Відомий публіцист і журналіст Енн Епплбом у матеріалі для The Atlantic переконливо руйнує домінуючий наратив про неминучу поразку України у війні. Завдяки технологічним проривам, таким як мережевий ситуаційний контроль, дрони-перехоплювачі та далекобійні ударні системи, українські війська фактично стабілізували лінію фронту, щомісячно нейтралізуючи десятки тисяч ворожих солдатів. Водночас українські далекобійні дрони систематично знищують нафтопереробні та логістичні об’єкти Росії, що значною мірою послаблює її бойовий потенціал.
На дипломатичному рівні Україна, раніше асоційована зі стороною-жертвою, зараз перетворюється на бажаного партнера: лідери держав Перської затоки висловлюють інтерес до українських технологій боротьби з дронами, адже саме цей досвід найактуальніший у контексті їхніх національних загроз. Епплбом вважає, що навіть без офіційного мирного договору лінія фронту може поступово трансформуватися у фактичний кордон — схожий на демілітаризовану зону, що відокремлює дві Кореї. Такий розвиток подій стане стратегічною поразкою для путіна, котрий прагнув знищити Україну як державу.
«На полі неподалік Києва минулих вихідних непомітно стояв фургон, захований між деревами. Усередині — жодних пасажирських сидінь, тільки довгий стіл, два офісні крісла, ноутбуки та додаткові монітори. Попри скромний вигляд, це був мобільний пункт перехоплення дронів — одна із сотень подібних установок, розташованих по всій Україні. Вона є частиною значно ширшого комплексу технологічних здобутків, що змінили війну з Росією, а можливо, й майбутні збройні конфлікти — назавжди», — відзначає Енн Епплбом у статті для The Atlantic.
За словами авторки, один із солдатів продемонстрував на ноутбуці знімок української сільської місцевості з висоти пташиного польоту на відстані понад 160 км. Його задача — розпізнавати об’єкти в повітрі, відділяючи птахів і кажанів від бойових російських дронів. Помітивши ворогів, він запускає поруч із собою дрон-перехоплювач — компактну модель, схожу на мініатюрну ракету, здатну відстежити й знищити цілі перш ніж вони завдадуть шкоди.
Хоча зображення на моніторах можуть нагадувати відеогру, це не примітивна операція. Дрони, оснащені штучним інтелектом, функціонують завдяки складній мережі радарів, акустичних сенсорів та інших пристроїв, які сотні українських технологічних компаній розробляють і модернізують щоденно, спираючись на безпосередні дані з фронту.
Насправді майже жодна із цих фірм не існувала чотири роки тому. Вони виникли із технічно підкованого громадянського суспільства, де багато спеціалістів змінили сферу діяльності або зосередилися на захисті країни. Епплбом наводить приклади керівників оборонних підприємств, котрі раніше працювали у фінансах, архітектурі чи політиці. Нещодавно журналістка познайомилась із ще одним із них, який повернувся того ж дня з передової. Він відмітив, що цінує зворотній зв’язок щодо застосування своєї продукції в реальних бойових умовах і шукає шляхи її удосконалення.
Ця постійно вдосконалювана інформаційна система інтегрована не лише у фургони, а й у підрозділи по всій країні. Минулого року Епплбом відвідала підземний командний центр в Україні, де десятки операторів стежили на численних екранах за сотнями кілометрів фронтової лінії. Український оборонний аналітик Андрій Загороднюк називає цю інфраструктуру, що поєднує дрони, монітори, навігацію на основі штучного інтелекту, бойових роботів та координовані дії солдатів, «мережевою ситуаційною обізнаністю». Саме вона пояснює значну зміну сприйняття війни.
