У ніч на понеділок, 15 червня, прем’єр-міністр Пакистану Шахбаз Шариф офіційно повідомив про досягнення згоди між Сполученими Штатами та Іраном щодо примирення. У своєму дописі в соціальній мережі X він зазначив: «Після інтенсивних переговорів раді повідомити про укладення мирної угоди між США та Іраном. Обидві сторони оголосили про негайне припинення бойових дій на всіх фронтах, включно з Ліваном». Пакистан, у свою чергу, виступав головним посередником у цих американсько-іранських перемовинах.
Пізніше цю новину підтвердив президент США Дональд Трамп, традиційно опублікувавши тріумфальний пост у своїй соцмережі Truth Social, де він заявив: «Цим я санкціоную відкриття Ормузької протоки для вільного проходу морських суден і одночасно доручаю негайно зняти морську блокаду, що накладалася Військово-морськими силами США. Кораблі всього світу, запускайте двигуни. Нехай нафта вільно тече!»
Не менш радісним було і сприйняття події у Тегерані. У заяві Центрального штабу збройних сил Ірану йдеться: «Воля іранського народу була успішно нав’язана нашим ворогам. З милості Всемогутнього Бога та під керівництвом лідера Ісламської революції іранський народ і його воїни довели, що злісні американські та сіоністські вороги не мають іншого вибору, окрім як визнати поразку та капітулювати».
Цілі війни
Які цілі переслідував Дональд Трамп, оголошуючи 28 лютого 2026 року операцію під кодовою назвою «Епічна лють»? Аналітики виділяють кілька ключових завдань, які складно розставити за пріоритетністю, адже кожне з них є одночасно важливим і привабливим:
- усунути режим аятол;
- позбавити Іран можливості створення ядерної зброї;
- значно послабити мілітарну потугу Ірану;
- скасувати неформальний статус країни як головного військового гравця регіону;
- встановити контроль над нафтовими потоками Ірану, подібно до ситуації у Венесуелі.
Окрім перерахованого, існує ще одна, надпріоритетна мета, пов’язана із необхідністю виконання всього комплексу вказаних завдань. Ця мета – виключно амбіція самого Трампа: добитися вигідної позиції для переговорів із Китаєм. У власних мареннях тодішній президент вважав, що лідер КНР Сі Цзіньпін стоятиме на колінах та пристрасно виявлятиме йому підпорядкування.
Початково офіційний візит американського президента до Пекіна планувався на початок березня. Трамп був переконаний, що конфлікт з Іраном триватиме не довше двох-трьох тижнів, Америка здобуде блискучу перемогу, а сам він урочисто приїде до Китаю на білому коні. Проте події розвивалися інакше. Хоча у перший день війни точні удари завдали серйозного удару по багатьох вищих військових і політичних діячах Ірану, включно із аятолою Алі Хаменеї, опір ворогові не зламався, а навпаки — посилився.
Іранські військові почали обстрілювати сусідні країни, американські бази в регіоні, перекрили нафтову Ормузьку протоку, завдаючи безліч проблем США та їхнім союзникам. Тож Трампу не вдалося досягти жодної зі своїх цілей – не те що на 100%, а навіть на 70 відсотків. Цим фактам підтвердженням слугують розвідувальні звіти західних спецслужб, що потрапили у пресу.
Через це тріумфальний приїзд Трампа до Пекіна був неодноразово відкладений. Лише за умов нагальної необхідності візит відбувся 14-15 травня, де лідером сцени був саме голова КНР Сі Цзіньпін. Американський президент виглядав, м’яко кажучи, понижено. Трамп був змушений виступати в ролі прохача, на якого китайський лідер дивився з явною зверхністю і погордою.
Цуґцванг Трампа
Відкривши війну проти Ірану, Трамп фактично поставив себе в патову ситуацію (цуґцванг), де жодне рішення не могло покращити загальну позицію – кожен його крок лише погіршував стан як для США, так і особисто для нього. Падіння рейтингу президента є яскравим доказом цього.
Погодившись на мир з Іраном, Трамп усвідомлював, що доведеться піти на низку неприємних і ганебних компромісів. Але війна в Перській затоці швидко спустошувала бюджет Пентагону – приблизні підрахунки вказують, що щоденний бюджет бойових дій становив близько одного мільярда доларів, а також призводив до значних втрат дефіцитних зенітних ракет Patriot.
