У понеділок, через три дні після початку війни, чоловіки в Тегерані спостерігали зі схилу пагорба, як після вибуху здіймався стовп диму (фото: Getty Images).
Коли тиждень тому Хамід почув новину про смерть Верховного лідера Ірану, аятоли Алі Хаменеї, він відчув прилив ейфорії і вийшов разом із дружиною та донькою на вулиці Тегерана, щоб відсвяткувати цю подію.
Це є переклад статті кореспондентки BBC з міжнародної політики Керолайн Гоулі. Оригінал матеріалу доступний на сайті BBC.
Протягом кількох наступних днів, поки американські та ізраїльські авіаудари вражали будівлі по всій столиці, родина виходила на дах свого будинку, щоб спостерігати за авіаударом, радіючи кожного разу, коли ціль режиму потрапляла під вогонь.
Як зазначив Хамід, з яким BBC підтримувала зв’язок через його двоюрідну сестру у Великій Британії:
– «Спробуйте знайти будь-яке інше місце на цій планеті, де б святкували напади на власну країну.
– Але зараз у нас є надія, що режим впаде найближчим часом. Ми відчуваємо щастя».
Історія Хаміда – не поодинока. Разом з колегами з Перської служби BBC ми поспілкувалися з іранцями як на території країни, так і за її межами, аби розібратися, яке значення має тиждень війни для майбутнього країни та регіону загалом.
Перська служба BBC News охоплює 24 мільйони людей по всьому світу, переважна більшість з яких проживає в Ірані. Хоча іранська влада систематично блокує доступ до BBC та регулярно глушить сигнал.
У країні з населенням близько 90 мільйонів осіб, що піддається бомбардуванням і перебуває під контролем тоталітарного режиму з жорсткими обмеженнями інтернету, оцінити реальні настрої населення доволі складно.
Жителі Тегерана отримують попередження:
– “Якщо ви продовжите користуватися Інтернетом найближчими днями, ваш доступ буде заблоковано, а ви притягнуті до судової відповідальності”.
Режим щоденно підтримує атмосферу страху, а будь-які критичні голоси бояться розкривати своє ім’я через можливі наслідки для себе чи рідних.
Проте через тиждень після початку бойових дій настрої серед населення різняться:
– Одні продовжують святкувати кожен удар по владних структурах,
– інші ж посилено переживають, сумніваючись у мотивах і кінцевих цілях конфлікту.
Алі, співрозмовник BBC, вважає:
– «Мета цієї війни не свобода та демократія для іранського народу.
– Вона служить геополітичним інтересам Ізраїлю, США та арабських країн регіону».
Мохаммед, віком понад 30 років, який проживає у Тегерані, висловлює бажання укласти угоду між США та Іраном, аби уникнути війни.
– «Глибоко в душі я завжди сподівався на мирне вирішення», – зазначив він.
Він очікував, що смерть Хаменеї викличе в нього певні почуття, але в підсумку «нічого не відчув». Наразі його охоплює розпач щодо майбутнього; його лякають численні блокпости влади по країні й авіаудари з неба.
Інші ж іранці описують змішане почуття страху, стресу та водночас надії.
За словами однієї з жінок, аби по-справжньому зрозуміти всю складність емоцій, які переживають іранці сьогодні, необхідно прожити 40 років у країні. Вона зауважила:
– «Ми сміємося і радіємо, коли режим отримує удари, але коли гинуть діти, а руйнується інфраструктура, ми серйозно хвилюємося за майбутнє нашої держави».
Хоча в Ірані немає офіційних опитувань громадської думки, більшість населення, здається, відчуває огиду до режиму, що завдав країні неописуваних страждань.
Режим має значну групу відданих прихильників. Однак його опоненти розділилися на дві основні категорії:
– Ті, хто підтримує США та Ізраїль,
– і ті, хто відчуває до них глибоку недовіру.
За словами Саїда:
– «Уряд Трампа – це брехня від початку до кінця. У них не було жодних причин атакувати Іран, окрім бажання Ізраїлю».