Епплбом відзначає, що українські військові технології швидко еволюціонують із початку конфлікту. Проте лише у наші дні іноземні експерти — в Європі, США, країнах Перської затоки і навіть в Росії — починають усвідомлювати повний масштаб цих трансформацій. З 2022 року чимало публічних дискусій, навіть у західних державах, повторювали вигідний Кремлю наратив, мовчазно визнаючи, що Україна, поступаючись чисельністю і озброєнням, неминуче програє. Українську допомогу розглядали лише як тимчасове відтермінування краху. Після припинення військової та фінансової підтримки Києвові адміністрацією Трампа у 2025 році у Вашингтоні поширювалися очікування (а можливо й бажання) швидкого завершення війни.
Проте Європа оперативно виділила додаткові фінанси, а українське суспільство розвинуло мережеву системну обізнаність. Коли наприкінці березня президент Зеленський здійснив дипломатичний тур країнами Перської затоки та підписав низку угод у сфері безпеки, міжнародний контекст почав змінюватися. Лідери Катару, Об’єднаних Арабських Еміратів і Саудівської Аравії вже сприймають Україну не як жертву війни, а як ключового партнера, зацікавленого в закупівлі передових дронів-перехоплювачів. Іран, який застосовує ті ж самі технології безпілотних апаратів, що й Росія, стикається з українським досвідом, який значно ефективніший за будь-який інший.
Не лише країни Перської затоки починають усвідомлювати хибність російської пропаганди. Українці не поступаються і не здаються, а Росія не здатна до перемоги і, що надважливо, не знає, як її здобути. Українські військові експерти та західні аналітики окреслюють цю стійку динаміку в рамках трьох ключових вимірів конфлікту.
Наземний аспект бойових дій
- Попри повільне і виснажливе просування російських сил протягом минулих двох років, із початком весняного наступу цього року Росія втратила більше територій, ніж захопила.
- Наразі лінія фронту фактично не є суцільною лінією, а являє собою широку заборонену зону приблизно 32 км завширшки.
- Ця територія перебуває під постійним наглядом дронів, які миттєво виявляють будь-яку ворожу техніку та живу силу.
- Будь-яка спроба наступу російських військ зазнає швидкого контрвраження, через що українські сили щомісяця виводять з ладу й знищують до 30 000 ворогів.
- Українська мета — нейтралізувати більше військових РФ, ніж Кремль може мобілізувати на заміну, і, за оцінками, ця мета близька до виконання.
Далекобійна боротьба
- Російські сили не можуть значно просунутись, але зберігають здатність завдавати ударів дронами й ракетами по цивільній інфраструктурі українських міст, що спричиняє людські жертви, як сталося останнього тижня.
- Путін посилює авіаційні атаки, оскільки інших ефективних способів завдати шкоди України він наразі не має.
- В Україні все ще відсутня потужна системна протиповітряна оборона, що може перехоплювати балістичні ракети, хоча українці ефективно збивають більшість безпілотників.
- Штати постачають Україні ЗРК Patriot, а також відкрито діє європейський фонд для забезпечення купівлі дорогих ракет-перехоплювачів, проте деякі експерти побоюються їхнього дефіциту.
- За словами Зеленського, лише за три дні американсько-іранського конфлікту було застосовано більше ракет Patriot, ніж за всю війну в Україні.
Водночас Путін не визнає того, що і його фінансові, і військові ресурси протиповітряної оборони виснажуються. Це дає можливість українським дронам довгої дії ефективно влучати в об’єкти нафтової і газової інфраструктури Росії, спричиняючи вибухи та зниження потужностей на нафтопереробних заводах щонайменше на 20%. Майже всі великі нафтопереробні підприємства Центральної Росії припинили роботу або скоротили виробництво, деякі з них були атаковані не вперше.
Регулярні атаки українських дронів дальністю 160 кілометрів спрямовані також на склади боєприпасів, логістичні центри та канали постачання на окупованих територіях. Хоча ці удари менш помітні за атаки на території Росії, вони призводять до критичної нестачі палива на Кримському півострові й ускладнюють забезпечення російських військ на Сході та Півдні України.
Психологічний фронт
- Протягом останніх чотирьох років Кремль регулярно запевняв російське населення у нібито успішному перебігу війни, заперечуючи існування України як повноцінної держави, та наголошуючи на невідворотності майбутньої перемоги.
