Як спалах Еболи змінив ремесло столярів у Конго
Життя серед пилу та звуків пилки
У самому серці Демократичної Республіки Конго, на вулицях Буніа, столяр Джо Лімаё працює над виготовленням чергової труни. Щоденне життя тут не припиняється — звук пилки та запах свіжоспиляного дерева заповнюють повітря. Від початку спалаху вірусу Ебола у травні кількість замовлень на труни зросла в рази.
Було помічено, що на вулицях міста пропонує свої послуги понад десяток столярних майстерень, які здебільшого зосереджені саме на виготовленні трун.
Зростання попиту на труни: цифри говорять самі за себе
Як розповідає пан Лімаё, до спалаху він продавав близько 15 трун на місяць. Зараз цей показник вищий у п’ять разів — приблизно 80 замовлень. Частково це пов’язано з контрактом на постачання, який він отримав від одного моргу.
Інші майстри теж відзначають збільшення обсягів продажів, хоча й із меншими цифрами. Усі говорять про суттєвий підйом у діловій активності, що пов’язаний з епідемією.
Виробництво та постачання матеріалів
Щоб виконати ці замовлення, пан Лімаё кілька разів на тиждень їздить на скутері до лісопилки на іншому боці міста, де купує деревину. Її доставляють вантажівкою, після чого він зі своїми помічниками розпилює і обробляє планки за допомогою електроінструментів.
Життя міста в умовах лиха
Хоча місто охоплене спалахом Еболи, його вулиці не порожніють. Майстерні та різноманітні дрібні бізнеси продовжують працювати. Навіть університет нещодавно відзначив випуск студентів, демонструючи, що життя триває незважаючи на кризу.
Початок епідемії супроводжувався збільшенням кількості трун, які виставляли для огляду — це було пов’язано зі стрімким зростанням смертності. На сьогоднішній день, за даними уряду Конго, зареєстровано понад 6 тисяч підтверджених випадків і майже 3 тисячі смертей.
Особливості роботи з клієнтами
Більшість покупців трун діють спонтанно, часто приймаючи рішення вже в день смерті близької людини. Пан Лімаё зазначає, що зустрічі з клієнтами зазвичай швидкі — люди приїжджають на мотоциклах і обирають труну швидко, керуючись найчастіше ціною.
Роль трун у боротьбі з Еболою
Деякі столярі вважають, що їхня праця — це важливий соціальний сервіс у часи кризи. Водночас, вірус поставив їх у центр непростої дискусії про безпеку поховань, адже тіла померлих залишаються інфекційними.
У Конго існує традиція доторкатися до тіла покійного перед похованням, що створює ризики для родини. Медики наполягають на безпечному похованні, яке критично важливе для припинення поширення вірусу.
Інструменти та підтримка гуманітарних організацій
Допомогу у цій справі надають організації, такі як Міжнародна Федерація Червоного Хреста, які забезпечують спеціальні мішки для безпечного транспортування тіл. Важливо, щоб працівники гуманітарних служб могли розповісти сім’ям про небезпеку відкривання трун.
Історія однієї сім’ї
Не так давно двоє чоловіків придбали труну для 27-річної Аймеранс Катунгу, яка померла у лікарні Буніа. Вибрали білу труну з імітацією золотих прикрас — одну з найдоступніших моделей. Труна мала темне скло, через яке родичі могли побачити тіло без відкривання.
Поховання відбулося безпечно, і навіть незважаючи на погрози деяких молодих чоловіків із натовпу, труна залишилася закритою, запобігаючи можливому зараженню.
Вартість та бажання зробити останню подорож гідною
За словами Фелікса Музинги, який керує майстернею Chez Felix, продажі трун зросли на 50% від початку спалаху. Його майстерня не має офіційного контракту, але попит перевищує всі очікування.
Навіть найдешевші труни з місцевої деревини коштують кілька сотень доларів, що є великим фінансовим навантаженням для переважної більшості сімей. Проте немає майже жодної родини, яка б не відчула потребу в такій покупці.
Прагнення до краси попри біду
- Багато навіть небагатих людей хочуть розкішну труну.
- Вони прагнуть, щоб останній шлях був гідним і красивим.
- Для багатьох це спосіб вшанувати пам’ять близької людини.
За словами пана Музинги, “даже якщо хтось бідний, він хоче ошатну труну — це останній шлях”.
