Життя на повну котушку: Як японська прем’єрка Санае Такачі балансує роботу, дім і суспільні стереотипи
Прем’єр-міністр Такачі розкриває свій насичений розпорядок дня
Санае Такачі, перша в історії Японії жінка на посаді прем’єр-міністра, нещодавно на засіданні парламенту розповіла про свій надзвичайно завантажений розклад. Серед запитань, що вона отримала, були питання і про бюджет, і політичні інтриги, і тиск, спричинений міжнародними викликами. Але найбільше уваги привернув її коментар, присвячений часу, який вона витрачає на особистий догляд.
Вона зізналася, що щодня витрачає до трьох годин на макіяж, ванну, приготування їжі та інші домашні справи — значно більше, ніж попередні чоловіки-прем’єри. Через це часу на спокійний роздуми в неї практично немає.
Такачі зазначила:
- Час на тишу та зосередження — справжній виклик.
- Вона вважає, що додаткові 3-4 години, які їй доводиться витрачати на домашні справи, відрізняють її від чоловічих колег.
Реакція суспільства: підтримка і критика
Висловлювання прем’єрки викликали справжню дискусію в японському суспільстві. З одного боку, дехто підтримує її чесність і вважає, що вона відкрила очі на те, скільки додаткової роботи женесяться жінки, особливо на тлі традиційних домашніх обов’язків.
Наприклад, консервативна журналістка Котое Хашімото заявила:
- «Чи вона повинна приходити до парламенту без макіяжу? Це нонсенс!»
З іншого боку, опозиційні політики відзначили, що Такачі посилює гендерні стереотипи, замість того, щоб їх викорінювати. Сенатор Йошіко Кіра, зокрема, підкреслила:
- «Говорити про такі очікування щодо вигляду як про непорушний порядок речей — це відкинення прогресу у правах жінок.»
Важкий графік і прагнення до рівності
За даними дослідження NXJI Research, прем’єр-міністри Японії проводять до семи годин на день, відповідаючи на питання депутатів парламенту. В середньому вони беруть участь у засіданнях близько 72 днів на рік, що явно перевищує аналогічні показники у Британії (50 днів) чи Німеччині (13 днів).
Такачі описує свій режим так:
- Спить всього 0–3 години на добу.
- Привозить додому купу документації, що потребує опрацювання.
- Має команду помічників, які лише звикають до того, що вона — жінка.
Вона пожартувала, що її команда досі не звикла планувати час на макіяж перед ефіром, бо більшість попередніх прем’єрів були чоловіками.
Традиційні цінності в сучасній політиці
Пані Такачі відкрито підтримує традиції: вона піклується про хворого чоловіка, готує їжу і прибирає в офіційній резиденції. Це — контраст до багатьох західних політиків, які мають цілу армію помічників.
За словами її чоловіка, Таку Ямамото, в резиденції:
- Прибиральниця буває лише раз на тиждень.
- Кухаря немає, іноді замовляють піцу з доставкою, що проходить через строгий контроль безпеки.
Японія — країна, де наймати домогосподарок вважається виключно рідкістю: лише близько 2% сімей мають таку допомогу.
Культура вигляду та невидимий тягар жінок
Культура Японії суворо регламентує зовнішній вигляд через поняття «мідашинамі» — дотримання належного вигляду на публіці. Це включає в себе:
- Нанесення помірного макіяжу.
- Носіння взуття на підборах.
- Заборону на надто короткі або відкриті наряди.
У школах й на роботах регулярно перевіряють, щоб дівчата мали охайний вигляд, а жінки — суворо дотримувалися цих правил.
Так, губернаторка Токіо Юріко Коіке навіть вибачалася через те, що забула нафарбувати губи на пресконференції. А в одному з ефірів телеведуча NHK після землетрусу вийшла в ефір практично без макіяжу і в окулярах, що спричинило справжнє обговорення по всій країні.
Різні думки звичайних жінок
Опитування біля токійського метро показали суперечливі реакції серед жінок:
- Ріна Сумі, 22 роки, працює в кафе та вважає, що заяви Такачі застарілі і не пасують сучасному світу.
- Міка Окадо, 27 років, медсестра, проводить близько години на підготовку кожного дня, включаючи пакування обіду. Вона захоплюється відкритістю прем’єрки.
Враження Міки:
"Її відвертість — як ковток свіжого повітря. Вона не вивіряє кожне слово — це надає їй людяності."
Прем’єрка, політична реальність та суспільні очікування
Санае Такачі прорвалася крізь суворо чоловічу політичну систему Японії, але залишається консерватором. Вона підтримує законодавство, що зберігає патріархальні традиції — наприклад, чоловічу лінію спадкування трону та обов’язкову спільну прізвищеву норму для подружжя.
Її нерідко критикують за:
- Сексуалізовану увагу журналістів до її вбрання, зачіски та макіяжу.
- Посилення стану, що жінки мають підлаштовуватися під жорсткі соціальні рамки.
Цей парадокс яскраво проявляється у публічному сприйнятті сучасного жіночого лідерства.
Такий портрет прем’єрки, її щоденні турботи та виклики ілюструють глибоку суперечність між традиційним і сучасним у японському суспільстві, а також викликають дискусії про роль жінок у політиці та суспільстві загалом.
