Життя після втечі з окупації: історія Олександри Соценко, яка відродила себе на Кіровоградщині
Вільна Україна — вибір, що об’єднує долі
Для кожного українця незалежність — це не просто слово, а ціна, виплачена власним життям, домівкою чи здоров’ям. Напередодні Дня Незалежності хочеться поділитися історією Олександри Соценко, переселенки з Херсона, котра пройшла через окупацію, розлуку й болісний переїзд, щоб знову віднайти себе і творити добро.
Її шлях — це доказ того, що навіть у складних життєвих обставинах можна знайти світло та силу почати все з початку.
Окупація і втеча: вагітна жінка сама з малечею
24 лютого Олександра отримала дзвінок від батька з двозначною новиною: “Почалась війна”. Хоча чоловік, військовий за професією, намагався заспокоїти, серце не знаходило спокою.
Страх і розгубленість охопили її, а сирени на вулицях стали страшним фоном нової реальності. Донька маленька, вагітність — і неможливість бути поруч із чоловіком.
Свекруха запропонувала підтримку, і разом вони зуміли вийти з окупованої території через сім блокпостів — але треба було йти далі, адже безпека залишалася сумнівною.
Життя в окупації й черги за продуктами по шість- вісім годин стали новою нормою. Особливо боляче було розуміти, що вдома у родині — переважно військові, і зв’язок із чоловіком майже обірвався.
Розлука та народження в іншій країні
Подолавши блокпости, сім’я опинилася в Україні, але тут усе здавалося нестабільним і небезпечним. Вирішили їхати за кордон – спершу Болгарія, а потім Італія.
Саме в Італії на світ з’явився молодший син Олександри — нелегке народження, реанімація і стреси не зламали її. Проте й тут не було чоловіка поруч — роки розлуки з ним стали серйозним випробуванням для всієї родини.
Через рік розлуки, коли чоловік нарешті приїхав, народження дитини для нього було цим особливим моментом — він побачив сина вперше.
Повернення додому, в Україну, стало втіленням мрії: родина разом, а сонце на Кіровоградщині зігріває нове життя.
Втеча на село: боротьба з відчаєм і пошук себе
Відчуття чужості в обласному центрі, постійний побутовий стрес і колосальна внутрішня напруга змусили Олександру шукати притулок у сільській тиші.
Вона переїхала в затишний будинок на хуторі поблизу Малої Виски — саме там змогла знайти потрібну їй ізоляцію і спокій.
Психіатрична допомога, лікування та підтримка природи допомогли відновитися після виснаження, яке принесла війна і еміграція.
Поворотний момент: вибір між депресією і життям
Через півроку в селі Олександра усвідомила:
- Або вона “заведе козу”, і її згубить депресія
- Або візьме себе в руки і знайде нову життєву мету
Вона взялася за улюблену справу — анімацію, хоч і не мала багатьох ресурсів: єдина підтримка – колонка з мікрофоном, подарована чоловіком на День народження.
Колеги з Херсона допомогли першими костюмами, а спільнота підтримала ідею на новому місці. У цей момент навіть прикрі новини про поранення сестри не змогли зупинити Олександру: вона почала працювати і робити свято іншим, адже діти ростуть, і світлі моменти потрібні всім.
Власний проект, команда і внесок у перемогу
Відкриття ФОП — свідомий крок назустріч майбутньому, з готовністю сплачувати податки та підтримувати країну.
Завдяки виграшу грантів від ветеранських організацій і Червоного Хреста стало можливим придбати професійне обладнання та нові костюми.
Проєкт «Мокоша» — це:
- Догляд за емоційним станом дітей та дорослих
- Позитивна енергія у повсякденному житті
- Безкоштовні програми для малозабезпечених, переселенців та дітей військових
Нині в команді працюють три фізичні особи-підприємці, які постійно вдосконалюються і організовують різноманітні заходи для громади Малої Виски. Підтримка міської ради та суспільства стала додатковим поштовхом.
Життя тут і тепер
Війна змінила сприйняття світу, навчила цінувати сьогодення, а Олександра бачить своє майбутнє саме тут, серед людей, які нарешті стали її домом.
Слідкуйте за оновленнями Суспільного Кропивницький:
Facebook, YouTube, Telegram, Instagram, WhatsApp, Viber, TikTok.
