Війна на Близькому Сході швидко змінилася: із початкової стадії взаємних ультиматумів та демонстративного загострення перейшла до складної, багатошарової дипломатичної гри. Кожна зі сторін намагається донести власне бачення "перемоги". Ще вчора тон риторики був досить катастрофічним – з заявами про можливе "знищення всієї цивілізації Ірану". Сьогодні ж лунають висловлювання про «золоте століття» для регіону. Різкий поворот від погроз масованих атак на цивільну інфраструктуру до оголошення 14-денного перемир’я швидше свідчить не про стабілізацію, а про паузу перед новим раундом торгу.
Формально обидві сторони погодилися на деескалацію конфлікту, але зміст іранського 10-пунктного плану свідчить про значно ширші амбіції Тегерана. Серед них: збереження контролю над Ормузькою протокою та фактичний перегляд існуючих санкцій і ролі США в регіоні. У Вашингтоні, очевидно, готові розглядати ці пропозиції як "робочу основу", що само по собі вказує на поступ у позиціях. Водночас Ізраїль одразу сформував власні "червоні лінії", демонструючи, що єдина рамка для перемир’я наразі відсутня навіть серед союзників.
На цьому фоні активізація України на Близькому Сході, зокрема візити до Туреччини та Сирії, виглядає цілком логічною: Київ прагне закріпитися у формуванні нової конфігурації регіональних відносин.
В ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA український дипломат і політик Роман Безсмертний поділився своїми думками щодо ситуації.
– В останню годину перед закінченням ультиматуму Дональда Трампа, який передбачав можливість бомбардувань цивільної інфраструктури, США та Іран оголосили про припинення вогню на 14 днів. Що саме сталося? Хто вийшов із цього з обличчям?
– Найперше слід чітко відокремити реальні події від елементів, які нагадують кіно. Заяви про підняття Б-52, підтримку заправників і супровід не мають реального підтвердження – жоден літак насправді у повітря не піднімався. Одночасно надходили повідомлення про реакцію Трампа на сигнали зі столиць Ісламабада, Парижа, Ер-Ріяда та Пекіна. Видно, що він перебував у стані значної нервової напруги, адже передбачити реакцію сторін було важко. Ключову роль у цій ситуації зіграв начальник штабу пакистанської армії Асім Мунір — фактично "Трамп №2" у цій дипломатичній конфігурації. Трамп назвав його "улюбленим фельдмаршалом", хоча це слово швидко зняли з офіційних повідомлень.
Мунір фактично шантажує прем’єра Пакистану Шахбаза Шаріфа. Він перетнув рамки свого офіційного мандата, але лишається центром впливу. Саме на нього спирався Трамп у цьому раунді переговорів. Додатково залучили Китай, Саудівську Аравію, Туреччину – це всі елементи зовнішнього тиску, який підсилював те, що робив Мунір, ведучи переговори з міністром закордонних справ Ірану Аббасом.
– Чи планувався сам удар по цивільній інфраструктурі?
– Відповідь проста: удар не планувався. Літаки не заправлялися, бомби не підвішувалися. Звіти Армії оборони Ізраїлю за 5–7 січня містять перелік мостів та енергетичних об’єктів, які були вражені. Якби атака США була справді здійснена, саме вона була б причиною тіл цього списку, але таких підтверджень немає. Відео, поширені в телеграм-каналах, не відображають реальність і час їхнього запису не співпадає із заявами з Truth Social. Найголовніше: жоден літак не піднімався у повітря.
Реальність полягала у втягненні Пакистану — ядерної держави, яка щойно проводила військові операції проти Афганістану і продовжує їх. Асім Мунір — безкомпромісний мілітарист, якого цікавить лише війна. Саме тому Трамп демонстративно підтримує його. Як тільки Мунір з’явився в ситуації, сценарій став непередбачуваним. Сигнал був дуже чітким: якщо Тегеран не погоджується — Ісламабад припиняє роль посередника і може перейти на бік США та Ізраїлю, що створює зовсім інший рівень ризику. Головний аргумент Муніра: Іран почав обстрілювати сусідів, що відкриває двері для контратак з боку інших мусульманських держав.
– Десятипунктовий план Трампа виглядає швидше не катастрофою, а досить вигідним для Ірану – контроль над Ормузькою протокою збережений, санкції можуть зняти, проксі-сили виводяться з-під удару. Чи відповідає це реальному становищу?
