Протягом усього свого існування Московія, а згодом Російська імперія, розвивалася шляхом невпинної експансії. Причому це відбувалося не через потребу в торгівлі чи видобутку корисних копалин, а радше з мотивів «щоб мати більше». Це – території, поневолені народи, зруйновані долі… Здається, Україна виявилася для Росії надто складним викликом, але чи здатний Кремль зупинитися, і в якому напрямку він рухатиметься далі?
Російська Федерація прагне відновити імперський статус. Імперія має зникнути. Війна за Україну є останнім боєм цього імперського проєкту. Ми постійно повторюємо ці чи подібні тези, отже не залишається жодного сумніву в імперській суті сусідньої держави. Слід зауважити, що до 1917 року ця країна не просто так називалась Російською імперією – ця назва пройшла крізь історію з часів правління Петра І. Радянський Союз жодним чином не заперечував свій імперський характер.
Якщо розглядати Росію як імперію, можливо, останню континентальну імперію, яка не може зникнути, постає питання: чому вона поводиться настільки дивно?
- Найбільша за площею країна світу, територія якої в неєвропейській частині залишається малонаселеною лежить у центрі уваги.
- Вже понад чотири роки тривають бої за Авдіївку та Костянтинівку, у той час як нафтодолари орієнтуються насамперед на війну.
- Росія зберігає лише кілька регіонів, досить продуктивних, щоб підтримати державу.
Можливо, це безумство пов’язане з Путіним. Однак і в 1990-х роках, коли країна була на межі фінансового колапсу, Росія за допомогою збройних сил утримувала контроль над Придністров’ям та Абхазією і не уникала кровопролиття в конфлікті з Ічкерією. Уже у 1920-х, в епоху розрухи, голоду та катастрофи, Червона Армія прагнула повернути імперські межі, а більшовицькі лідери не могли заспокоїтися доти, доки у 1940-х роках не відбулася анексія Туви. Проте на більшості анексованих територій відсутній будь-який розвиток, і навіть російські інтелектуали відзначали цю дивну імперію, що змушена витрачати ресурси на награбоване.
Росія є справді незвичайною імперією. В історії можна виділити два головні типи імперій:
- Осіла імперія — посилає війська за чужими ресурсами; приклади цих імперій простежуються від Риму до Британської імперії.
- Кочова імперія — перш за все бореться за життєвий простір і менш залежить від ресурсів, типовий приклад – Золота Орда.
Московія зазнала унікальної трансформації. Московське князівство стало осілою периферією кочової імперії, перейнявши її політичну культуру. Золота Орда почала занепадати саме тоді, коли перестала здійснювати експансію, зміщуючи акценти на власні територіальні окраїни.
Москва стала найбільш вдалим та водночас жорстоким спадкоємцем Золотої Орди. Історія цієї держави – це низка безперервної й невтомної експансії, що розпочалась із утворення Московського князівства і не припинялася ніколи. При цьому росіянам не можна стверджувати, що в їхніх інтересах розширення життєвого простору: вони не в змозі ефективно освоїти навіть європейську частину своєї країни, не кажучи вже про Сибір та Далекий Схід.
Водночас також нема підстав вважати, що Росія веде реальну боротьбу за ресурси. Усе це нагадує поведінку героя російських казок Ємелі, який прославився тим, що не покидав своєї печі. Якщо на захоплених землях виявляються родовища нафти – це чудово, країна живе на нафтовому доході і будує нові гармати та танки для подальших завоювань. Якщо ж ні – то територія все одно «дорівнює чотирьом Франціям». Все має бути великим і беззмістовним: цар-гармата, що ніколи не стріляла; цар-дзвін, що ніколи не дзвонив; цар-територія, не заселена і не освоєна.
Головна ідея полягає саме в нестримній експансії, а не в імперії як такій.
Рух заради руху стає механізмом приховування цивілізаційної немічі, нездатності створювати власне, необхідності постійного наслідування та крадіжок. Цей рух дозволяє видавати вкрадене за своє, одночасно повчаючи інших, спираючись на ілюзорний «моральний авторитет», який ґрунтується не на справжній сутності, а лише на масштабах.
Комуністична революція у Росії отримала початковий успіх саме завдяки відповідності імперським прагненням і своїй «світовості», а не просто російському націоналізму, що підтверджують численні радянські республіки в Угорщині, Баварії та інших регіонах. Сталін здолав головного теоретика «світової революції» Троцького, тому що конструктивно оцінював ресурси Радянської Росії та розумів, що вистачить сил лише на відновлення колишньої імперії під новими гаслами, але аж ніяк не на світову революцію.
Москва виявилася нездатною:
- Ефективно розвивати країни у своїй великій сфері впливу.
- Поглинати та використовувати їхні ресурси.
Після Другої світової війни радянська експансія набула надзвичайних масштабів: Центральна Європа, Китай, північ Кореї, Куба, Ангола, Мозамбік, Ефіопія. Однак, перша поразка прийшла в Афганістані. Не лише через несподівану військову невдачу, а й тому, що Москва не змогла ні розвивати свої володіння, ні повноцінно користуватися їх ресурсами. Ці землі деградували, а разом з ними деградувала і сама Росія. Причина полягала не лише у комунізмі як ідеології, а й у вантажі національних особливостей Росії.
Достатньо порівняти рівень життя та можливість самореалізації людей у колишній комуністичній Югославії Маршала Тіто із сусідніми країнами Варшавського договору, щоб зрозуміти цю різницю. Багато радянських інтелектуалів у своїй мріях прагнули навіть такого югославського соціалізму, не усвідомлюючи, що головна проблема криється у природі російської експансії, а не тільки в комуністичній ідеології.
На перший погляд, розпад Радянського Союзу мав стати уроком для росіян, але цього не сталося. Спочатку вони не усвідомили катастрофу, сприйнявши нову реальність як життя у СНД. Коли ж зрозуміли, що насправді живуть у Росії, виникло бажання відновити колишні межі СНД. Уже в перші місяці після розпаду СРСР Росія підтримала «незалежність» Придністров’я, ввела війська та «добровольців» на Кавказ. Сталися війна в Грузії, анексія Криму, воєнні дії в Україні, одночасно «русский человек» обкрадає Бучу.
Нині, після несподіваної поразки в Криму, виникає питання, чи здатні вони взагалі зупинитися?
Якщо експансія — суть їхньої унікальної та жорстокої цивілізації, що будуть робити без неї? Чи вдаватимуться до переслідувань неросійських народів, щоб ті прагнули відокремитися, створюючи нові можливості для «збирання земель»? Чи боротимуться між собою? А можливо, пригнічуватимуть розчарування, зроблять вигляд, що зрозуміли помилки, знайдуть нового лідера на зразок Путіна і готуватимуться до нової війни та подальшої експансії?
