Фільм «Пан Ніхто проти Путіна»: як окупаційна пропаганда проникає в російські школи
Війна і шкільна пропаганда: виклики створення документального фільму
У фільмі «Пан Ніхто проти Путіна», який отримав Оскар за найкращий документальний фільм, йдеться про те, як російські школи після вторгнення в Україну стали ареною військової ідеології, нав’язаної владою Володимира Путіна. Режисери наважилися розкрити цю страшну дійсність через призму життя Павла Таланкіна — координатора позашкільної роботи в школі №1 міста Карабаш, індустріального містечка РФ.
Перед творцями стояло багато моральних і етичних викликів: чи можна використовувати зняті Павлом відеоматеріали, які він зобов’язаний був робити для контролю? Як інтерпретувати кадри, де діти з’являються без згоди батьків? Чи не загрози це для самої безпеки Павла або учнів?
Американський документаліст Девід Боренштейн, який співпрацював із Таланкіним, довго вагався до початку зйомок. Адже ці матеріали могли коштувати героям не лише свободи, а й життя.
Від відкритої заяви до міжнародної підтримки
Павло був надто стурбований тим, що йому доводилося фіксувати на відео пропаганду, котру нав’язували учням. Відкликнувшись на заклик російської студії поділитися історіями про зміну атмосфери на роботі через війну, він розповів свою. Знаючи про небезпеку для російських кінематографістів, студія запропонувала допомогу Девідові Боренштейну, який передав проект до BBC.
Боренштейн пригадував пізніше: «Це була найнеймовірніша пропозиція, бо я водночас ділився і вагався — це справжнє моральне і організаційне мінне поле».
BBC допомогла встановити жорсткі правила:
- Павло мав залишити Росію задля безпеки;
- Ніхто із мешканців Карабаша, хто залишався, не міг відкрито висловлювати антиросійські чи антивоєнні думки на камеру;
- Особливо дбали про безпеку матері Павла — бібліотекарки тієї ж школи.
Тонкощі монтажу і етичні дилеми
Під час монтажу BBC ретельно вирізала все, що могло поставити під загрозу людей у Карабаші. На жаль, це означало, що голоси прихильників Таланкіна були суттєво скорочені.
Щодо знімання дітей: усі, хто мав чітко виражену роль у фільмі, на момент випуску були повнолітніми. Решту дітей показували лише групами, уникаючи індивідуальних кадрів.
Проте фільм викликав хвилю критики з боку деяких росіян, навіть тих, хто виїхав з країни і виступає проти війни, які зазначали:
- Фільм сприймається з надто західної призми;
- Деякі сцени здаються постановочними, аби звеличити Павла як героя;
- Використання відеозаписів дітей без дозволу — безсумнівний моральний виклик.
Експерт російської освіти в еміграції Сергій Чорнишов назвав таку практику «моральною потворністю», оскільки використані матеріали були зібрані на основі довіри без погодження.
Свідчення очевидців і шокуюча реальність
Попри критику, багато колишніх учнів Павла підтримують стрічку, наголошуючи, що:
- Усі у фільмі були обізнані, що їх знімають для державної школи;
- Немає жодних інтерв’ю з дітьми, вони не ділилися своїми думками щодо війни;
- Фільм викрив те, що відбувається, що ніколи б не побачили зовнішні спостерігачі.
Серед відвертих кадрів — учні, які тренуються кидати гранати, приміряють тактичне спорядження, тримають зброю, слухають уроки від найманців і отримують спотворену інформацію про Україну та Захід.
Один із колишніх учнів і сам Павло вважають, що отриманий матеріал є унікальним свідченням крихітного, але потужного фрагмента реальності сучасної Росії. Павло зізнається, що змушений був «записувати і не видаляти», бо це — одне з небагатьох джерел, яке може пролити світло.
Важливість довіри і гострі виклики
Павло протягом багатьох років заслужив довіру в місті — настільки, що навіть провалився один контроль безпеки, коли хтось спробував пронести Калашников і влада подумала, що це сам Павло з камерою. Завдяки цій довірі режисери отримали доступ, недосяжний для більшості.
Інший колишній учень, який теж з’являється у фільмі, також підтримує перемогу у Венеції, наголошуючи на ідеї, що навіть ті, хто підтримує війну, визнають: «погано, що школи піддаються такому впливу».
Попередження для світової спільноти
Павло вбачає у фільмі не лише розповідь про Росію, а й попередження для інших країн — особливо для США.
Він каже: «Це як посібник, урок. Подивіться, що вас може чекати, якщо будете аполітичними, слабкими і піддаватиметесь самоцензурі».
Реакція Кремля та місце фільму в історії
Прес-секретар Кремля Дмитро Пєсков відмовився коментувати перемогу фільму, посилаючись на те, що не бачив стрічку.
Це третій за чотири роки документальний фільм, пов’язаний із Росією, що отримує «Оскар» у категорії найкращий документальний повнометражний фільм:
- У 2023 році перемогла стрічка «Навальний» — про опозиціонера Олексія Навального, який помер у в’язниці;
- У 2024 – «20 днів у Маріуполі» — про облогу українського міста;
- Нинішній — «Пан Ніхто проти Путіна».
Павло відкидає звинувачення в «державній зраді» або «антидержавній діяльності». Для нього «Батьківщина — це не Путін».
«Я не зрадник рідної землі. Зрадники — це ті, хто вдає, що все в нормі і ніби все гаразд», — підкреслює він.
Автор: Мілана Мазаєва (Берлін)
