Жахливий вибір біженців з М’янми: страхи перед примусовим поверненням із Малайзії
Життя у вигнанні: історії, які криють біль і надію
Два роки тому Мухідузамал залишив рідний М’янму, намагаючись втекти від релігійних переслідувань і громадянської війни. Чотири місяці він мандрував сушею і морем, доки не дістався до Малайзії. Там, як і вдома, він пішов працювати на рисове поле та оселився у традиційному малайзійському будинку на кілках із дерева.
Він намагався оформити статус біженця через агентство ООН у Малайзії, чекали на призначення зустрічі, але не маючи офіційного статусу, країна вважала Мухідузамала (йому 35 років, він мусульманин рохінджа й має лише одне ім’я) нелегалом. У червні його затримали та помістили до центру утримання, повідомив брат.
У Малайзії сьогодні утримують понад 10 000 мігрантів із М’янми без документів. Минулого місяця влада оголосила про плани повернути додому близько половини з них. І мігранти, і правозахисники б’ють на сполох, бо повернення для багатьох означає примусову мобілізацію на фронт. Особливо це стосується рохінджа, які позбавлені громадянства у своїй країні та стали жертвами визнаного геноциду.
«Краще б нас убили тут, у Малайзії, ніж відправили назад до М’янми», — зізнався 25-річний Мохаммад, який має статус біженця та живе в Куала-Лумпурі.
Загрози, що лежать позаду повернення
Брат Мохаммада та інші мігранти живуть у постійному страху. Його брат, за словами Мохаммада, загине, якщо повернеться:
- військова хунта в М’янмі обов’язково відправить його на передову;
- жінок та чоловіків примусово мобілізують до бойових дій;
- люди, яких повертають, часто стикалися із насильством та катуваннями.
Протягом останнього десятиліття сотні тисяч людей з М’янми шукали прихисток у Малайзії, рятуючись від етнічних чисток та воєнної жорстокості. Хоча десятки тисяч отримали статус біженця, вони стикаються з посиленою дискримінацією, а сотні нелегалів померли в місцях утримання.
План влади Малайзії: міграційна криза відповідь з неспокоєм
За повідомленнями Міністерства внутрішніх справ Малайзії, ситуація з мігрантами стала:
- серйозним фінансовим тягарем;
- джерелом значних соціальних проблем;
- реальною загрозою національній безпеці.
Близько 1 500 затриманих, переважно рохінджа, планують “добровільно” депортувати вже наступного місяця за допомогою флоту М’янми, що складається з двох військових кораблів і госпітального судна.
Водночас, правозахисники висловлюють сумнів щодо справжньої “добровільності” процесу:
- Чи це було дійсно добровільне та поінформоване рішення?
- Чи пропонували людям альтернативу – статус біженця із відповідними правами?
- Чи є гарантії безпеки після повернення?
Рамачельвам Манімутху, голова Національного товариства з прав людини в Малайзії, наголошує на відсутності ясності в урядових діях.
Спільнота мігрантів: паніка і постійний страх
Життя у вигнанні наповнене тривогою. 18-річна Бібі, рохінджа без документів, яка проживає в Малайзії вже понад рік, розповідає:
- люди постійно насторожі, неможливо розслабитися;
- страх перед владою і місцевими жителями сильний;
- багато відмовляються ходити на роботу, щоб не зіткнутися з переслідуваннями;
- діти не ходять до шкіл для біженців через побоювання демонстрацій і нападів.
Ще одна складність полягає у тому, що Малайзія не надає політичного притулку, і лише статус біженця ООН дозволяє людям залишатися в країні.
Уряд започаткував власну систему реєстрації біженців, охопивши понад 4 000 затриманих, переважно рохінджа. Утім, захисники прав людини наполягають, що це має бути чесний, індивідуальний процес із доступом до перекладачів, юристів і права оскаржити рішення.
Позиція уряду Малайзії і страхи повернення
Міністр зв’язку Фахмі Фадзиль заявив: депортація не відбудеться, якщо становище людини у М’янмі загрожує життю. Водночас тривожно, що понад п’ять років тому після військового перевороту влада повернула понад тисячу мігрантів, про подальшу їхню долю не повідомляють.
Опікун із прав людини Ніккі Даймонд, родом з М’янми, вказує, що примусове повернення є зрадою надій людей, які шукали захист за кордоном.
Історії індивідів, як то 32-річного Хла Маунга Тейна, мігранта із народу чин, показують реальність загрози:
- затриманий у Куала-Лумпурі, його дружина вважає, що відправка додому – смертельний вирок;
- існує ризик примусової служби в армії Аркану – повстанського руху, контролюючого більшість штату Рахайн;
- є свідчення, що люди, яких раніше відправляли морем, ніколи не діставалися до рідних домівок.
Позиція ООН однозначна: умови в М’янмі наразі небезпечні і не дозволяють повернення.
Виклики та вимоги міжнародної спільноти
На думку правозахисників, малайзійський уряд має призупинити депортації до вирішення:
- питання безпеки повернення;
- встановлення міжнародного консенсусу щодо ситуації в М’янмі;
- підтвердження гарантій захисту прав і життя повертих.
Як зазначає пан Манімутху, довіра до слів міанмарської влади вкрай низька. Репатріація не може базуватися на надії чи побажаннях, а лише на чітких доказах безпеки.
У цьому контексті долі тисяч мігрантів і біженців залишаються під великим сумнівом, а їхнє життя — на межі виживання між страхом перед поверненням та тяжким існуванням в чужій країні.
