За роки повномасштабної війни в Україні щорічно видавали в середньому від 3 до 5 тисяч посвідок на проживання для трудових мігрантів. Для порівняння, до початку масштабного військового конфлікту показники були суттєво вищими: лише у 2021 році держава надала 12,8 тисяч посвідок.
Про це редакції “hromadske” повідомили в Державній міграційній службі України.
За офіційними даними ДМС, у 2025 році іноземці та особи без громадянства отримали 4975 посвідок на тимчасове проживання, основним підставою для яких стало працевлаштування. У період перших чотирьох місяців 2026 року додатково було видано 1733 таких документів. Водночас у попередніх роках статистика також залишалася на відносно невеликому рівні:
– 2024 рік – 3,8 тисяч посвідок,
– 2023 рік – 2,7 тисяч,
– 2022 рік – 3,1 тисячі.
Експерт з демографії та трудової міграції, голова громадської організації “Офіс міграційної політики” Василь Воскобойник окреслює основні причини зменшення кількості трудових мігрантів. Він пояснює, що це пов’язано зі складністю процедури отримання робочих віз. Після подання необхідних документів кандидатів піддають додатковій перевірці з боку Міністерства закордонних справ та Служби безпеки України, а весь процес може тривати декілька місяців. У цей період потенційні мігранти часто змінюють свої плани щодо виїзду.
Воскобойник також звертає увагу на соціальну реакцію навколо теми трудової міграції. За його словами, роботодавці систематично скаржаться на дефіцит працівників, однак суспільні обговорення та посилена негативна реакція наявності мігрантів лише загострюють напругу. Через це державні органи можуть продовжувати скорочувати кількість видаваних робочих віз задля зменшення невдоволення в суспільстві, що, втім, матиме негативний вплив на економіку.
Фахівець також наголошує на тому, що на сьогоднішній день Україна не сприймається як приваблива країна для трудових мігрантів з огляду на:
– триваючу війну,
– ускладнені юридичні процедури,
– нижчий рівень заробітної плати у порівнянні з країнами Європейського Союзу,
– відсутність соціальних гарантій.
Водночас у перспективі Україна змушена буде конкурувати за кваліфікованих працівників із європейськими державами. Як підкреслює Воскобойник, це стосуватиметься не лише іноземних робітників, а й українців, які виїхали працювати закордон.
Соціолог Володимир Паніотто акцентує увагу на тому, що країні доведеться залучати трудових мігрантів незалежно від суспільного ставлення до цього питання. За його оцінкою, навіть якщо війна завершиться найближчим часом, чисельність населення України може знизитися до приблизно 25 мільйонів осіб. Паніотто зазначає, що значна кількість мігрантів є типовою рисою для європейських країн, а Україна, у ролі потенційного члена ЄС, неминуче зустрінеться з цим викликом.
Соціолог також припускає, що найбільш адаптованою категорією трудових мігрантів для України теоретично можуть стати росіяни, які виступають проти політики Кремля та війни. Вони зможуть легше інтегруватися завдяки спільній мові та культурному середовищу, проте таких осіб обов’язково має перевіряти Служба безпеки України.
Паніотто опирається на дані “Левада-центру”, згідно з якими частина росіян не підтримує політику президента Володимира Путіна та військові дії проти України. Водночас соціолог визнає, що такий сценарій наразі виглядає малоймовірним, оскільки українське суспільство тривалий час сприйматиме громадян Російської Федерації як ворогів, незалежно від їхніх політичних поглядів.
Експерти наголошують на необхідності заздалегідь визначити чіткі правила залучення трудових мігрантів, серед яких:
1. Встановлення квот на певні категорії працівників,
2. Формування списку професій, дефіцит яких є найбільш критичним,
3. Розробка адаптаційних програм, що включають:
– мовні курси,
– підтримку у оформленні документів,
– заходи зі зниження упередженості та негативного ставлення у суспільстві до мігрантів.
Редакція “hromadske” звернулась до Міністерства економіки з інформаційним запитом щодо масштабу кадрового дефіциту та можливих шляхів залучення трудових мігрантів. Відповідь відомства наразі очікується.
Нагадаємо, що в Україні проживає близько 3 694 000 фактичних внутрішньо переміщених осіб (ВПО). З часом переміщення набуває дедалі більш тривалого характеру, а домогосподарства ВПО частіше за інших стикаються з нестачею базових ресурсів та невизначеністю щодо подальших життєвих планів.
