З 2022 року небо України стало унікальним полігоном, масштаб і характер якого не зазнавали жодні війни раніше. Нічні атаки сотень безпілотних літальних апаратів, ракетні обстріли, що здійснюються одночасно із різних напрямків, та використання дронів-приманок, спрямованих на виснаження системи протиповітряної оборони, — це лише частина нового обличчя повітряної загрози. Про динаміку цих змін, адаптацію України до нових викликів і перспективи розвитку протиповітряних систем розповідає Кирило Люков, керівник відділу безпілотних технологій Фонду Сергія Притули.
### Еволюція повітряної загрози
Спочатку повітряні удари мали відігравати ключову роль у стратегії агресора. Росія розраховувала встановити панування в повітрі, знищивши українську систему ППО, після чого зосередитися на ураженні військових об’єктів, підприємств ВПК та логістичних вузлів. Після цього наземна оборона мала втратити ефективність, що відкривало шлях для подальшого наступу.
За словами Кирила Люкова, «було спробою досягти повного контролю над повітряним простором як на оперативному, так і на стратегічному рівнях, що суттєво обмежило б можливості наших сил щодо маневрів і опору».
Однак цей план зазнав поразки. Хоча ракетні атаки тривають і нині, Кремль швидко усвідомив, що застосування дорогих крилатих ракет є ресурсно невигідним і має короткостроковий ефект. У якості дешевої альтернативи почали використовувати іранські безпілотники Shahed-136, які вперше з’явилися восени 2022 року.
Проблемою була адаптація цих апаратів до українського клімату. Росія системно модернізувала «Шахед», покращивши паливну систему та додавши підігрів карбюратора двигуна внутрішнього згоряння. Мета полягала у тому, щоб зробити цей безпілотник основним інструментом далекобійних ударів.
Влітку 2023 року в Татарстані, в Алабузі, розпочалося промислове виробництво збірки таких дронів під назвою «Герань-2», з потужністю близько 60 000 одиниць на рік.
### Від ударного дрона до складної мережевої платформи
За останні роки «Шахед» трансформувався у принципово новий вид озброєння. Російські розробники систематично вдосконалювали кожен компонент — від корпусу до електроніки.
Основні зміни:
– корпус став легшим і міцнішим, значно знизилася радарна помітність;
– модернізовано двигун та додаткові системи підтримки;
– бойова частина вагомістю 90 кг включає термобаричні та уламково-фугасні заряди з підвищеною ефективністю ураження;
– розроблено модифікацію з реактивним двигуном — «Герань-3».
Паралельно удосконалювалися системи навігації і зв’язку. Початкові моделі «Шахедів» рухалися виключно за запрограмованими координатами. З огляду на ефективність українських засобів РЕБ, дрони отримали CRPA-антени типу «Комета» для захисту навігації від радіоелектронних перешкод. Наступним кроком стала інтеграція мобільних модемів, які дозволили безпілотникам в польоті користуватись українськими мережами зв’язку.
Влітку 2025 року було виявлено принципово нову версію дрона із відеокамерою, радіокеруванням та модулем штучного інтелекту. Такий апарат може керуватися оператором на відстані до 150 км та ефективно уражати динамічні цілі.
Сьогодні наявні докази застосування «Шахедів» у MESH-мережах — коли один безпілотник виступає ретранслятором для інших, створюючи децентралізовану групу з розподіленим керуванням.
Тактика застосування теж розвивалась:
– Україна розгорнула мобільні вогневі групи з великокаліберними кулеметами та ПЗРК;
– Росія підвищила висоту польоту дронів понад 1,5 км, що знизило ефективність наземних засобів;
– Україна у відповідь почала використовувати дрони-перехоплювачі;
– Ворог адаптувався, знижуючись до критично низьких висот у зонах дії перехоплювачів.
На думку Кирила Люкова, сьогодні ми спостерігаємо не просто ударний безпілотник, а багатофункціональну ударно-розвідувальну мережеву платформу, що вимагає оперативної адаптації до нових викликів.