- Проте наприкінці минулого місяця відбулася паніка в Москві: через страх перед атаками українських дронів було суттєво скорочено щорічний військовий парад.
- Неспроможність підтримати святкові події підтверджують й масивні стовпи чорного диму, які виникли після удару по нафтопереробному заводу в Петербурзі в перший день щорічного економічного форуму.
- Колишній очільник воєнної розвідки Кирило Буданов, нині керівник Офісу Президента України, вказує на численні свідчення того, що серед росіян починає руйнуватися довіра до державної пропаганди: «Вони не розуміють, чому мають продовжувати війну та чому їх зараз атакують, адже їм казали, що вони переможуть, а Україна — ніщо».
Водночас не всі впевнені у швидкому завершенні конфлікту. Молоді українські держслужбовці поділилися, що вже відмовилися від надії колись жити у «нормальній» країні: війна, на їхню думку, триватиме вічно. Одна з них згадала про довоєнний переліт до Барселони з подругами: «Те прекрасне життя вже не повернеться».
Водночас існують ознаки, що в деяких владних колах Москви готують завершення війни. Нещодавно з офісу Сергія Кирієнка, колишнього прем’єр-міністра Росії й одного з найвищих посадовців путінської адміністрації, стався витік документів із планом презентації завершення війни перед населенням. Стратегія включає:
- Оголошення перемоги Росії.
- Представлення збройних сил РФ як «найбоєздатніших у світі».
- Преувеличення незначних територіальних здобутків до грандіозних успіхів.
- Підкреслення руйнівних економічних наслідків для Європи.
- Прогнози швидкого розпаду України.
Буданов вважає, що відключення Telegram — найпопулярнішої в Росії соціальної мережі — було превентивним кроком для запобігання альтернативним наративам: «щоб у вирішальний момент була лише одна офіційна позиція — і більше нічого».
Водночас він налаштований оптимістично щодо переговорів, ініційованих адміністрацією Трампа, які можуть призвести до припинення вогню — навіть уже цього року — вздовж нинішньої лінії фронту. «Тоді ми почнемо вирішувати інші складні питання», — сказав він. У відповідь на лист Зеленського, у якому пропонувалося негайне припинення вогню і прямі переговори між лідерами, путін офіційно відмовився, заявивши про відсутність «жодного сенсу» у такій зустрічі.
За оцінками Епплбом, Росія все ще має альтернативні шляхи розвитку. Путін, який не визнає Україну як легітимну державу і Зеленського як її законного президента, може продовжувати масштабні бомбардування з метою зруйнувати електромережі й зробити країну непридатною для життя. Він може оголосити додаткову мобілізацію та намагатися прорвати оборону ціною великих людських втрат. Є побоювання, що Росія може розширити конфлікт і атакувати країну НАТО, щоб перевірити готовність США захищати союзників.
Латвійський генерал на цьому тижні наголосив, що хоча російські дрони не можуть привести до перемоги в Україні, вони вже випереджають засоби ППО НАТО, яке ще не встигло компенсувати стрімкий розвиток таких технологій.
Навіть за відсутності переговорів Росія та Україна можуть рухатися до нового статус-кво. Сьогодні прозора прифронтова зона сягає 32 км завширшки, але з удосконаленням дронових технологій вона може збільшитися до 48 чи навіть 64 км. Згодом лінія фронту стане не просто нейтральним кордоном, а фактично демілітаризованою зоною, подібною до тієї, що розділяє дві Кореї, яку регулярно патрулюватимуть і підтримуватимуть дрони.
Після цього вона може функціонувати як тимчасовий кордон — неформальний, який жодна із сторін офіційно не визнає, але який фактично матиме силу природного фізичного бар’єру, як ріка чи гірське пасмо — непереборного і важкодоступного.
Для України це не буде абсолютною перемогою, однак для Путіна стане значною поразкою: його головна мета — знищення державності України та викреслення її з карти світу — залишиться не досягнутою.
