«На війні не існує сірих буднів. Якщо в мирному житті день може минути так, що нічого особливого й не залишиться в пам’яті, то на війні кожен прожитий день заслуговує на окрему книгу — не просто спогади», — так описує службу головний сержант 118-ої окремої механізованої бригади з позивним «Братан».
Він — уродженець Чернігівської області, який пройшов крізь окупацію свого краю. У перші дні масштабного вторгнення він став свідком російської військової колони на під’їзді до Чернігова.
Зі слів бійця, це була піхота, озброєна бронетехнікою. Українських військових ретельно перевірили, однак відпустили. Проте Чернігів на той час вже був частково оточений.
У 2022 році, після звільнення з окупації, «Братан» одразу звернувся до військкомату. Тоді було сформовано новий 31-й окремий батальйон, згодом — 118-ту окрему механізовану бригаду. Спочатку він служив стрільцем, потім — водієм, а згодом старшим техніком роти. У бойових завданнях брали участь усі, незалежно від посад. Головний сержант особливо згадує запеклі бої за Роботине та Малу Токмачку.
Особливість кожного бойового виходу, переконує «Братан», полягає у його неповторності. Там, де можна найшвидше загинути, ідеш із повною віддачею. Він пригадує ситуацію 2023 року, коли ще було можливо дістатися до позицій автомобілем:
– Машина доставила їх на позицію.
– Разом із побратимом Вадіком вони виходили за водою і їжею.
– В цей час почався обстріл із реактивних систем «Град».
– Після ближніх вибухів у 70 метрах від нього, Вадіка поранило в ногу осколком.
– «Братан» наклав турнікет і відтягнув товариша у безпечніше місце.
– Вони виконали завдання, взяли необхідне і, хоча були налякані, навіть сміялися — це їхнє «життєве».
Після численних бойових виходів головний сержант відчув значну моральну втому. Тож у середині літа 2024 року прийняв рішення звільнитися з лав Збройних сил. Він мав на це законні підстави, адже є батьком чотирьох неповнолітніх дітей. Проте перебування у цивільному житті тривало недовго — лише десять місяців, і у травні 2025 року він повернувся у свій підрозділ.
«Важко, перебуваючи в цивільному житті, дзвонити хлопцям і знати, що війна триває, ходити на роботу і вечорами спати в ліжку. Це не просто. Люди ховаються, ТЦК їх лякає, щось ще лякає… Їм зручніше залишатись удома. Я живу в невеликому райцентрі, де працюють ресторани, люди відпочивають, святкують дні народження, — що вони собі думають? На мою думку, це трохи неправильно», — ділиться думками боєць.
Коли його запитали, чи дратує його така ситуація, він відповів чесно і без вагань: «Звичайно, дуже».
Щодо змін, що відбулися за час його відсутності, «Братан» зазначив, що все кардинально змінилося:
1. Якщо раніше фронтова війна була війною піхоти та артилерії, то нині понад 90% бойових дій ведеться за допомогою дронів.
2. Солдати стали радше доповненням до технологічного оснащення.
3. Війна неминуче завершиться перемир’ям, адже фізично знищити Росію чи Україну неможливо.
4. Сучасне протистояння залежить від забезпечення дронами та комплектуючими — це вкрай складний процес.
«Навіть якщо якийсь виробник передасть умовно 100 дронів, робота на цьому не закінчується: потрібно купити для них безліч запчастин, перепрошити техніку. Більше того, дронерським підрозділам потрібні генератори, бензин, антени, і значну частину цього доводиться купувати за власні кошти військових», — пояснює головний сержант.
Попри всі труднощі на фронті, він жодного разу не пошкодував про повернення на службу. На даний момент він відповідає за підготовку новобранців, їхній морально-психологічний стан, а також базову загально-військову підготовку. Водночас визнає, що не все у війську відбувається так, як прописано у підручниках.
Його методика полягає у тому, щоб:
– Викидати з голови солдатів думку, що вони прийшли помирати.
– В першу чергу донести, що вони потрапили до потужної і справної бригади.
– Підкреслити, що тут діє ефективне керівництво з бойовим досвідом.
Він неодноразово ставив собі запитання, чи залишиться у війську після завершення війни, проте відповіді поки не має. Зараз одне він знає напевне: війна — це постійний рух і динамізм, яких неможливо знайти у звичайному цивільному житті. Тут, на війні, немає місця «сірих буднів».
