Під час повітряної тривоги, перебуваючи у бомбосховищі, зібралися переважно вчительки, виховательки дитячих садочків, мами дітей та підлітків. Темою публічної дискусії стала проблема спілкування з дітьми про війну та підтримки дітей, батьки яких служать у Збройних Силах. Невідкладно виникає запитання, яке хвилює багатьох: що відповідати дітям, котрим набридло довго сидіти у сховищах, і які постійно питають: «Коли ця тривога закінчиться?»
Однією з учасниць заходу було висловлено занепокоєння: багато підлітків, які на початку повномасштабної війни гостро переживали події, нині нібито замкнулися в собі, відсторонюючись від світу. Вона поцікавилася, як із цим можна працювати.
Чому підлітки відгороджуються від теми війни і як із ними комунікувати
Війна принесла до нашого життя хаос, невизначеність, страх і депресію. Якщо дорослі можуть певною мірою керувати власними емоціями, то дітям і підліткам це значно складніше. Величезна роль у цьому належить людям, яким діти довіряють і які перебувають поруч.
Важливе питання — як знайти слова, щоб заспокоїти дітей у постійному нагадуванні про війну, а також як самим дорослим зберігати внутрішню рівновагу. Ці теми обговорювали з полтавцями:
- Наталія Оболєнська — експертка з різноманіття, рівності та інклюзії, фізична терапевтка, засновниця ГО «Навколо свої», дружина військовослужбовця.
- Інна Биваліна — ветеранка, військова психологиня, акредитована гештальт-терапевтка Національної асоціації гештальт-терапевтів України (НАГТУ), ведуча терапевтичних груп, авторка книги «Хочу розуміти тебе» та дистанційного курсу «НадЛюди», присвяченого підтримці ветеранів у адаптації до цивільного життя.
«ФАКТИ» зафіксували основні тези їхньої розмови.
— Чому підлітки замкнулися на тему війни? Чи не втрачають вони таким чином чутливість?
-
Це абсолютно природна реакція. Психіка, що перевантажена негативною інформацією, захищається таким чином. За останні 2-3 роки в неї закінчився ресурс для сприйняття й відкладання подібних відомостей. Примушувати їх цікавитися подіями на фронті, якщо відсутній такий інтерес, не потрібно. Не слід надсилати підліткам повідомлення про обстріли, втрати та інші травмуючі факти або нав’язувати розмови про війну. Наразі їхнє життя зосереджене на спілкуванні з ровесниками, перших закоханостях, заняттях спортом, підготовці до іспитів — вони не хочуть відкладати життя «на потім».
-
Під час обстрілів діти можуть не прокидатися — це природна фізіологічна реакція на тривалий стрес.
- Відсутність запитань не свідчить про індиферентність дитини до теми.
— Як відповідати дітям, яким набридло сидіти у сховищі, і які питають: «Коли вже ця тривога закінчиться?»
- Поясніть, що дорослі повідомлять, коли небезпека мине. Тим часом запропонуйте дитині написати листа або намалювати листівку для військових, а також опублікувати це у соціальних мережах.
— Які ознаки поведінки дітей повинні насторожити дорослих?
-
Іноді у дітей 2-3 класу в умовах постійного стресу може статися регрес розвитку — вони починають говорити як малюки, неправильно вимовляють літери.
-
Дитина може страждати від порушень сну, боятися залишатися сама вдома, гризти нігті або смоктати пальці, у неї можливе нічне нетримання сечі. Ці симптоми є тілесними проявами тривожності.
-
З такими викликами можна працювати самостійно. Найперше — дотримуватись щоденних ритуалів: регулярного сну, прогулянок, прийому їжі.
- Варто розпитати дитину про її страхи. Якщо тривоги значні, для дошкільнят і молодших школярів корисним буде вибір улюбленої гри. Також можна звернутися до шкільного психолога.
Дитина має відчувати стабільність дорослого
— Дорослі часто переживають страхи, головний з яких — боязнь за дитину. Як тримати емоції при собі і водночас дарувати дітям відчуття захищеності?
-
Фраза «Не бійся!» не ефективна, а сварки не допомагають. Найважливіше — бути поруч. Для дошкільнят і молодших школярів доречно взяти дитину за руку й твердо сказати: «Я завжди буду з тобою».
-
Малюк повинен знати адресу, прізвища родичів і їхні телефони, щоб у разі потреби звернутися до них за підтримкою. Близькі дорослі — це гарантія безпеки.
-
Не слід налякувати дитину; навпаки, спокійно поясніть можливі ситуації (повітряна тривога, пожежа, ракетний або дроновий удар) і запевніть, що вона отримає допомогу.
-
Власні рівні тривоги дорослих бажано не передавати дітям. Емоційний зв’язок з матір’ю особливо сильний у дітей до 12 років — їхній настрій безпосередньо залежить від стану матері.
-
Діти не можуть адекватно усвідомлювати переживання, тож кращий спосіб дізнатися про їхні страхи — це спільне малювання, ігри, де можна через образи сказати, що любить чи чого боїться іграшковий герой.
