Як війна знищує дитинство: історія мого рідного Краматорська
Ранок 4 серпня: вибухи близько дому
Одного серпневого ранку, 4 числа, два російські керовані бомби, кожна вагою понад 450 кілограмів, влучили у житловий квартал, де я провів дитинство, у Краматорську на сході України.
Я дізнався про атаку з соціальних мереж, переглядаючи відео, доки не впізнав сусідню будівлю в полум’ї. Потім почалися тривожні пошуки будь-якої інформації про мій дім — чи він постраждав.
Зрештою, один із сусідів надіслав відео, зняте прямо з нашої квартири. Вогонь не торкнувся її, але вибух залишив уламки скла на підлозі, віконна рама в кухні була вирвана зі стіни, підвіконня у вітальні зникло, а плитка у ванній потріскалася.
Незламне місто на межі війни
Російські війська повільно, але невпинно наступали на Краматорськ, і я давно знав, що колись мій рідний дім опиниться у центрі боїв. Проте неможливо бути готовим побачити, як місце твого народження розвалюється під ударами бомб.
Спільна трагедія України
Цей досвід розділяють мільйони українців, які протягом понад чотирьох з половиною років війни спостерігають, як їхні домівки руйнуються, а хтось уже їх повністю втратив.
Я – журналіст і постійно висвітлював подібні історії, свідком руйнування міст, як-от Сєвєродонецьк, Бахмут, Авдіївка, Покровськ, Костянтинівка. Тепер черга дійшла до мого рідного міста.
Спогади про Краматорськ мирних часів
Моє місто завжди було затишним: з парками, дитячими спогадами та затишними місцями. Літом я любив плескатися у фонтані на центральній площі, зимою кататися на санчатах зі схилу поруч із школою.
У вихідні ми з мамою ходили на ринок за свіжим молоком і домашнім сиром — таке смачне, що прямо за сніданком з’їдали. Біля нашого дому був грузинський ресторан, який став улюбленим місцем сімейних вечорів за хачапурі та вином, святкувань днів народження чи просто за чашкою кави.
24 лютого 2022 року: початок іншої реальності
Все змінилося в день повномасштабного вторгнення Росії. Вибухи розбудили батьків у Краматорську, вони зі страхом питали, що робити, куди бігти та що брати з собою.
Того дня я був у Маріуполі — понад 100 миль на південь — працював продюсером з командою CNN. По телефону намагався організувати евакуацію батьків, радив взяти найголовніше: документи, змінний одяг і нашого кота, а потім виїхати з міста.
Вони залишили квартиру прибраною, сподіваючись швидко повернутися. Та досі мешкають у Норвегії під статусом біженців.
Повернення додому, що змінилося
Через два місяці після початку війни я повернувся в Краматорськ, щоб висвітлювати просування російських військ на Донеччині. Росіяни захоплювали селище за селищем, обстріли стали майже щоденними. Здавалося, це був мій останній шанс побачити дім.
Відкривши двері квартири, я відчув дивний запах — замість тепла маминих страв була порожнеча й пил.
Я хотів взяти якомога більше сімейних речей: фотоальбоми, шахівницю батька, вишиту бабусею простирадло. Але зрозумів — у валізу не вмістять усе життя, тож багато речей лишилися позаду.
Життя Краматорська під час війни
Зовні місто продовжувало жити, хоч і дивним, неприродним життям. Постійні нагадування про війну були видимі буквально повсюди:
- дефіцит пального;
- відсутність у супермаркетах навіть Coca-Cola;
- працювали служби доставки та ресторани;
- готелі були заповнені журналістами та гуманітарниками.
Українські війська повертали території, і Краматорськ поступово ставав безпечнішим. Мешканці почали повертатися, наш улюблений ресторан працював, і я почав частіше навідуватися туди.
Сидячи в улюбленому місці, легко було втратити відчуття війни. Здавалося, все залишилось як раніше — і місто те саме, і я той самий.
Ілюзія безпеки: приклад Покровська
Та це була омана — подібне траплялося і в місті Покровськ, за 65 кілометрів від Краматорська. Там після першого вторгнення життя видавалося відновленим, і це було безпечним прихистком для журналістів.
Проте зміцнення бойових дій призвело до частих обстрілів керованими бомбами, а з осені 2024 року вулиці спорожніли — люди виїжджали, магазини закривалися.
Вже за кілька місяців у Покровську залишилися лише військові, що готувались до вуличних боїв.
Подібність історій та подальші удари
Повертаючись до Краматорська останні місяці, я все частіше помічав схожу картину. Російські війська наближалися, їхні безпілотники літали над моїм районом.
У цьому році внаслідок авіаударів постраждали знайомі вулиці, де я ходив у дитинстві до мистецької школи. Там, неподалік магазину, де я купував шоколадку та вишневий сік, впала бомба.
4 серпня ракети влучили поруч із моїм будинком: одна у сусідній будинок, друга — у грузинський ресторан, що був місцем наших родинних затишків. Вулиці змінилися до невпізнанності — викорчувані дерева, спалені та перекинуті автомобілі.
Після подальшого обстрілу у вересні пожежа знищила кілька десятків квартир поруч із моїм будинком.
Залишити дім — але чи повернутися?
Моя квартира вистояла, але чи залишиться дім, до якого можна повернутися після війни? Гірка реальність цього не дає забути.
Ключові події:
- 24 лютого 2022 року – початок масштабного вторгнення;
- 4 серпня 2024 року – ранкові авіаудари по Краматорську;
- вересень 2024 року – масштабна пожежа після обстрілу;