### Українська багаторівнева система протидії
Ключовим у боротьбі з повітряними загрозами є система виявлення цілей. Великі далекобійні радари відстежують літаки та ракети на сотні кілометрів, проте для виявлення дронів потрібні спеціалізовані тактичні трикоординатні радари з радіусом дії близько 20 км, здатні виявляти невеликі та повільні об’єкти. Саме ці системи стали базою для застосування дронів-перехоплювачів.
Кирило Люков підкреслює, що «було проведено ґрунтовну роботу зі створення та адаптації відповідних зразків, а також розгортання радіолокаційного поля. Це стало каталізатором для вітчизняного виробництва, яке поступово нарощується, хоч поки що не повністю задовольняє потреби».
Важливим компонентом системи ППО залишаються гелікоптери та винищувачі, які значно сприяють знешкодженню повітряних цілей. Водночас їхній вжиток пов’язаний з певними ризиками – доводиться діяти на близьких дистанціях, і траплялись трагічні втрати особового складу та техніки через уламки збитих безпілотників.
### Основний акцент — дрони-перехоплювачі та малогабаритні ракети
За поточного масштабу атак, які відбиває Україна, жодна країна світу не має достатньої кількості ракет-перехоплювачів, констатує Кирило Люков. Оптимальне рішення — широко застосовувати дрони-перехоплювачі, які:
– є доступними і швидко масштабуються;
– ефективні проти повільних, малошвидкісних цілей.
Сьогодні в Україні працює понад десять виробників мультироторних та літакових перехоплювачів, які довели свою ефективність. Ці безпілотники оснащують підрозділи по всій країні, і їхня основна задача — розріджувати групи «Шахедів» та знищувати їх раніше, ніж вони дістануться до стратегічних об’єктів. Кожен знищений ударний безпілотник — це врятований дім, житлова будівля, лікарня або критично важливий об’єкт інфраструктури.
Водночас проблема — нестача достатньої кількості перехоплювачів та розвиненої інфраструктури. Тому Фонд Сергія Притули у співпраці зі Світовим Конґресом Українців та 412-ю бригадою «NEMESIS» започаткували проєкт «Єдинозбір» на забезпечення дронами-перехоплювачами й супутнім обладнанням із ціллю зібрати 1 млрд гривень. На сьогодні зібрано понад половину суми, а дрони вже передані 42 військовим підрозділам різних сил по всій країні.
Існують певні виклики:
– деякі першопочаткові перехоплювачі наведені тільки оптичним сенсором і залежать від погодних умов;
– противник знає це й намагається використовувати погодні умови собі на користь;
– появляються нові загрози, як-от реактивні «Герань-3», «Герань-4» та гібридні дрони і крилаті ракети «Герань-5», виробництво яких може сягнути тисяч одиниць на місяць у найближчому майбутньому.
Наступними кроками в розвитку системи є:
1. Повна автоматизація з мінімальною участю людини;
2. Впровадження ешелонованих багатозарядних пускових установок контейнерного типу вздовж державного кордону та лінії зіткнення;
3. Створення пунктів віддаленого керування, де у відносно безпечних умовах операторам і штурманам буде доступний централізований контроль польотів;
4. Забезпечення можливості операторам ефективно працювати дистанційно у будь-якому куточку країни.
### Уроки, які здобуває Україна для світової спільноти
Україна вже п’ятий рік поспіль протистоїть загрозам, до яких світ поки не готовий. На думку експертів, європейським країнам слід негайно переймати український досвід, підтримуючи технологічні та фінансові ініціативи, спрямовані на розробку інтелектуальних протиповітряних систем і масштабування вже застосованих рішень.
Усе це свідчить, що традиційні системи ППО не можуть ефективно протистояти комплексним масованим атакам без додаткових ешелонів оборони. Дрони-перехоплювачі, малогабаритні ракетні комплекси, високотехнологічні засоби виявлення різного типу, а також автономні пускові платформи — це вже не перспектива, а реалізовані елементи сучасного захисту України.
—
З боку Defense Express нагадуємо про можливість долучитись до збору коштів на дієві рішення — проєкт «Єдинозбір» від Фонду Сергія Притули спрямований на придбання дронів-перехоплювачів. Ця допомога має критичне значення для посилення оборонної спроможності нашої держави.
