На фоні нових зусиль США відновити переговори між Києвом і Москвою західна преса намагається відповісти на фундаментальне питання: чому війну, яка приносить значні втрати обом сторонам і все більше зачіпає інтереси інших держав, досі не вдалося припинити?
### «Усі прагнуть завершити війну, але не можуть дійти згоди щодо механізмів»
Професор міжнародних відносин Гарвардського університету Стівен М. Волт у статті для Foreign Policy підкреслює, що за роки конфлікту практично всі його учасники допустили певні помилки:
– Володимир Путін очікував швидкого завершення війни за кілька днів.
– Адміністрація Джо Байдена переоцінювала ефективність санкцій.
– Українське керівництво помилилося з організацією літнього контрнаступу 2023 року.
– Дональд Трамп, своєю чергою, радив Володимиру Зеленському, що у нього “не ті карти”, і наполягав на згоді Києва на несприятливу угоду.
Водночас підтримка Європи, інновації у військовій сфері та непохитний опір українського народу дозволили Києву змінити хід подій на фронті. Однак, за словами Волта, із наближенням зими перевага знову схиляється на бік Москви.
Військовий аналітик висловлює думку, що Росія та Україна перебувають у «болючому глухому куті», у якому жодна зі сторін не здатна нав’язати іншій свою волю, але обидві продовжують зазнавати значних втрат. Для України це особливо критично через:
– Менші території,
– Обмежене населення,
– Обмежені військово-промислові ресурси.
Водночас зовнішня підтримка і рішучість боронити рідну землю дали змогу Києву протриматися довше, ніж припускали численні експерти.
Волт також акцентує увагу на характерних рисах затяжних конфліктів:
– Розробка нової, більш смертоносної зброї;
– Розширення кола цілей бойових дій;
– Заглиблення втручання третіх країн.
Одні держави беруть участь безпосередньо — наприклад, північнокорейські військові, що воюють на боці Росії. Інші підтримують опосередковано — фінансово, військово чи розвідувальними даними, як це роблять США та Європейський Союз, підтримуючи Україну.
Окремо варто згадати російські атаки в «сірій зоні» проти європейських країн, які, за оцінкою автора, мають на меті змусити Європу припинити підтримку України, що також розглядається як форма ескалації.
Насправді ж, на думку автора Foreign Policy, продовження війни вже не задовольняє інтереси практично нікого:
– Чим довше тривають бойові дії, тим більшими є втрати України і гіршими — її довгострокові перспективи, зокрема можливість повернення окупованих територій.
– Росія теж сплачує високу ціну, ризикує ослабнути та дедалі більше залежати від Китаю.
– Європа витрачає дедалі більші кошти на підтримку України.
– США стикаються з економічними і політичними наслідками війни.
Водночас затягування конфлікту, за оцінкою Волта, найвигідніше Китаю, адже війна відволікає увагу США та Європи, зберігає напруженість між Заходом і Москвою і формує політичний ресурс для деяких ультраправих популістських рухів.
Тож актуальним залишається головне питання: якщо завершення війни є спільним інтересом численних сторін, то чому досі не вдалося створити дієвий механізм її припинення?
### Вашингтон між двома помилками
Волт вважає, що США мають найбільші можливості для посередництва в цьому конфлікті. Американський уряд може використати такі інструменти впливу:
1. Військова допомога Україні,
2. Економічна підтримка,
3. Санкції проти Росії.
Проте, на думку автора Foreign Policy, американська політична лінія була непослідовною:
– За президентства Джо Байдена Вашингтон переважно підтримував Київ.
– За Дональда Трампа тиск переважно зміщувався проти України.
Волт пропонує стратегічний підхід, який полягає у наступному:
– Значно обмежити спроможність Росії продовжувати війну,
– Водночас укріпити оборонну підтримку України,
– Не наполягати на включенні України до НАТО в найближчому майбутньому,
– Зберегти перспективу членства у ЄС,
– Забезпечити Україні право мати достатньо потужні Збройні Сили для стримування подальшої агресії,
– Питання визначення конкретної лінії кордону має стати предметом переговорів.
Втім, сам Волт визнає, що реалізація такої угоди може бути далекою від реалістичності.
### Чи справді Кремлю потрібен Донбас?
Позиція Atlantic Council суттєво відрізняється від погляду Волта. Редактор UkraineAlert Пітер Дікінсон зазначає, що головна складність полягає у неоднаковому розумінні предмету переговорів сторонами:
– Для Вашингтона це, перш за все, питання території, яку Україна готова поступитися заради припинення війни.
– Для Кремля, як стверджує автор Atlantic Council, йдеться про кардинально більше — про майбутнє української державності та її вектор на Захід.
Відтак навіть значні територіальні поступки можуть не означати для Москви остаточне рішення.
Володимир Зеленський у виступі в ООН заявив, що Путін «дасть зрозуміти світу: навіть Донецької області йому недостатньо, він прагне більше українських міст, у тому числі Одесу, Харків, Дніпро та інші». В інтерв’ю CBC News Зеленський також висловив думку, що «Путіну не потрібні додаткові кілометри. Йому потрібна Україна. Він хоче, щоб Україна була частиною Росії».
Актуальні дані з фронту підсилюють цю дискусію, озвучуючи ціну подальшого продовження війни. За інформацією Генерального штабу Збройних Сил України, 27 вересня російські сили, за оцінками української сторони, втратили близько 2090 військовослужбовців. Міністерство оборони України відзначило це як найбільші добові втрати російської армії за цей період. Також британська розвідка, надана через британське Міноборони, підтверджує рекордний рівень втрат.
### Сигнал Москві від Вашингтона
Важливим у контексті нинішньої дипломатії є епізод, висвітлений німецьким виданням FAZ.NET. Міністр закордонних справ Німеччини Йоганн Вадефуль уперше з початку повномасштабного вторгнення провів зустріч із Сергієм Лавровим у Нью-Йорку. Розмова тривала близько 20 хвилин.
За інформацією видання, Вадефуль закликав Москву «змінити небезпечний шлях ескалації по відношенню до Німеччини, Європи та НАТО» і наголосив, що російські гібридні атаки не зможуть зламати рішучість Німеччини у підтримці України.
Ще більш важливий сигнал, за даними F.A.Z., надійшов із Вашингтона. Високопоставлений дипломат, ознайомлений з інформацією, яку ЦРУ передало західним партнерам після візиту директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви, повідомив, що метою поїздки було донести до російської сторони американську оцінку:
– Росія програє війну.
Це стосується не лише фронтових подій, скільки стану економіки. За словами джерела, російська економіка врешті-решт може зазнати краху, подібно до падіння Радянського Союзу в кінці Холодної війни.
Одночасно Москві було дано зрозуміти, що американська політика щодо України надалі формуватиметься виходячи з цієї оцінки. Іншими словами, Путін не повинен розраховувати, що в якийсь момент Дональд Трамп просто припинить підтримку Володимира Зеленського.
Поки дипломатія шукає компромісні рішення, головне питання переговорів залишається актуальним: як переконати Москву, що подальше продовження війни менш вигідне, ніж погодження на мирні домовленості?
