Іранська криза: чи справді перемога Трампа на горизонті?
Президент Дональд Трамп прагне показати ситуацію з Іраном як уже завершену війну з блискучим результатом. Проте після тривалих спроб нав’язати світові власне бачення реальності, він зіткнувся з кризою, яка не піддається його контролю.
Зміна режиму чи звична гра на сцені?
Під час інтерв’ю для Fox Business у середу Трамп охарактеризував нинішнє керівництво Ірану як «новий режим», який, на його думку, «досить розсудливий, якщо порівняти з попереднім». Цей коментар став черговою спробою продемонструвати «зміну режиму» як свою перемогу. Водночас експерти підкреслюють — реальна влада, особливо у вигляді Ісламських революційних гвардійців, посилилася, а новий верховний лідер, Моджтаба Хаменеї, символізує радше продовження спадкоємності, ніж серйозні зміни.
Бехнам Бен Талеблу з Фонду захисту демократій каже:
- Тут фактично лише зміна керівництва.
- Твердження про позитивний напрямок конфлікту є необґрунтованими.
Водночас торговельний рух через Ормузьку протоку залишається далеко від нормального, а Іран не поспішає підкорятися вимогам Трампа щодо ядерної програми.
Перемога чи ілюзія?
У телевізійному виступі Трамп запевнив, що військово-морські сили Ірану, авіація й засоби протиповітряної оборони були знищені, а багато провідних діячів ліквідовані. В разі, якщо Іран не відмовиться від ядерної зброї, на його думку, «ми будемо жити з нею якийсь час, але не довго».
В реальності ж 40 днів бомбардувань силами США та Ізраїлю лише посилили вплив військових і жорстких ліній у владній структурі Тегерана. Деструктивні дії не зламали режим, а навпаки — озброїли його впевненістю у власній здатності впливати на світову торгівлю та підіймати ціни на паливо.
Великі ставки і натиск на торгівлю
Президент, для якого погрози стали традиційним інструментом, схоже, намагається розшукати реальний важіль впливу на Іранський режим. Успіх блокади іранських портів залежить від того, наскільки США та їхні союзники зможуть протистояти контрмірам ультиматумів Ірану, що погрожує ускладнити торгівлю в Перській затоці.
Мона Якоб’ян, колишня посадовиця Держдепартаменту та експертка з Близького Сходу, навела цікаве порівняння:
- Успіх Трампа з союзниками будувався на загрозах тарифами.
- Але війна з Іраном — не сфера, де можна вплинути одним підписом.
Переговори без єдиного формату
Віце-президент Дж. Д. Ванс минулого тижня провів тривалі переговори з іранськими чиновниками у Пакистані, але угоду так і не було укладено. Ванс повідомив, що американська сторона готова до триваючих перемовин, адже опоненти «хотіли домовитися».
Однак Іран використовує вигоду від ситуації: зростання цін на газ і внутрішньополітичні виклики у США створюють для Тегерана додаткові важелі впливу. Лідери Ірану можуть вимагати поступок не лише у ядерному питанні, а й щодо управління Ормузькою протокою.
Чого очікувати від іранських переговорників?
Нейт Свенсон, колишній чиновник із команди Трампа, який залишився у Атлантичній раді, вважає:
- Іран не здасться просто так, так само як і на полі бою.
- Змусити значущі зміни у системі, яка вважає себе переможцем, буде вкрай складно.
- Очікуються швидше дрібні, прагматичні угоди заради взаємної вигоди.
Він також попереджає про помилкові очікування стосовно «поміркованих» фігур, таких як Мохаммад Бакер Галібаф, спікер парламенту. Без єдиного центру влади всі офіційні особи змушені демонструвати суворі погляди та підтримку жорсткої лінії.
Іран сьогодні — це не просто політична шахівниця, це складна система, якою складно керувати за допомогою погроз і ультиматумів. Військовий тиск лише загострив боротьбу всередині країни, а дипломатія потребує терпіння та тонкого підходу. Переговори тривають, а питання контролю над Ормузькою протокою і безпекою в регіоні залишаються найболючішими для всіх сторін.
