримував 130 тисяч гривень, а на цивільній роботі — 15–20 тисяч.
- Це призводить до труднощів, адже не всі готові працювати за такі гроші, навіть попри життєву важливість роботи — щоб уникнути негативних думок.
Проблему вирішують через «Академію для героїв» — перепідготовку у ІТ, Центр для учасників бойових дій і Офіс ветеранського бізнесу, який підтримує і підприємництво, і ветеранів внутрішньо переміщених осіб — що актуально і для Черкащини.
Сам Андрій визнає, що відчуває «ветеранську образу», яку працює.
- Він ображений на те, що як лікар пішов на фронт, а колеги залишилися, однак це його внутрішня справа.
- Він не чекає поклоніння, розглядає війну як складний досвід, як раніше у скелелазінні чи альпінізмі.
- Музика стала для нього опорою після повернення.
Він згадує, що як лікар медичної роти ДШВ був відповідальним за важке медичне забезпечення, евакуацію та ідентифікацію тіл. Найстрашнішим було протистояння під Соледаром з угрупуванням «Вагнера» — тоді вони прощалися з життям.
Однак бюрократія у війську залишається складним досвідом:
- Через відсутність генератора йому доводилося писати 14 звітів, два з яких переробляти.
Терапією Андрія є гурт, де він використовує міцну лексику у піснях, щоб скинути стрес.
Його досвід доводить, що ветеранська політика — це не про символічні «пільги до свят», а про перебудову міського середовища, створення робочих місць із гідною оплатою та зміну ставлення чиновників.
За словами Жолоба, багато ветеранів відкривають для себе нові можливості:
- Він знає сантехніка із Житомира, що став спеціалістом з постачання транспорту, отримує зарплату і собі дозволив купити модний смартфон.
Водночас він попереджає про небезпеку надмірного пафосу:
- Достатньо простої вдячності без перебільшень.
- Ветерани не хочуть бути окремою стигматизованою групою.
- Не варто допомагати, коли не просять, бо навіть простий жест без дозволу може викликати обурення.
«До мене приходять добровільно»: психолог і ветеран Володимир Мамалига про повернення з війни
Володимиру Мамализі — 60 років. Батько п’ятьох дітей, дідусь п’ятьох онуків. Ветеран ЗСУ ще з 2014 року, один з засновників УНА-УНСО, учасник Кавказьких кампаній. В Черкасах відомий як засновник ветеранського хабу «Сяючий шлях» — простору психологічної підтримки військових і їхніх сімей. Працює у консультуванні, психотерапії та судово-психологічній експертизі.
Володимир пройшов через власні випробування, про які зараз говорить з клієнтами.
Про кого йти: до незалежного психолога чи державного?
- Коли є потреба, слід звертатися до того психолога, який ближче й більше подобається. До нього люди приходять добровільно — пошуком у соцмережах або рекомендацій побратимів. Саме добровільність є основою довіри.
- Деяких клієнтів супроводжує роками, надає допомогу і сім’ям, працює поза класичними протоколами, адаптуючи роботу під конкретні життєві ситуації.
Про довіру і «нову конфігурацію» у родинах
- З війни повертається не лише одна людина, а в родині створюється нова структура взаємин.
- Військова психологія має трансформуватися у сімейну, адже стосунки на перших етапах часто ускладнюються.
- Цей процес потребує професійної, делікатної підтримки.
Неочікувані виклики після війни
- Один з найболючіших ударів — фінансовий шок.
- Ветерани старшої вікової категорії «50+» мають труднощі з працевлаштуванням.
- Особистий приклад: Володимир неодноразово не отримував роботу, бо роботодавці шукають молодших кандидатів.
- Інший ветеран з великим бойовим досвідом працює на низькокваліфікованих посадах, бо там платять пристойно, а кращих варіантів не пропонують.
«Миску зробили більшу, а ланцюг вкоротили»
Про державну підтримку психологічної системи ветеранів:
- На Черкащині функціонує 63 ветеранські простори, відкриті і фінансовані державною та місцевою владою.
- Простіше кажучи, укомплектовані помічниками, психологами, кар’єрними радниками, але масштаб проблеми все ще великий.
- В офіційному реєстрі Мінветеранів Черкащина має лише 9 психологів, переважно з онлайн-надачею послуг. Чи відповідають вони всім вимогам — питання відкрите.
Мінветеранів висуває суворі вимоги для входження у реєстр, зокрема дорогі кваліфікації, які лікарі-психологи мають оплачувати власними коштами. Ветерани, які хочуть допомагати побратимам, змушені шукати можливості і фінансову допомогу для навчання.
Володимир згадує, що запит у Міністерство про надання психологічної допомоги отримав глузуєву відповідь — «не видьоргуватися».
Ветеран наполягає на створенні простої і зрозумілої системи, де:
- буде окреме фінансування;
- кваліфікований психолог з державним дипломом;
- психолог працюватиме як самозайнята особа або ФОП.
Поміж деклараціями про реінтеграцію та реальністю існує величезна прірва.
Наприклад, ветеран, який хоче вступити до магістратури, втрачає пільги, адже інші освітні норми вже не діють, а ваучер покриває лише третину вартості навчання.
Щодо пільг на комунальні послуги — вони нерідко не співпадають з реальністю:
- Людина живе у приватному будинку без централізованого опалення і водопостачання, соціальна норма на електроенергію 100 кВт на місяць — це 527 гривень, що майже нічого не покриває.
- Як слушно зазначив ветеран: «Миску зробили більшу, а ланцюг вкоротили».
Попри все, в Україні робиться багато нового: програми компенсації за житло, старт ветеранського підприємництва. Однак юридичні та фінансові перешкоди залишаються:
- Реєстрація ветеранського бізнесу відбулася, але банки практично не дають кредитів особам з інвалідністю внаслідок війни.
Ветеран — це не діагноз
Що є реальною допомогою для тих, хто повернувся з фронту?
- Ветеранам потрібна не лише шана і поради, а активне залучення до улюбленої справи.
- Держава має забезпечити реальні можливості: гранти, безвідсоткові кредити, прості шляхи започаткування бізнесу.
- Зайнятість душі — головне для життя і розвитку.
- Без цього багато хто рухатиметься в небезпечному напрямку — у бік кордону або алкоголю.
Головне — не нав’язувати допомогу без запиту, не порушувати особисті межі. Ветерани — звичайні люди, що мають інший досвід життя.
У практиці Володимир завжди повторює:
- Ветеран — це не діагноз і не стигма. Це людина, яку не треба примусово лікувати.
- Проблему не варто називати проблемою, краще — ситуацією, з якої завжди можна знайти вихід.
- Ресурс знаходиться всередині кожного, і його потрібно лише активувати.
Фото «Прочерку»
Матеріал створено у рамках проєкту IDEM e.V. за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини.