-
Фізичний контакт — обійми, погладжування між лопатками — допомагає заспокоїти тривогу, оскільки це тіло зберігає пам’ять про перебування плода у лоні матері.
-
Допомагають зняти напругу заняття рутиною: спільне прибирання, приготування їжі, прогулянки, фізичні вправи.
-
Важливо дати зрозуміти дитині: боятися — нормально, страхи потрібно проговорювати й знаходити їм вихід.
- Важливіше, у якому стані перебуває дорослий під час спілкування з дитиною, аніж конкретні слова. Дитина потребує бачити стабільного дорослого — втрата контролю з його сторони викликає у неї ще більший страх.
— Деякі підлітки висловлюють думки, що життя безглузде, бо рано чи пізно всі помремо. Як на це реагувати?
-
Така розмова починається з визнання неминучості смерті, але підкреслюється: зараз не час для того, щоб про це думати. Варто перенаправити розмову на життєві плани — короткострокові та довгострокові.
- Відвертість знижує рівень страху, підтримує почуття захищеності й дозволяє дитині виразити емоції.
Втрата близької людини не має стати втратою довіри до світу
— Як відповідати на запити дитину про повернення батька з полону або про статус зниклого безвісти?
-
Чесно дайте відповідь: «Не знаю, але ми робимо все можливе і будемо чекати». Розкажіть у доступній формі, що означають полон і статус зниклого безвісти.
-
Важливо слухати дитину, визнавати її почуття і підтримувати надію.
-
Не слід лякати деталями, применшувати її емоції, а також давати хибних обіцянок.
-
Дітей не варто залучати до діяльності, пов’язаної з підтримкою визволення полонених, адже надмірний інформаційний шум може шкодити — вороги моніторять ситуацію, і надмірна активність може посилити страждання захопленої людини.
- Для включення бійця у процес обміну достатньо подати документи до відповідної бригади, Міністерства внутрішніх справ, здати аналізи на ДНК та чекати.
— Як підтримати дитину, у якої загинув батько-військовий?
-
Важливо бути чесним: не можна казати, що «він заснув», щоб дитина не боялася засинати. Краще звернутися до простої та зрозумілої бесіди про смерть.
-
Потрібно, щоб поруч із дитиною залишався стабільний близький дорослий — це допоможе зберегти відчуття безпеки та цілісності дитячого світу.
-
Дозвольте дітям горювати, плакати і не пригнічувати ці емоції. Згадуйте померлого, скільки потрібно. Часті обійми — також важливі.
-
Для віруючих родин корисна тема перевтілення душі, якої можна торкнутися, говорячи про ангела-охоронця, що оберігає з небес.
-
Символічним ритуалом стане випускання в небо кульки — це жест прощання, який допомагає полегшити біль, дозволяє дитині емоційно «відпустити» близьку людину, висловити любов і надію на вічне життя.
-
Запропонуйте дитині малювати без обмежень.
-
Не варто силою змушувати її йти на похорон, поважайте її почуття.
- Якщо поруч немає тих, хто може підтримати, або дорослі самі не можуть впоратися з горем, необхідна допомога фахівця. Бо втрата близької людини не повинна спричинити втрату довіри до світу.
-
Часто в молодшому віці діти бояться, що вони колись будуть забрані на війну і загинуть.
-
У такій ситуації поясніть, що військовий — це професія, як учитель, лікар, програміст чи спортсмен. Кожен може обирати свій шлях і «приміряти» різні професії за бажанням.
-
Варто наголосити, чому батько чи мати перебувають на фронті — це герої, які захищають суспільство, завдяки їм усі ми в безпеці.
-
Поясніть, що військові не сам-на-сам з ворогом, у них є командири і побратими, які підтримують їх і дбають.
- Особливо це актуально, коли в родині є люди, які беруть участь у бойових діях.
— Як коректно говорити про війну з дітьми різного віку?
-
Для дошкільнят варто використовувати прості пояснення, акцентувати увагу на безпеці, без лякливих деталей.
-
Молодшим школярам потрібна емоційна підтримка і чесний, відкритий діалог.
- Підлітки очікують поваги до власної думки, потребують допомоги у розумінні новин і можливості відкрито обговорювати складні теми.
— Як діяти, якщо старші діти задають питання, які ставлять дорослих у глухий кут?
-
У такому віці підлітки формують власну позицію, тож дайте їм можливість висловити її.
-
Якщо ви не маєте відповіді на їхні запитання або не володієте необхідною інформацією — чесно скажіть про це. Можна разом шукати інформацію в інтернеті або ознайомитися з думками авторитетних експертів.
-
Інформаційне поле величезне, а критичне мислення у підлітків ще формується.
- Найголовніше — любов, підтримка і щирість, які допомагають дитині відчувати себе захищеною навіть у найскладніші часи.
Захід відбувся в рамках просвітницького проєкту центру «Хартія-Хаб» 2-го корпусу Національної гвардії України у Полтаві.
Раніше «ФАКТИ» уже висвітлювали тему збереження стосунків та самостійності дружин військових.
Ілюстрації надали «Хартія-Хаб» (Полтава) та відкриті джерела.
