Активізація переговорного процесу традиційно супроводжується численними футурологічними прогнозами щодо можливої дати завершення війни. Незважаючи на те, що послуги ворожок і досі користуються значним попитом, варто знову нагадати, якими насправді можуть бути сценарії закінчення цієї війни, а також що робили в Москві та Києві представники Віткофф і Кушнер.
Роки масштабного конфлікту істотно скоригували максималістські вимоги обох сторін. Навесні 2022 року стало очевидним, що наявних ресурсів у Путіна для повного захоплення України недостатньо, тому російські військові сили були виведені з північного напрямку та перекинуті на схід і південь країни.
Восени, після звільнення частини територій Харківської області та Херсонщини, російський лідер обрав іншу тактику — підвищення вартості війни для Росії через мобілізацію та активне розгортання військової економіки.
Цей крок продемонстрував, що Путін зупиниться тільки тоді, коли досягнення цілей війни стане надто затратним або фізично неможливим. Саме на це, судячи з усього, спрямована сьогоднішня стратегія України — позбавити Росію можливості безперервно поповнювати сили людськими ресурсами та озброєнням.
Такий підхід є надзвичайно складним, але відмова від опору відкриває Путіну перспективи, які сьогодні завдяки Збройним Силам України залишаються недосяжними.
Очевидно, що Віткофф і Кушнер прибували до Москви та Києва не з метою обговорювати способи позбавлення Путіна ресурсів для продовження війни. Цього міг би домогтися директор ЦРУ, але Путін відмовився від зустрічі з ним. Основна мета американської адміністрації полягає у переконанні Путіна, що він уже «переміг» та подальше продовження конфлікту не принесе йому більше, ніж він має зараз і зможе одразу отримати після зупинки бойових дій уздовж поточної лінії фронту.
На даному етапі існують дві більш-менш реалістичні версії завершення війни:
1. Путін не зможе далі вести бойові дії без масштабного збільшення ресурсів, забезпечити які російський лідер не здатний.
2. Він самостійно прийме рішення, що досягнуті результати достатні для оголошення цілей спеціальної військової операції виконаними, а продовження протистояння не принесе більших здобутків.
Американці вважають, що Путіну є над чим замислитися. Показники низької швидкості просування російських військ, сучасний стан економіки, а також політична ситуація у США, де вже цієї осені ймовірно зміниться склад Конгресу, а у 2028 році гарантовано стане новий президент, свідчать про те, що більш вигідного моменту для домовленостей може більше не бути.
Поточне вікно можливостей для Путіна, коли він може досягти певних домовленостей за допомогою Америки, відкрито зараз і триватиме приблизно до середини весни 2027 року — часу, коли США повністю переключаться на президентську виборчу кампанію. Якщо ж Путін не вкластися в ці строки, після цього допомога зі Сполучених Штатів стане недоступною.
Саме в цьому полягає суть американської стратегії «човникової дипломатії». Вона роз’яснює і візити Віткоффа до Москви, і небажання давати різкі оцінки на адресу Путіна, а також багато інших деталей. Американці намагаються переконати Путіна, що час працює проти нього. Путін же, здається, прагне довести зворотне.
Поки що не зовсім зрозуміло, хто з них у цьому протистоянні домагається більшого успіху.
