Мешканці Херсонщини, які внаслідок війни були змушені залишити свої домівки та шукати прихисток у інших містах України, стикаються з гострою проблемою недоступності міського простору. Навіть такі базові дії, як відвідування магазину або доступ до пляжу, перетворюються на справжнє випробування для людей, які пересуваються на милицях або у колісних кріслах.
### Боротьба за доступ до моря в Одесі
У вересні 2024 року авторка матеріалу, евакуйована з Херсонщини, приїхала на пляж Ланжерон в Одесі. Це було одне з небагатьох місць, де вона могла безперешкодно дістатися до моря, маючи змогу припаркуватися поруч без складних сходинок. Вперше вона відвідала цей пляж восени 2022 року, після обстрілів свого рідного села, шукаючи душевного спокою біля моря.
Проте цього разу шлях до пляжу перегородив бетонний блок і перекопаний пісок, що розташовувалися біля літнього майданчика нової кафешки. Її господарі, ймовірно, змінили територію, зробивши доступ неможливим для людини на милицях. Щоб добратися до води, авторці довелося опуститися на брудний бетон і з великими труднощами сповзти на пісок. Вона так описала свій досвід:
– «Жінки не уявляють собі ефектної появи на пляжі у такому стані. Мені не було соромно, а лише гірко. У країні, де війна залишила поранення у багатьох, де люди вчаться жити заново з протезами, колісними кріслами чи милицями, суспільство залишається недоступним, глухим і сліпим до їхніх базових потреб.»
У 2022 році пляжі Одеси були майже порожні, що створювало відчуття камерності, однак вже у 2024 році набережні знову наповнилися відпочивальниками. Ланжерон цього року був переповнений людьми, музикою та жвавими бесідами.
### Обіцянки інклюзії та реальна ситуація
Авторка пригадала розмову зі своєю подругою — письменницею — в перший рік повномасштабної війни, коли висловлювала надію, що великою кількістю військових, які повертаються з інвалідністю, держава змусить більш відповідально зайнятися питаннями інклюзії. Водночас авторка висловила скептицизм:
– «Багато разів я спостерігала, що доступність — це гарні слова, але коли йдеться про справу, часто обмежуються лише натхненними сюжетами про людей з інвалідністю. Насправді доводиться прикладати неймовірних зусиль, щоб дістатися пляжів, магазинів або лікарень і просто жити там, де умови надто обмежені.»
Цей випадок на одеському пляжі не мав на меті викликати жалість чи служити натхненням. Він був про прагнення рівних прав і можливостей.
### Виклики в новому місті: Одеса та Миколаїв
У Херсоні авторка добре знала, які лікарні мають безбар’єрний доступ, де є ліфти і зручне паркування. В Одесі ж довелося починати все з нуля: шукати лікарів, реабілітаційні послуги, магазини, банківські відділення. Виникали труднощі з паркуванням:
– Деякі паркувальники відмовлялися допомагати, оскільки безкоштовні місця для людей з інвалідністю позбавляли їх можливості отримати заробіток.
– У районі Грецької площі один із паркувальників вимагав оплату, попри те, що авторка пересувалася на милицях.
Незважаючи на труднощі, більшість людей проявляли готовність підтримати — допомогти піднятися сходами, відчинити двері чи покликати продавця. Водночас зовсім не всі такі жести призводили до позитивних результатів. Авторка згадала, як її друг у колісному кріслі попросив перехожого допомогти піднятися на крутий пандус. Чоловік настільки поспішав, що перекинув крісло разом із приятелем. Цей випадок підкреслює важливість поваги до особистого простору та безпеки — не всі люди з інвалідністю бажають стороннього втручання, особливо якщо мова про їхнє крихке здоров’я.
### Миколаїв: складнощі з доступністю
Близько року тому авторка знову стикнулася з необхідністю адаптації в новому місті — Миколаєві, куди вона переїхала після того, як через щоденні російські обстріли Херсона стало неможливо вирішувати повсякденні справи. Миколаїв виявився ще більш непридатним для людей з особливими потребами, ніж Одеса.
Серед проблем, з якими стикнулася авторка:
– Банкомати, розташовані дуже високо, до яких доводиться підніматися сходами.
– Лікарняні кабінети з інклюзивним обладнанням на другому поверсі будівель без ліфтів.
– Торговельні центри, позначені на Google-картах як доступні, зокрема миколаївський «Сіті Центр», насправді не відповідають цим стандартам через відсутність повної інклюзивності, зокрема відсутність номінальної доступності ескалатора.
За останнім випадком авторка прямувала до магазину одягу, який позначений у Google-картах як інклюзивний, але знову стикнулася з розчаруванням:
– На вході були сходинки та пандус без поручнів, що був менш зручним, ніж сходи.
– Всередині необхідно було подолати кілька сходинок без поручнів, щоб потрапити до торговельної зали.
– На запитання про інклюзивний вхід працівниця відповіла, що нічого про це не чула.
Ця ситуація вкотре змусила жінку покладатися на власну наполегливість та креативність, «надихаючи» оточуючих перемагати труднощі.
—
