Американська блокада Ірану: енергетична війна на межі світової кризи
Що відбувається у Перській затоці?
Понад шість тижнів триває конфлікт між США та Іраном, який поки що не має логічного завершення. Президент США Дональд Трамп звернувся до знайомого інструменту — нафтової блокади. Мета полягає у повній ізоляції Ірану від світової торгівлі, позбавленні країни критично важливого імпорту та прибутків від експорту нафти — основного джерела доходів іранського уряду.
Ця стратегія вже була застосована раніше проти Венесуели та Куби. З понеділка блокада почала діяти в районі Ормузської протоки — ключового морського шляху для транзиту нафти.
Ризики та загрози блокади
Водночас така операція несе великі ризики не лише для Ірану, а й для світової економіки та стабільності енергетичних постачань у короткостроковій перспективі. Навіть США, як провідний виробник нафти, стикаються з викликами, адже американські споживачі і бізнеси мусять платити світові ціни на більшість товарів.
Іран уже показав, що готовий і здатний атакувати судна в регіоні, а в понеділок навіть погрожував посилити свої атаки по всьому Перській затоці. Це ускладнює відновлення інфраструктури і повернення видобутку нафти до доконфліктного рівня.
Експертна думка: Передбачення та погрози
Аналітики RBC Capital Markets зазначають, що блокада Ірану може стати значно складнішою, ніж подібні дії, вжиті щодо Венесуели. Вони очікують збільшення атак на енергетичні об’єкти регіону.
Відповідно до Fatih Birol, виконавчого директора Міжнародного енергетичного агентства, понад 80 енергетичних об’єктів у затоці зазнали пошкоджень, близько третини з яких — серйозні. Відновлення виробництва може зайняти до двох років.
Для порівняння, приблизно 20% світового видобутку нафти і значна частина природного газу транспортуються через Ормузську протоку — регіон, де Іран фактично блокує більшість суден загрозою атаки.
Точка зору прихильників блокади
Деякі експерти підтримують дії Трампа, вважаючи, що блокада — це крок для зміни правил гри.
- Іран уже завдав значної економічної шкоди, перекривши доступ до енергетичних ресурсів затоки.
- Водночас він продовжує експортувати значні обсяги нафти та палива через затоку, тоді як сусіди змушені скорочувати поставки.
Клейтон Сейгл з Центру стратегічних та міжнародних досліджень наголошує: “Потрібно знайти вихід із цієї кризи. Тиск на Іран посилиться, якщо країна не зможе експортувати нафту та отримувати прибутки від цього.”
Невідомі та геополітичні складнощі
Залишається багато питань щодо самої блокади і її впливу на крихке двотижневе припинення вогню між Іраном і США. Важливими стануть деталі щодо місць і способів перехоплення суден із іранською приналежністю.
Поки що підтримка цієї операції від американських союзників лишається малоймовірною, що додає складнощів у реалізації блокади.
Як реагує ринок і чому варто хвилюватися?
Трейдери на ринку нафти переважно не панікують через новини про блокаду та провал переговорів на вихідних. Ціна нафти тримається трохи нижче позначки у 100 доларів за барель, злегка перевищуючи рівні до початку переговорів.
Сполучені Штати, на відміну від багатьох інших країн, не відчувають гострої нестачі пального. Проте бензин, дизель та авіаційне паливо значно подорожчали від часу початку конфлікту 28 лютого.
- Нафта та нафтопродукти продаються на світовому ринку, тому зникнення пропозиції десь піднімає ціни повсюди.
- Навіть президент США Дональд Трамп визнає, що різкого зниження цін на паливо найближчим часом очікувати не варто.
Ринок природного газу: контрасти та реалії
Ринки природного газу працюють інакше через складності транспортування цього безбарвного палива. Газ, який використовується для опалення й виробництва електроенергії, сьогодні в США дешевший, ніж на початку війни. У свою чергу, в Азії та Європі, які імпортують більші обсяги, ціни злетіли.
Fatih Birol не приховує: “Вплине на всіх, але рівень впливу буде різним.”
Що чекає Іран у разі повного відрізання?
За оцінками Міада Малекі, старшого експерта в американо-іранській сфері, Іран за два тижні чи трохи більше може вичерпати свої запаси нафти для зберігання.
Це не лише відключить важливе джерело доходу, а й змусить країну закривати нафтові свердловини, як це зробили сусіди по затоці.
Міад зазначає: “Немає кращого способу збільшити тиск на іранський режим.” Він раніше працював над санкційною політикою в Міністерстві фінансів США.
Чи вистачить цього, щоб примусити Іран покинути контроль над Ормузською протокою — питання відкрите. Багато хто сумнівається, що судноплавство повернеться до вільного режиму, який існував до війни.
За словами Клейтона Сейгла: “Пасту не повернеш назад у тюбик.”
