Куба на межі: як припинення постачання нафти ставить під загрозу майбутнє острівної держави
Протягом десятиліть Куба була символом ідеологічного натхнення для лівих політиків Латинської Америки. Фідель Кастро та його повстанці слугували прикладом для регіону, реалізуючи масову боротьбу з неписьменністю, розширюючи доступ до охорони здоров’я та підвищуючи середню тривалість життя місцевого населення.
Навіть ті, хто критикував режим, визнавали Кубу як непохитну фортецю опору численним адміністраціям США. Проте нині ситуація змінилася – країна виснажується через дефіцит нафти та близькість економічного краху. Зростання правих сил у Латинській Америці сприймає Кубу не як революційний символ, а радше як авторитарний проєкт з численними проблемами.
Зміна регіональних відносин: від підтримки до обмежень
Політики із найбільш населених країн Латинської Америки – Бразилії, Мексики та Колумбії – вже утримуються від екстреної допомоги Кубі. Вони побоюються, що це розлютить колишнього президента США Дональда Трампа.
Політолог Єсус Сільва-Херцог Маркес підкреслює: «Будь-які прояви незалежності одразу ж отримують жорстку відповідь з боку США. Ніхто достеменно не знає, як відреагує Трамп». Це сигналізує про серйозні побоювання серед лідерів регіону.
Приклад Мексики – дзеркало дилеми
Мексика, колись «колиска» кубинської революції, була надійним постачальником пального і відданим захисником Куби на міжнародній арені. Рік тому Мексика стала ключовим постачальником нафти для острівної держави. Однак критична економічна залежність Мексики від торгівлі з США змусила країну зупинити поставки пального в січні після погроз адміністрації Трампа обкласти митами тих, хто допомагає Кубі.
Альтернативні шляхи підтримки, але обмежені можливості
- Мексика змінила свій пакет допомоги на постачання їжі та медикаментів.
- Бразилія та Колумбія, хоча й мають потенціал, не прагнуть збільшувати підтримку, обмежуючись гуманітарною допомогою.
- Венесуела, яка донедавна була головним нафтовим спонсором Куби, припинила постачання після втручання американських сил та перебігу внутрішніх подій.
Наслідки для регіону
Країни, такі як Еквадор (який вислав кубинських дипломатів), Нікарагуа (яка зупинила безвізові поїздки для кубинців), а також Гватемала, Гондурас і Ямайка (що скасували контракти на медичні послуги), демонструють тенденцію до дедалі більшої ізоляції Куби.
Кубинські медичні місії за кордоном – одна з ключових статей доходів для уряду, тому це посилення ізоляції має суттєвий вплив.
Традиції допомоги Мексики втрачають вагу
Після революції 1959 року Мексика була єдиною країною Латинської Америки, яка не піддалася американському тиску й відмовилася розривати офіційні зв’язки з Кубою. Це сформувало ділову домовленість:
- Мексика захищає Кубу на міжнародній арені та виступає проти торгового ембарго США.
- Кастро зобов’язується не розпалювати революцію всередині мексиканських кордонів.
Під керівництвом лівих президентів Клаудії Шейнбаум та Андреса Мануеля Лопеса Обрадора ця допомога стала економічною опорою для Куби.
Від нафти Венесуели – до мексиканської допомоги
Із падінням постачання нафти з Венесуели, спричиненим кризою в цій країні, Мексика активно взяла на себе роль головного постачальника пального для Куби. Однак у січні 2025 року тиск із США змусив припинити нафтові поставки, зосередившись на гуманітарній підтримці.
Бразилія між лояльністю та ризиком
Бразилія, найбільша країна регіону і провідний виробник нафти та сільськогосподарської продукції, залишається у складній позиції. Хоча тут зберігається традиція підтримки Куби, уряд президента Лула да Сілва стримує допомогу до базових гуманітарних поставок. Нацкомпанія Petrobras, попри можливості, не постачає нафту на острів, побоюючись вторинних санкцій.
Варто також згадати, що у минулому Бразилія інвестувала значні кошти у ключові проєкти Куби, такі як порт Маріель, але через політичні зміни і борги цей проєкт зазнав стагнації.
Тиск і внутрішні виклики
Переслідування опозиції у Кубі, зі зростанням цензури та громадянського контролю, значно зменшили симпатії до режиму навіть серед прихильників лівих в Бразилії. Особливо це впливає на позиції партії Лула, яка зараз готується до складних виборів у 2025 році.
Міграційна хвиля як індикатор кризи
Понад 2,7 мільйони кубинців покинули острів із 2020 року. Це найбільший демографічний спад в історії країни. Багато з них обирають для життя не США, а країни Латинської Америки, зокрема Бразилію та Мексику, які відіграють ролі нових міграційних хабів.
Збільшення кубинських мігрантів сприймається як пряме свідчення провалів економічної моделі Куби й радикального урядового контролю.
Інші латиноамериканські країни та зрушення у підтримці
Колишні прихильники Куби, такі як Сальвадор під керівництвом соціаліста Маурісіо Фунеса у 2009 році, змінили свій курс. Нині президент Наяб Букеле, прихильник жорстких методів управління і союзник Трампа, очолює коаліцію країн, які відкрито критикують кубинську владу.
На нещодавній саміті в штаті Флорида зібралися лідери Аргентини, Гондурасу, Коста-Ріки, Еквадору, Парагваю, які підтримали позицію США щодо Куби.
Проголошення Трампа про «кінцеві хвилини життя» кубинського режиму викликало особливий резонанс у цьому колі.
Автор статті
Саймон Ромеро – кореспондент The New York Times, спеціалізується на новинах з Мексики, Центральної Америки та Карибського регіону. Живе в Мехіко.
