Від волонтера до пілота аеророзвідки: нескорений шлях “Ворона” в Українській добровольчій армії
Від дверей військкомату до фронтового безпілотника
Командир взводу аеророзвідки 12-го територіального загону УДА з позивним “Ворон” не мав досвіду строкової служби і отримав аж три відмови від військкомату. Та це не стало перепоною — навпаки, промовисто підкреслило його рішучість. Починав з волонтерської допомоги: організовував ярмарки, збираючи кошти на дрони, зарядні пристрої та інше обладнання для військових. Коли друг запросив долучитися до підрозділу безпілотної техніки, він миттєво погодився і вже за кілька днів вирушив на фронт Донбасу.
За освітою електромеханік, “Ворон” мав хист до радіотехніки та освоював зброю без спеціалізованих навчальних центрів. Тренування відбувалися на власноруч облаштованих “умовних полігонах”: тут вчилися поводженню зі стрілецькою зброєю, навичкам бою у окопах, а також керуванню дронами. Основний фокус припадав саме на аеророзвідку, яка стала його профільною спеціалізацією.
Однотипна, але надзвичайно важлива робота аеророзвідника
Аеророзвідка — це не просто спостереження, це безперервний аналіз і пильність. Завдання — детально вивчати повторювану територію цілодобово, щоб вірно помітити найменші зміни. “Мавік” – дрон, що фактично є рухомою камерою, здіймаючись на близько 100 метрів, дає змогу спостерігати за ділянкою до 2-3 кілометрів. Увага до дрібниць вкрай важлива: пересування російських підрозділів можна зафіксувати завдяки переміщенню навіть таких деталей, як драбина або інші прості предмети.
Російські військові відзначаються особливо глибокими окопами та нестандартними укриттями. Один із випадків – використання дерев’яного ящика під бетонною плитою напівзруйнованого каналу для маскування схованки. Такого роду хитрощі роблять розвідку викликом, хоча і вимогливою, адже руками знайти і розгадати ці пастки нелегко.
Копання окопів теж виявилося справжнім випробуванням. Земля часто настільки щільна, що доводилося спершу робити отвори та використовувати динамітні шашки для підриву, щоб далі продовжувати роботи під ворожими обстрілами, щоб не видати власне розташування.
Під обстрілами: штурм, дрон-заступник і травми
Пам’ятається випадок, коли підрозділ опинився під атакою танка та двох бронетранспортерів. Протягом години артилерія розривала позиції, однак ховатися не було часу — треба було виконувати свою роботу. Серце калатало, навколо вибухи і крики, але завдання було завершено успішно.
Під час патрулювання лісосмуги біля засідки на “дрон-ждуна” — безпілотника на оптоволоконному зв’язку — отримав два поранення рук. Попри всі спроби збити дрон із неба, він таки вибухнув ледь не поруч. Вижити вдалося завдяки миттєвій реакції, інакше спілкування з “Вороном” залишилося б неможливим.
Доброволець без звань і зарплати: тільки відданість
В Українській добровольчій армії не платять ні зарплати, ні за бойові виходи. Все необхідне забезпечують волонтери: їжа, взуття, одяг. Звання також відсутні — “Ворон” не служив на строковій, він просто “хлопець”, який виконує свою справу.
Іноді доводиться сидіти на позиціях по 45-50 днів без виходу, покладаючись на підтримку побратимів, які приносять провізію та обладнання. Походи на позиції ускладнюють множинні ворожі дрони, доводиться йти пішки 15-20 кілометрів з важкими запасами. Ще одна особливість — ночівля у холодних, сирих підвалах із мінусовою температурою і мінімумом світла.
Можливість піти з УДА — повністю добровільна. Часто, перебуваючи під вогнем, “Ворон” думає, що це останній раз, як він повертається до фронту. Але щось кожен раз знову змушує його повертатися і робити свою роботу — попри всі страхи і невдоволення.
Підписуйтеся на Суспільне Кропивницький у Facebook, YouTube, Telegram, Instagram, WhatsApp, Viber та TikTok