– Ці 10 пунктів написані поспіхом — якраз між Тегераном та Ісламабадом. Вони сирі, суперечливі і викликають різні тлумачення. Там немає умов повного відкриття Ормузької протоки — згадується лише "спільний контроль", причому не уточнено, з ким. Текст поспішний, і тому сприймається неоднозначно. Трамп одразу сприйняв це як свою перемогу.
У Тегерані також святкують "перемогу", що характерно для таких режимів — вони самі визначають різницю між перемогою і поразкою. Тому не варто орієнтуватися на заяви Трампа або Тегерана. Позиція Ізраїлю є ключовою, і саме вона дозволяє побачити, що Іран не загнаний у глухий кут. Трамп фактично не мав куди рухатися після цієї фази — жодних реальних військових приготувань не було, тож конфлікт використовувався як "кіно", з чим він й завершився.
– Чи слід розглядати ці 10 пунктів просто як формальність, старт переговорів, який нічим не завершиться?
– Цей старт матиме зовсім інший фінал, і знову — орієнтиром має бути позиція Єрусалиму. Нетаньягу чітко заявив, що для Ізраїлю ключові умови — відсутність ядерної, балістичної та терористичної загрози з боку Ірану. Натомість у 10 пунктах йдеться лише про "регульоване збагачення урану", фактично легалізацію мирного ядерного атома, але жодних гарантій безпеки для Ізраїлю там немає. Тому цей процес дуже далекий від завершення. Трампу було потрібно поставити крапку і оголосити про "перемогу", бо деталі вже не будуть таким цікаві.
– Нетаньягу висловив підтримку Трампу, але зазначив, що "Хезболла" залишається в планах Ізраїлю щодо знищення. Чи зупиниться Ізраїль?
– Що йому залишалося робити? Хоч якась підтримка від США є, я вже не кажу про двозначне формулювання "всеохоплююче перемир’я", яке приховує політичні гарантії для "Хезболли" і хуситів. Це свідчить про хаос у переговорних процесах, який підтримує і самі переговорники. Репарації не звучать і не можуть звучати. Ситуація набуває театрального характеру: Дональд Трамп одночасно виконує ролі головнокомандувача, президента, міністра та речника, створюючи видовищний, але порожній інформаційний фон. Насправді ж, нічого не змінилося.
– Чого чекати протягом цих 14 днів?
– Ізраїль продовжить бойові дії, бо це питання існування. Трамп і надалі вести свою інформаційну комедію. Іран ліквідовуватиме наслідки і готуватиметься до нової війни. Китай і Росія активізують допомогу Ірану, розвиватимуть співпрацю з Тегераном. Це означає, що війна не припиниться, а лише посилюватиметься.
Якщо подивитися з Ісламабада на ситуацію з погляду Хаменеї, увага звертається на інформаційні витоки про його стан, який називають "напівживим" чи "напівмертвим". В Ірані рішення зосереджені в одній особі. Можливо, тимчасово це міністр закордонних справ Аббас — представник світської частини уряду, проте справжня влада перебуває поза публічністю. Це свідчить про фазу розминки і відсутність чіткої керівної фігури на переговорному фронті.
– Отже, чи можна сказати, що ці 14 днів — це лише пауза для перегрупування, і Трамп не вийде з конфлікту?
– Трамп не перегруповується, а все більше загруз у цій ситуації. Узяти до уваги аморальність його поведінки щодо Ізраїлю — ключового союзника. Позиція США — інформаційна, а реальна вага у війнi лежить на плечах Армії оборони Ізраїлю. Трамп просто наповнює ефір інформаційними хвилями. Ізраїль хоче бачити світський Іран без ядерних амбіцій, а натомість у 10 пунктах збережено ядерний потенціал і відсутні гарантії безпеки, при цьому "Хезболла" і хусити збережені. Для Ізраїлю це дуже небезпечна конструкція. США залишаються партнером, який одночасно може принижувати.
– Тобто війна триватиме?
– Війна й не зупинялася. Ізраїль логічно продовжує її. Пряма участь США частково може бути призупинена, але диверсійні операції, розвідка, діяльність за лінією фронту залишаться в силі. Іран швидко відновить військовий потенціал, що є головною загрозою.
– Яку роль у цьому процесі відіграє Китай, особливо з огляду на активність Пакистану, яку пов’язують із китайським впливом?
– Процес у Раді Безпеки ООН був перевіркою позиції Росії і Китаю. Монархії Перської затоки добре зіграли, запустивши цей механізм, і отримали чітку відповідь: обидві країни підтримують Іран. Це свідчить про недооцінку з боку Вашингтона масштабу проблеми. Пекін і Москва будуть посилювати підтримку Тегерана. Тож блок посилюється, а Трамп розповідає про "контроль ситуації".
