Війна і корупція: як дефектні боєприпаси та багатомільйонні контракти підривають оборону України
Калітка невдалих постачань: дефектні мінометні снаряди та їх наслідки
Під час бойових дій на сході України в 2024 році, коли російські війська атакували окопні позиції, українські артилеристи відкривали вогонь. Однак, замість вибухів снаряди або не вилітали з труб, або падали з тьмяним стукотом, здіймаючи лише пил.
Виявилось, що одна з українських зброярських фабрик надала війську тисячі бракуваних мінометних боєприпасів. Леонід Шиман, власник заводу, пізніше опинився під арештом у одному з найгучніших випадків шахрайства у сфері оборони.
Офіційні аудити державних закупівель, отримані The New York Times, свідчать, що попри наявність численних застережень щодо якості, Агентство з оборонних закупівель України продовжувало підписувати з ним нові контракти.
Закриті очі на корупцію: системні проблеми закупівель
Сім із десяти провідних військових постачальників країни отримали нові замовлення, незважаючи на кримінальні розслідування, недоставку продукції або арешти керівників за корупцію. Це підкреслюють дані з аудиторських перевірок та судові матеріали.
Шиман, наприклад, перебував під слідством за здирництво та шахрайство ще до отримання масштабного $280-мільйонного контракту на міномети, укладеного під час перебування під заставою.
Державні ревізії виявили систему, наповнену:
- помилками управління;
- ігноруванням попереджувальних сигналів;
- неможливістю притягнути винних до відповідальності за завищення цін чи непоставку продукції.
Деякі компанії отримували замовлення без підтвердження здатності виконати постачання або без необхідних ліцензій. Шістнадцять фірм провалили хоча б один контракт, шість із них не виконали жодного.
Світові торговці зброєю, зокрема найбагатший у світі постачальник, а також низка українських і американських компаній, наживалися на цій системі, що, за оцінками, призвело до втрат в $1.2 млрд лише у 2024-му.
Як долали кризу: тлі закупівель і політичні наслідки
Втрати залишались прихованими, хоча Президент Зеленський постійно звертався до партнерів із закликом надати більше зброї і фінансування. Колишній радник Агентства з оборонних закупівель, Тамерлан Вагабов, констатував:
- Армія не отримує необхідного;
- Бюджет здувається через затримки та переплати;
- Ресурси на нові замовлення катастрофічно зменшуються.
За інформацією аудиторів, майже $126 млн було втрачено через ігнорування дешевших пропозицій та необґрунтоване переплачування за озброєння. Утім, у відповідь на перевірки відомство не оприлюднило жодних офіційних кроків, а директор агентства Арсен Жумадилов пішов у відставку.
Війна примусила Україну перебудуватися. Армія боролася, незважаючи на чисельну перевагу ворога, застосовуючи дрони, робототехніку та підтримку Заходу. Проте внутрішні проблеми з процедурою закупівель продовжують завдавати шкоди.
Скандальний випадок із “Павлоградхіммашем” та його главою
Історія із невдалими мінометними снарядами стала гучним скандалом. У квітні 2025 року поліція затримала Леоніда Шимана — директора “Павлоградського хімічного заводу” — за шахрайство на суму близько $68 млн. Суд визнав, що завод поставив армії понад 230 тисяч непридатних боєприпасів.
Попри те, що завод належить державі, Шиман був впливовою особою в оборонній промисловості та впродовж багатьох років керував підприємством, маючи репутацію “короля вибухівки” в Україні.
Ревізори виявили дивну зміну заявлених виробничих потужностей заводу без жодних перевірок з боку державних контролерів, що стало підставою для отримання величезних контрактів.
Світлини й аудиторські звіти також вказували, що під час виробництва в заводі використовувалися слабкі стандарти контролю якості, а керівництво володіло великим маєтком і навіть розводило екзотичних тварин, які нібито мали підтверджувати відсутність екологічного забруднення.
Неймовірна історія посередників: чеський шлях до найбагатшого постачальника зброї
У 2024 році Агентство з оборонних закупівель оголосило тендер на ракети калібру, вироблені заводом у Туреччині — Arca Defense. Пропозиції трьох компаній різнилися лише ціною:
- Турецький завод – $4200 за ракету;
- Два посередники – $4600 та $5100 відповідно.
Проте контракт уклали з найдорожчим посередником – дочірньою компанією чеської корпорації Czechoslovak Group. В аудиторських звітах не знайшли жодних обґрунтувань цього рішення.
Це призвело до додаткових витрат у розмірі близько $130 млн та допомогло компанії вивести її власника Міхала Стрнада на вершину світового рейтингу зброярських мільярдерів.
Американська компанія та проблеми контрактів із Сербією
Інший гучний проєкт закупівель передбачав придбання ракет у Сербії через складну мережу посередників через політичні ризики. Українська державна компанія Спецтехноекспорт з історією невиконаних замовлень підписала угоду, хоча не мала сербської ліцензії на експорт зброї, замінивши її гарантією від військової розвідки України.
Дочірні контракти мали виконуватися через американську компанію Regulus Global, яка постачала озброєння як Україні, так і повстанцям у Сирії.
Однак складність та посередництво у цій схемі призвели до провалу угоди, через що найзначніший держпостачальник став найбільшим боржником перед Агентством із закупівель зброї.
На фоні цього уряд позивався до Спецтехноекспорту, а останній – вимагав кошти з Regulus. Американський представник стверджує, що компанія виступала лише “потрапила в пастку” внутрішніх українських змін у системі закупівель.
