У суботу, 11 липня 2026 року, о 14:30 було опубліковано авторську колонку під назвою «Але не Бандеру? (АК)», у якій розглядаються складні історичні взаємини між поляками та українцями, зокрема на території Західної України в період між 1920 та 1945 роками.
В Україні досі мало хто дійсно розуміє або знає всі аспекти цих стосунків. Зокрема, більшість не усвідомлює, що Організація українських націоналістів (ОУН) була утворена на Волині та Галичині з першочерговою метою звільнити Україну від польського гніту.
Головні акценти тексту полягають у наступному:
- Пріоритетною метою ОУН була боротьба саме з польською владою, а не з Радянським Союзом.
- Польща у той період реалізовувала жорстоку й принизливу політику «пацифікації» — насильницького ополячення та католицизації українського населення.
- Одним із ключових елементів цієї політики був концентраційний табір «Береза Картузька», утворений ще до приходу Гітлера, де утримували українців, які протистояли полонізації; цих ув’язнених неодноразово катували, а також вбивали.
Особливу увагу автор акцентує на тому, що:
- Юними гімназистами у тодішніх українських приватних навчальних закладах переважно були діти російськомовних православних священників, які на власному досвіді відчували знущання польської влади.
- В ОУН на Волині та Поліссі основною групою були так звані «бульбівці», а на Галичині — «бандерівці». Взаємини між цими групами, особливо під час німецької окупації, були складними і часто конфліктними.
- Крім того, існувало революційне крило ОУН — «мельниківці», членів якого понад усіх переслідувала німецька окупаційна влада. До них належали відомі діячі, зокрема Олег Ольжич і Олена Теліга, розстріляні фашистами у Києві.
- Після смерті Євгена Коновальця 1938 року провідником українських націоналістів став Андрій Мельник — відомий військовий та політичний діяч, полковник армії УНР.
Цей період української історії був надзвичайно складним, коли молоді ідеалісти, юні гімназисти, вступали в підпілля з надією звільнити Україну від польського панування. Однак вони зіткнулися з двома тоталітарними режимами — спочатку нацистською Німеччиною, потім сталінським Радянським Союзом.
Водночас:
- Степан Бандера перебував у концтаборі Заксенгаузен у відносно комфортних умовах, тоді як «бандерівці» на Волині та Поліссі безжально винищували «бульбівців», проголошуючи це необхідною єдністю.
- Така «логіка війни» була жорстокою, кривавою і садистичною.
- Врешті-решт лісові загони під прапорами «бандерівців» поповнилися зовсім новим поколінням, яке було позбавлене революційного романтизму попередніх учасників руху і мало насамперед радикальний та безжалісний характер.
Щодо польсько-українських взаємин сьогодні:
- Незважаючи на польське неприйняття Української повстанської армії (УПА), причини цього криються не в «жахливій правді про Бандеру», яка нібито відома полякам, а нам — ні. Українська сторона добре знає власну історію.
- Істинна правда у відносинах із поляками, зокрема в контексті подій, що отримали назву «Волинська трагедія», залишалася і залишається на стороні тих, кого польська влада постійно намагалася поневолити та знищити.
Щодо «Волинської різанини» слід зазначити:
- За понад тридцять років польські дослідницькі експедиції не знайшли, і досі не знаходять реальних масових поховань у місцях, які зазвичай вважаються зонами «наймасовіших вбивств».
- Незважаючи на технічну підтримку з боку України, польські археологічні розкопки не дали результатів.
- Загальна кількість ексгумованих тіл, пов’язаних із цією трагедією, не перевищує 750 останків, і значна частина з них, ймовірно, не є польською, а українською.
- Фактичні дані спростовують міф про 120 000 убитих «бандерівцями» поляків на Волині.
- Таким чином, масове «Волинське побоїще» — це, по суті, ідеологічний міф, створений і підтримуваний польськими науковцями-шовіністами.
На завершення варто зазначити, що цей матеріал є авторською колонкою (АК) видання «Радіо Трек», у якій наведено докладний огляд важливих історичних подій і контексту українсько-польських відносин першої половини ХХ століття.
Ілюстративний матеріал до статті включає:
- Фото, що відображають історичні моменти боротьби українського населення проти польських репресій.
- Зображення табору «Береза Картузька» — концентраційного табору, де утримували та вбивали українських активістів.
- Світлини провідних постатей українського націоналістичного руху — Андрія Мельника, Олега Ольжича, Олени Теліги.
- Знімки концтабору «Заксенгаузен», де перебував Степан Бандера.
- Фото Тараса Бульби-Боровця та його дружини, які постраждали від дій «бандерівців» після тривалих катувань.
- Сучасні кадри з археологічних розкопок на Волині, що фінансуються польськими експедиціями.
Поширити у Facebook