Варто зазначити, що Іран є військовим союзником Росії. Протягом чотирьох років війни в Україні Іран постачає Росії безпілотні апарати («шахеди») та інші військові технології, якими російські війська щодня наносять удари по території України, ведучи до численних жертв і руйнувань.
Попри заяви офіційного режиму, голоси його прихильників звучать значно рідше.
Зворотні свідчення надходять і від найпотерпіших – батьків дітей, які загинули 28 лютого внаслідок авіаудару по початковій школі в південному місті Мінаб. Це була найкривавіша атака війни на сьогодні.
Водночас кілька іранців розповіли журналістам BBC, що після 47 років існування Ісламської Республіки вони так відчайдушно прагнуть її кінця, що бачать нинішній конфлікт як єдину надію на визволення.
Кузіна Хаміда, яка нині проживає у Великій Британії, належить до кількох мільйонів іранців у вигнанні. Вона описала суперечливі почуття багатьох співвітчизників, коли минулої суботи США і Ізраїль завдали перші авіаудари:
– «Я ненавиджу війну. Не хочу, щоб будь-хто, особливо невинні люди, страждали чи загинули незалежно від їхнього боку. Але я нестримно радію, почувши новини про нічні атаки».
– «Розумію, це звучить суперечливо і божевільно, але це правда. Ідея, що мрія про свободу від жорстоких аятол нарешті може реалізуватися, наповнює мене неймовірною радістю».
Наприкінці тижня BBC попросила її допомогти зв’язатися з Хамідом, але це виявилося неможливим.
Вона також додала:
– «Будь ласка, не засуджуйте мене, але я думаю, що авіаудари мають тривати далі. Вони повинні завершити розпочату справу».
За словами Хаміда, удари здебільшого спрямовані проти «поганих» людей.
Проте з’являються й повідомлення про значну кількість жертв серед цивільного населення, у тому числі багато дітей, кількість яких невпинно зростає. В Ірані практично немає захисних споруд або повітряних тривог.
За даними американського інформаційного агентства активістів за права людини HRANA, станом на сьогодні загинуло понад 1000 цивільних, серед яких приблизно 200 дітей.
Починаючи з перших днів війни, HRANA продовжує намагатися ідентифікувати тисячі загиблих під час масових протестів у січні, які влада жорстоко придушила.
Іранці й досі переживають травму через масштаб кровопролиття, викликаного обстрілами неозброєних протестувальників.
Зокрема, Саман, ім’я якого змінено, з Ісфахана, особисто знає шістьох людей, страчених на вулицях міста під час протестів. Нещодавно два його родичі загинули в результаті окремих авіаударів у Тегерані.
Наприкінці тижня він надіслав послання журналісту Сорушу Пакзаді з Перської служби BBC, описуючи ситуацію в Ісфахані, як «справді жахливу», з тілесними уламками, розкиданими на місці одного з ударів.
Він додав:
– «Я шокований і розлючений. Ніколи в найгірших снах не уявляв, що станемо свідками такої війни».
Колега Гончех Хабібіазад, що збирає свідчення з Ірану, зауважила, що погляди деяких іранців помітно змінилися за тиждень війни. Багато хто не очікував, що конфлікт продовжиться після смерті Хаменеї.
Одна 20-річна жінка з Тегерана поділилася:
– «Я була на сьомому небі від щастя, коли вдарили по верховному лідеру, але шість днів по тому відчуваю себе ні щасливою, ні сумною – просто виснаженою».
Іранці протестують проти нападів на країну з боку Ізраїлю та Сполучених Штатів (фото: Getty Images).
Жінка, що стоїть на даху і показує пацифістський знак на фоні диму над Тегераном (фото: Getty Images).
Таким чином, у країні, що перебуває у стані війни та під суворим контролем, населення перебуває у складному емоційному стані — від ейфорії зміни режиму до страху і невизначеності щодо майбутнього.
