Наприкінці весни — на початку літа, на тлі позитивної динаміки просування на фронті, масштабних ударів у глиб території Російської Федерації та так званих «мідлстрайків», аналітики вперше за тривалий час констатували: Україна перехопила ініціативу у війні з Росією. Перевагу Збройних сил України на полі бою наприкінці червня офіційно визнали й у Державному департаменті Сполучених Штатів, відзначивши «переломний момент у війні». Тодішній головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський доповідав, що за перше півріччя 2026 року темпи просування російських військ і кількість напрямків їх наступу зменшилися вдвічі. На деяких ділянках фронту оперативну ініціативу контролювали саме Сили оборони України, наголошував генерал.
Однак уже влітку країну сколихнула несподівана відставка уряду, що спровокувала масові протести. З політичної кризи держава вийшла з новими керівниками: головнокомандувачем Збройних сил та міністром оборони. Від того часу відомство довгий час залишалося без офіційного очільника, перебуваючи в стані невизначеності. Виникає питання: чи вплинуло це на ситуацію на фронті та чи вдається Україні утримати здобуту ініціативу?
—
### Програш чи баланс?
Ексміністр оборони Михайло Федоров вважає, що війна досі перебуває у переломній фазі, здатній визначити подальший її розвиток, але на його думку, «виглядає так, ніби Україна повільно поступається позиціями», — заявив він в інтерв’ю Reuters. Колишній глава відомства критикує державу за відсутність єдиного стратегічного бачення перемоги, нестачу інновацій та неефективне використання потенціалу. Водночас, Федоров попереджає, що в України ще є «вікно можливостей» протягом кількох місяців, щоб переломити хід війни на свою користь.
Про це «вікно можливостей», яке пов’язане з активним застосуванням технологій та їх нарощенням, поки росіяни не знайшли адекватного протидії, говорить і співзасновник українського аналітичного проєкту DeepState Роман Погорілий. Він наголошує, що робити остаточні висновки наразі передчасно, оскільки нові команди Генерального штабу та Міноборони лише починають свою діяльність, і вже помітні перші позитивні зміни. Своєю чергою, нинішній баланс сил між Україною та Росією він оцінює радше як паритет.
—
### Зупинка активного наступу РФ
Роман Погорілий відзначає:
– Україна змогла зупинити масове просування росіян.
– У травні — червні українські війська звільняли територій більше, ніж втрачали.
– Пошкодження ворога зросли, почали конструювати величезну кількість втрат особового складу.
– Російська армія суттєво обмежила використання техніки, що раніше було невластиво.
Водночас він застерігає від надмірного оптимізму, оскільки на окремих ділянках фронту РФ зберігає значну перевагу:
– Втрата Костянтинівки та Часового Яру (Донецька область).
– Підготовка наступальних дій на Слов’янсько-Краматорському напрямку.
– Складності у районі Гуляйполя та на Сумщині, біля кордону.
Погорілий підкреслює, що, хоча Україна входить у осінньо-зимовий період з кращими позиціями, ніж рік тому, для збереження позитивної динаміки необхідно:
1. Утримувати поточний темп бойових дій.
2. Продовжувати кампанію ударів середньої дальності, які поки що дають помітний локальний ефект.
3. Збільшувати технологічний потенціал, резерви та накопичення ресурсів.
—
### Звуження вікна можливостей?
Ще один співзасновник DeepState, Руслан Микула, відзначає, що після періоду підйому до липня вікно можливостей для України починає звужуватись. Він пояснює:
– Російська армія у 2026 році переживала кризу, кульмінацією якої стала нездатність окуповувати більше територій, ніж втрачають.
– Українські Сили оборони скористалися цим, провівши контрнаступальні операції, частина яких досі не анонсована через режим інформаційної тиші.
– Злам сили противника був помітний у Олександрівській операції, де ворог був змушений залишати позиції без особового складу.
Проте нині Росія усвідомлює кризу і намагається її подолати, а Україна все ще працює за інерцією попереднього керівництва. Відчутні зміни на фронті, пов’язані з новим керівництвом ЗСУ, будуть з часом.
—
### Посилення наступу РФ у серпні
Микула наголошує:
– У липні Росія почала вводити в резерви нові сили; динаміка просування помітно покращилася на її користь.
– У серпні темпи наступу ще більш зросли.
– Попри це, у порівнянні з минулим роком, РФ залишається приблизно на тих самих позиціях, просуваючись на рівні лісосмуг або окремих сіл.
Аналітик додає:
– Україна не зазнає поразки, але вже втрачає шанс переломити ситуацію.
– Ворог продовжує інфільтрацію і створення перспектив для подальших наступів, зокрема в напрямку Краматорська, Слов’янська та Костянтинівки.
– Втрата цих територій — лише питання часу, залежно від того, коли ворог отримає чисельну перевагу.
В цілому, за оцінками експерта, ініціатива на українсько-російському фронті наразі перебуває у глухому куті. Російські війська втрачають значні людські ресурси навіть за захоплення кількох населених пунктів. Можлива мобілізація у Росії восени призведе до збільшення кількості успіхів, але масштабних проривів очікувати не варто. Водночас нині Україна достатньо забезпечена засобами ураження, щоб утримувати позиції.
—
### Чи залишається стратегічна ініціатива за РФ?
Керівник військового відділу фонду «Повернись живим» Владислав Урубков оцінює ситуацію більш стримано. На його думку, твердження про те, що Україна перехопила стратегічну ініціативу, базуються переважно на:
– Ефектi «мідлстрайків».
– Ударах по глибоких об’єктах РФ.
– Локальних тактичних успіхах.
– Активному використанні безпілотних літальних апаратів та ураженні логістичних мереж ворога.
Водночас він зазначає, що:
– Стратегічна ініціатива залишається у Росії з жовтня 2023 року.
– Вони продовжують чинити тиск, наступати і захоплювати території.
– Україна лише зменшила кількість напрямків і темпи втрати позицій порівняно з літніми місяцями 2024 року, але повністю стримати ворога не вдалося.
– Це залишається ключовою проблемою оборонної операції.
Урубков визнає покращення позицій України у порівнянні з минулими роками і відзначає позитивний результат Олександрівської операції. Проте це була не блискавична операція, а серія послідовних піврічних дій із концентрацією підрозділів задля ліквідації інфільтрацій росіян, що глобально не вплинуло на фронт.
Ризик втрати контролю над Донецькою областю, на його думку, залишається високим. Він відзначає:
– Бої за Костянтинівку тривають.
– Дружківка і Добропілля є практично непридатними для нормального життя.
– Краматорськ і Слов’янськ також перебувають під постійною загрозою.
Проблемною зоною він вважає лінію кордону України з РФ, яку важко утримувати через її протяжність, що дає змогу ворогові проникати в окремі населені пункти.
Динаміка ситуації залежить від двох головних чинників:
1. Чи оголосить Росія мобілізацію восени, і в якому обсязі вона буде проведена.
2. Наскільки швидко нове військове керівництво України реалізує необхідні якісні зміни.
—
Таким чином, міжнародні експерти та аналітики констатують наявність складної, багатогранної бойової ситуації, що характеризується як паритетом сил, так і локальними змінами балансу. Україна має обмежене вікно можливостей для переведення переваги в стабільний стратегічний успіх, водночас супротивник активно адаптується та контратакує, що ускладнює передбачення майбутніх подій на фронті.