Переговори ведуться без Ізраїлю, бо "манхеттенський король" — Трамп — вирішує все самотужки. Це свідчить про театральність дій.
– Дональд Трамп і державний секретар Марко Рубіо заявляли, що після розв’язання іранського питання США займатимуться "переформатуванням" своєї участі в НАТО. Чого чекати від цього процесу?
– Треба розрізняти позиції Трампа та позиції офіційних США. Жоден серйозний американський посадовець не заявляв про вихід США з НАТО. Однак дії Трампа можуть створювати відповідні ризики.
– Які реальні сценарії можна передбачити в цьому напрямку?
– Планується виведення військ США з Європи — це не новина, а раніше спланований процес. Незважаючи на заяви Трампа, ця тенденція триватиме і може призвести до виведення ядерного компоненту стримування, що є надзвичайно серйозним кроком. Наразі стратегічні напрямки контролюються переважно європейцями, а американський офіцерський склад мінімізований. Європа поступово бере на себе відповідальність за безпеку.
Законодавчо Трамп не може вийти з НАТО, оскільки це рішення приймав Конгрес, а США є депозитарієм Вашингтонського договору, що означає управління цією системою. Швидше за все, Європа автономізуватиметься і заповнюватиме "дірки", що залишить США. Німеччина прискорює реформу армії, а у Польщі та Румунії розміщено близько 20 тисяч американських військових, яких можуть замінити європейські підрозділи.
До кінця року Трамп може спробувати втілити цей план, але у разі невдачі на виборах політика може бути скасована. Можлива внутрішня криза у США із блокуванням з боку Конгресу і навіть процедурою імпічменту, яка може посилюватися, адже деякі губернатори вже обговорюють застосування 25-ї поправки.
– Чиїм завданням є візит Марка Рютте до США?
– Візит виконує дві функції:
-
Діалог із Трампом, віцепрезидентом та ключовими фігурами, щоб дізнатися поточну ситуацію і представити бачення Європи щодо майбутніх дій. Рютте — ефективний комунікатор, якого слухають.
- Участь у засіданні Більдерберзького клубу, де обговорюватимуться питання глобальної енергетики, тарифної політики та інфраструктури. Клуб не бере на себе політичну роль, але впливає на формування підходів до світових викликів.
– Нинішня конфігурація Туреччина – Україна – Сирія виглядає важливою. В якому контексті це варто розглянути?
– Серед ключових факторів:
-
Енергетичний: відновлення газотранспортного коридору, який проходить через Катар, Саудівську Аравію, Йорданію, Туреччину, Сирію до Європи. Цей проєкт існує на рівні технічної документації.
- Безпековий: формування нової системи безпеки в Чорноморсько-середземноморському регіоні, у якій ключовими гравцями є Україна, Туреччина та Сирія.
Офіційні заяви вказують на роль України як ключового партнера у безпеці. Ердоган продемонстрував прагматизм, запросивши Зеленського і вказавши на можливості співпраці.
Сирія зацікавлена у співпраці з Україною не лише на політичному рівні, а й через економіку, військову підтримку та інженерні проєкти. Відновлення сирійської армії та інфраструктури, вивільнення російських баз — важливі питання, де Україна має значний потенціал. Сирійські порти забезпечують вихід на африканські ринки і є стратегічним активом.
– Контакти Сирії з Москвою були, але наскільки вони ефективні?
– Візит Зеленського до Дамаска свідчить про зміну курсу. Попередні переговори Ердогана з Путіним обговорювали газові маршрути і перспективи російської присутності, але результатів не дали. Візит Зеленського відбувся за підтримки турецької сторони.
Сирійська економіка історично пов’язана з Україною, зокрема у галузях геологорозвідки, нафтогазовому секторі, інженерії. Українські фахівці працювали там десятиліттями. Важливо розуміти, чи здатна сучасна Україна повернутися до цієї ролі. Потенціал існує у сфері економіки, гуманітарної допомоги та оборонної співпраці. На символічному рівні в Сирії досі експлуатують вантажівки КрАЗ, що є знаком співробітництва.
Ця багатогранна ситуація свідчить про те, що Близький Схід і пов’язані регіони перебувають у процесі структурних змін і формування нових альянсів, у яких Україна намагається зайняти стратегічно важливу роль.
