Хай росіяни, безперечно, горять у пеклі. Проте існує відчуття, що незабаром ця фраза може перестати бути просто метафорою і перетворитися на реальну логістичну проблему, адже їм доведеться економно і обачно споживати пальне, враховуючи залишки ресурсу та нервово запитуючи себе, чи вистачить його хоча б на повернення з пекла.
Учора інформаційне агентство Bloomberg опублікувало матеріал про стан російської нафтопереробки після наших ударів. Перечитавши кілька інших джерел, вирішив поділитися з вами цікавими новинами, якщо ви ще не ознайомлені з ними.
Травень став рекордним місяцем за кількістю ударів по російській нафтовій інфраструктурі: близько 30 атак, з яких не менше 16 були спрямовані на вісім із десяти найбільших російських нафтопереробних заводів.
Особливо постраждали деякі об’єкти, які зазнали повторних ударів. Наприклад, Ярославський НПЗ отримував прильоти до трьох разів протягом місяця.
Очевидно, що ввічливі попередження там не сприймають, а технологічні сигнали доходять лише через повторні атаки та гучні вибухи.
Під удари потрапляють установки, які безпосередньо відповідають за переробку нафти та виробництво конкретних видів палива. Це обладнання неможливо швидко закупити або замінити рішенням губернатора чи оптимістичними заявами Міністерства енергетики, адже йдеться про складні технологічні вузли, які в умовах санкцій поступово перетворюються на експонати зникаючих технологій.
Наприклад, після атаки 29 травня «Лукойл» змушений був призупинити переробку на Волгоградському НПЗ, де було пошкоджено установку, що забезпечувала близько 40% потужності заводу. При цьому сам цей НПЗ минулого року обробив приблизно 5% усієї російської нафтопереробки. Отже, одним ударом було виведено з ладу близько 2% від загального обсягу переробки в Росії.
Хоча миттєвого апокаліпсису не станеться і росіяни не прокинуться завтра без бензину, сама ця перспектива досить приємна. Важливий не одиничний катастрофічний результат, а накопичувальний ефект від постійних ударів.
Війна для Москви поступово набирає характеру бухгалтерського обліку руйнацій. Кожна нова атака примушує Кремль обирати між такими пріоритетами:
1. Підтримкою армії.
2. Забезпеченням внутрішнього ринку.
3. Експортом нафтових продуктів.
4. Ремонтом обладнання.
5. Логістикою.
6. Політичною стабільністю.
Зі скороченням ресурсів кожен вибір автоматично супроводжується втратою в іншій області.
На першому етапі Росія заборонила експорт бензину для своїх виробників, далі обмежила вивезення авіаційного гасу, а зараз обговорюють можливі обмеження щодо дизельного пального.
Кожен із цих кроків означає скорочення експортної виручки, відтак пожежі доводиться гасити не лише на заводах, а й у перемовинах із власними регіонами.
Для країни, яка десятиліттями вважала нафту і пальне своєю вічною страховкою, це, м’яко кажучи, принизливо. Адже сама нафтовидобувна сировина не заправляє танки, літаки, вантажівки, тепловози та цивільний сектор.
У зв’язку з цим Москва вже звертає погляд у бік Білорусі та Казахстану як потенційних постачальників палива.
Таким чином, країна, яка роками звеличувала свою енергетичну могутність, змушена просити допомоги у сусідів, і це після того, як зазнала всього одного прицільного удару по нафтогалузі.
Протягом трьох років російська влада вела війну, вважаючи, що глибокий тил залишається недоторканим, а заводи, порти, термінали і нафтопереробні підприємства можуть безперервно працювати, поки вони знищують українські міста.
Отже, сьогодні ми знову перечитуватимемо новини про обстріли, сердитимемося, лаятися, перевірятимемо інформацію, писатимемо близьким і житимемо у вирі цієї війни.
Водночас ми маємо право відчувати гордість і радість без зайвих вибачень від того, що далекобійні удари та ракети перетворили абсолютно недоторканий тил супротивника на велику карту уразливих цілей.
Все частіше нам вдається вражати ті об’єкти, без яких ця потворна й безглузда машина не може нормально рухатися, літати, перевозити вантажі, постачати ресурси й отримувати прибуток.
Наразі це вже не символічна відповідь, а цілком практична розмова з Російською Федерацією мовою, яку вона добре розуміє.
—
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція ресурсу не несе відповідальності за зміст блогів, але прагне публікувати різноманітні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – за посиланням…
