Китай вдало маневрував між США, Іраном та країнами Перської затоки, уникаючи жорсткої позиції в конфлікті. Наприкінці лютого початок військових ударів США і Ізраїлю по Ірану становив загрозу для Пекіна втратити ще одного союзника, подібно до недавніх подій із Венесуелою. Про це повідомляє «Главком» із посиланням на матеріал CNN.
За чотири місяці ситуація докорінно змінилася: Тегеран і Вашингтон уклали тимчасову угоду, іранський уряд зберіг стабільність, а конфлікт засвідчив обмеженість американського глобального впливу. Водночас дипломатичні позиції Китаю значно посилилися. Пекін не тільки зумів подолати викликану війною масштабну енергетичну кризу, використовуючи стратегічні нафтові резерви й активно впроваджуючи зелені технології та електромобілі, а й домігся дипломатичних успіхів. Він приймав високопосадовців, позиціонуючись як провідний прихильник мирного врегулювання.
Міністерство закордонних справ КНР уже відзначило підписання меморандуму про взаєморозуміння, який відкриває 60-денний переговорний період, підтвердивши готовність до участі у стабілізації ситуації на Близькому Сході.
Речник зовнішньополітичного відомства Лінь Цзянь, хоч і не підтвердив безпосередню причетність Пекіна до підготовки угоди, наголосив на тривалих зусиллях Китаю, зокрема на апробованому в квітні мирному плані з чотирьох пунктів, запропонованому лідером Сі Цзіньпіном.
Минулого місяця Пекін відвідав Дональд Трамп з дружнім візитом, а нещодавно там побували міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі та представники Пакистану. Президент США Дональд Трамп на пресконференції G7 в Евіан-ле-Бен також оцінив позицію Китаю в ході війни. Він висловив особисту подяку Сі Цзіньпіну за збереження нейтралітету та утримання китайського флоту від прориву американської морської блокади іранських портів, припустивши, що голова КНР допоміг у врегулюванні кризи.
Водночас Пекін обрав тонку дипломатичну лінію: засуджуючи атаки США та Ізраїлю, продовжуючи купувати іранську нафту в обхід санкцій, він уникнув ролі офіційного гаранта безпеки, якої прагнув Тегеран. Головний дипломат КНР Ван І у розмові з Арагчі зосередив увагу лише на необхідності контролю судноплавства в Ормузькій протоці та наголосив на важливості дотримання зобов’язань після встановлення миру.
Китайські аналітики й політологи зараз активно аналізують наслідки цього конфлікту для Сполучених Штатів, порівнюючи його з потенційним «Суецьким моментом» для американської наддержави. Це порівняння пов’язують із втратою Великою Британією контролю над Суецьким каналом у 1950-х роках, що стало початком її зниження. Директор Центру близькосхідних досліджень Університету Фуданя Сунь Деган у матеріалі для Global Times підкреслив, що цей конфлікт руйнує міф про безмежну військову могутність США і виявляє помітні тріщини у глобальній системі союзів через відсутність підтримки від ключових партнерів.
Політичний оглядач Ху Сіцзінь у соціальній мережі Weibo відзначив, що, хоча Китай не претендує на статус головного переможця у цій далекій війні, вона чітко демонструє ефективність китайського стратегічного планування та привабливість його моделі розвитку. На думку експерта, цей конфлікт суттєво послабив спроможність США стримувати Китай у питанні Тайваню, оскільки виявив виснаження американських запасів боєприпасів та неспроможність Вашингтона мобілізувати західну коаліцію проти ізольованого супротивника. Це ставить під сумнів здатність США переконати європейські країни виступати проти КНР.
Попри очевидне прагнення Пекіна до завершення американського домінування та переходу до багатополярного світу, китайське керівництво дотримувалося виваженої позиції, балансуючи між власними інтересами і уникаючи прямого втручання у конфлікт. За даними американської сторони, китайські компанії сприяли закупівлям озброєнь Іраном, хоча офіційний Пекін заперечує будь-які поставки зброї у зони бойових дій. Одночасно Китай наполегливо заохочував Тегеран до дипломатичних діалогів із США та активно вів консультації з країнами Перської затоки, які постраждали внаслідок іранських нападів.
Аналітики підкреслюють такі ключові моменти:
– Навіть у випадку зниження американського впливу, Китай не автоматично займе місце США;
– КНР не прагне стати наддержавою на зразок Сполучених Штатів;
– США залишаються найвпливовішою силою на Близькому Сході, але їхнє лідерство відтепер матиме значно вищу ціну у фінансовому, військовому та репутаційному аспектах;
– Це робить китайську дипломатичну концепцію, засновану на принципах суверенітету та невтручання, більш привабливою для міжнародної спільноти;
– Остаточний авторитет Пекіна залежатиме від його здатності пропонувати реальні рішення для забезпечення енергетичної стабільності та зниження напруженості.
Наостанок відзначимо, що президент США Дональд Трамп в інтерв’ю Axios підкреслив наявність дуже добрих стосунків із лідером КНР Сі Цзіньпіном, назвавши його одним із найвидатніших світових лідерів. Американський президент подякував главі Китаю за те, що той, на його особисту прохання, утримався від втручання в ситуацію навколо Ірану. Трамп зазначив, що саме він звернувся з таким проханням до Сі Цзіньпіна, який продемонстрував силу та серйозність, утримавшись від дій.
Раніше повідомлялося, що під час травневого саміту в Пекіні Дональд Трамп особисто звернувся до Сі Цзіньпіна з проханням вплинути на Володимира Путіна та повернути його до переговорів із Володимиром Зеленським. За даними джерел South China Morning Post, 14 травня на зустрічі в Пекіні Трамп повідомив Сі Цзіньпіну, що переговорний процес між Росією та Україною зайшов у глухий кут. У зв’язку з цим він попросив Китай скористатися своїм впливом на Москву, щоб змусити Путіна повернутися за стіл переговорів із українським керівником.