Зрештою, довелося повернутися до угоди між Заходом та Іраном, підписаної 2015 року щодо іранської ядерної програми – саме тієї, яку Трамп ганебно розірвав у 2018 році під час своєї першої президентської каденції. Щоправда, нова угода виявилася ще менш вигідною для США, ніж попередня.
Розірвання угоди зробило іранську ядерну проблему ще складнішою та небезпечнішою. Бомбардування ядерних об’єктів Ірану влітку 2025 року, а згодом і початок повномасштабної війни цього року, фактично поглибили існуючі проблеми, породжені діями самого Трампа.
Водночас Іран усвідомив власну силу та здатність успішно оборонятися. Крім того, країна змогла поставити під загрозу глобальну економіку, перекривши Ормузьку протоку.
Газета The Washington Post стисло підбиває підсумок війни в затоці: «Трамп прагнув повалити іранський режим, але задовольнився лише відкриттям Ормузької протоки». Справді, президент США вкотре стикається з наслідками створених ним самим проблем.
Чи зможе Трамп подати мирну угоду з Іраном як свою перемогу – залишається під питанням. Проте він обов’язково зарахує це собі в актив як «ще одну зупинену війну». В цьому сенсі він застосовує доволі хитру стратегію: сіяти війну, самостійно її завершувати, а потім оголошувати себе миротворцем, претендуючи навіть на Нобелівську премію миру.
Хоча Іран вийшов із війни ослабленим – його промисловість і військова інфраструктура зазнали значних руйнувань, а флот – був потоплений, – не варто очікувати, що країна стане поступливішою. Адже натомість прихильники радикального підрозділу Корпусу вартових ісламської революції змогли зміцнити позиції у вищих ешелонах влади замість померлих лідерів, які загинули у перші дні конфлікту.
Також малоймовірна народна революція, яка у відповідь на соціально-економічні труднощі скине ісламський режим і встановить демократію. Сприйняття цієї перспективи затьмарюють дві обставини:
-
Згідно з умовами угоди, Тегеран отримає доступ до заморожених фінансових ресурсів і пом’якшення нафтових санкцій;
- Попередні масові народні протести у країні не призводили до значущих змін, оскільки режим не гребував застосуванням репресій і жорстоких заходів, як це сталося в січні нинішнього року. Іранська влада не вагається вбивати тисячі протестувальників для придушення заворушень.
Відлуння в Україні
Як ця подія вплине на ситуацію в Україні? Найімовірніше, позитивно.
Припинення війни і відновлення морської навігації в Ормузькій протоці вже вплинули на фінансові ринки, спричинивши пожвавлення та зростання акцій; головне – це знизило ціни на нафту. Це фактично зводить нанівець плани Росії отримувати надприбутки від експорту нафти, які потім використовувалися на фінансування воєнно-агресивних дій. Завдяки цьому бензин вітчизняних автозаправок подешевшає, що сприятиме зниженню транспортних витрат, включно з витратами, вкладеними у вартість товарів.
Крім того, знову зросте міжнародна увага до війни в Україні та агресії Росії проти української державності. Дональд Трамп уже заявив про намір поновити миротворчі зусилля на російсько-українському напрямку. Він підкреслив: «Маю надію, що ми зможемо зробити кроки у вирішенні цього питання. Вважаю, що і Зеленський, і Путін відкриті до переговорів. Тепер, коли проблема з Іраном врегульована, ми зосередимо на цьому свою увагу».
Чи могли б українці надати Трампу пораду в цій справі? Можливо, не починати важливих подій саме 28 лютого. Нагадаємо, що саме 28 лютого 2025 року сталася відома перепалка в Овальному кабінеті між Дональдом Трампом і президентом України Володимиром Зеленським, яка поставила під загрозу американську військову допомогу Україні. 28 лютого 2026 року президент США розпочав війну проти Ірану. З тривогою слід чекати, що станеться 28 лютого 2027 року. Про 28 лютого 2028 року навіть важко думати, враховуючи, що це буде високосний рік і рік президентських виборів у Сполучених Штатах.
